Костянтин Дмитрович Ушинський - великий російський педагог - теж писав для дітей. Його книжка "Дитячий світ. Хрестоматія" з користю застосовується в даний час.

Його твори призначалися для читання учням початкової школи. Адже навчання починалося з 9 років. На цей вік вони і розраховані. Для самостійного читання дітям 6-7 років підійдуть короткі розповіді.

Адаптоване. Лапками чіпляється. Хвостиком впирається. Носом постукує. Мурашей та комашок через кори виполохували.

Короткі оповідання для дітей.

Чи не гаразд скроєний, та міцно зшитий

Бєлєнький, гладенький зайчик сказав їжаку:

- Яке у тебе, братику, негарне, колюче плаття!

- Правда, - відповів їжак, - але мої колючки рятують мене від зубів собаки і вовка: служить тобі так само твоя гарненька шкурка?

Зайчик замість відповіді тільки зітхнув.

Васька

Котічек-коток - сіренький лобок. Ласків Вася, та хитрий, лапки оксамитові, нігтик Остер.

У Васютке вушка чуйні, вуса довгі, шубка шовкова.

Лащиться кіт, вигинається, хвостиком виляє, очі закриває, пісеньку співає, а попалася мишка - не розгнівався! Очки-то великі, лапки сталеві, зубки-то криві, кігті випускні.

мишки

Зібралися мишки у своїй норки, старі і малі. Очки у них чорненькі, лапки у них маленькі, гостренькі зубки, сіренькі шубки, вушка зверху стирчать, хвостище по землі волочаться.

Зібралися мишки, підпільні злодійки, думоньки думають, рада тримають: "Як би нам, мишкам, сухар в нірку протягнути?" Ох, стережіться, мишки! Ваш приятель, Вася, недалеко. Він вас дуже любить, лапкою приголубить, хвостики вам помнеться, шубочкі вам порве.

Корівка

Некрасива корівка, та молочко дає. Лоб у ній широкий, вуха в сторону, в роті зубів недолік, зате Рожища великі, хребет - вістрям, хвіст помелом, боки відстовбурчились, копита подвійні.

Вона травиці рве, жуйку жує, пійло п'є, мукає і реве, господиню кличе:
- Виходь, господиня, винось подойнічек, чистий утіральнічек! Я діточкам молочка принесла, густих слівочек.

Мороз не страшний

Прикро зими, що навіть маленькі дітлахи, і ті не бояться її сильних морозів! Катаються на ковзанах та на санках, в сніжки грають, снігових баб ліплять, гори будують, водою їх поливають, та ще просять морозу: "Прийди-ка, допоможи!"

Вщипнула зима одного хлопчика за вухо, іншого за ніс, третього за щоку. Щека навіть побіліла. А хлопчик схопив снігу, давай терти. І обличчя стало червоне, як вогонь.

Ворона і рак

Летіла ворона над озером; дивиться - рак повзе: цап його. Села на вербу і думає закусити. Бачить рак, що приходиться пропадати, і каже:

- Ай, ворона! Гава! Знав я твого батька і матір, що за славні птиці були!

- Угу! - каже ворона, не розкриваючи рота.

- І сестер, і братів твоїх знав - відмінні були птахи!

- Угу! - знову каже ворона.

- Та хоч хороші були птахи, а все ж далеко до тебе.

- Ага! - крикнула ворона на весь рот і впустила Рака в воду.

Дятел

Тук-тук-тук! У глухому лісі на сосні чорний дятел теслярує. Лапками чіпляється, хвостиком впирається, носом постукує, мурашей та комашок через кори виполохували.

Кругом стовбура обежит, нікого не пропустять.

Злякавшись Мурашов:

- Ці-де порядки не хороші! Зі страху корячутся, за корою ховаються - не хочуть вони геть йти.

Тук-тук-тук! Чорний дятел стукає носом, кору довбає, довгий язик в дірки запускає, мурашей, немов рибку тягає.

Лисиця і гуси

Прийшла якось лисиця на лужок. А на лузі були гуси. Хороші гуси, жирні. Зраділа лисиця і каже:

- Ось я зараз всіх вас з'їм!

А гуси кажуть:

- Ти, лисиця, добра! Ти, лисиця, хороша, не їж, пожалій нас!

- Ні! - каже лисиця, - не шкодуватиму, всіх з'їм!

Що тут робити? Тоді один гусак каже:

- Дозволь, лисиця, нам пісню заспівати, а потім їж нас!

- Ну гаразд, - каже лисиця, - співайте!

Стали гуси все в ряд і заспівали:

Га-га-га-га!

Га-га-га-га-га!

Вони і тепер співають, а лисиця чекає, коли вони закінчать.

Орел

Орел сизокрилий всякого птаства цар. В'є він гнізда на скелях та на старих дубах; літає високо, бачить далеко, на сонце немігаючі дивиться. Ніс у орла серпом, кігті гачком; крила довгі; груди навикат - молодецька.

Розфарбування розповіді "Орел"

Худо тому, хто добра не робить нікому

"Гришенька! Позич мені на хвилинку олівець."

А Гришенька у відповідь: "Носи свій, мій мені самому потрібен".

"Гриша, поможи мені укласти книги в сумку".

А Гриша у відповідь: "Книги твої, сам їх і укладай".

Чи любили Гришу товариші?

Курка і каченята

Захотілося господині розвести качок. Купила вона качиних яєць, поклала під курку і чекає, коли у ній утяткі виведуться. Сидить курка на яйцях, терпляче сидить, зійде ненадовго корми подзьобати та знову на гніздо.

Висиділа курка каченят, рада, квокче, по двору їх водить, землю розриває - корми їм шукає.

Вийшла якось курка зі своїм виводком за огорожу, дісталася до ставка. Побачили каченята воду, все до неї побігли, один за іншим вплав пустилися. Курка, бідна, по березі бігає, кричить, каченят до себе кличе, - боїться, що вони потонуть.

А каченята раді воді, плавають, пірнають і зовсім не думають на берег виходити. Ледве-ледве господиня курку від води відігнала.

Ластівка

Хлопчик восени хотів розорити приліплена під дахом гніздо ластівки, в якому господарів вже не було: відчувши наближення холодів, вони полетіли.

Чи не розоряй гнізда, - сказав йому батько. - Навесні ластівка знову прилетить, і їй буде приємно знайти свій колишній будиночок.

Хлопчик послухався батька.

Пройшла зима, і в кінці квітня пара гострокрилі, гарненьких пташок, веселих, щебечучих, прилетіла і стала носитися навколо старого гніздечка. Робота закипіла. Ластівки тягали в носиках глину і мул з ближнього струмка, і скоро гніздечко, трохи зіпсувала за зиму, було оброблено заново. Потім ластівки стали тягати в гніздо то пух, то пір'їнка, то стеблинка моху.

Минуло ще кілька днів, і хлопчик помітив, що вже тільки одна ластівка вилітає з гнізда, а інша залишається в ньому постійно.

"Видно наносила яєчок і сидить тепер на них", - подумав хлопчик. Насправді, тижні через три з гнізда стали виглядати крихітні головки. Як радий був тепер хлопчик, що розорив гніздечка!

Сидячи на ганку, він цілими годинами дивився, як дбайливі пташки носилися по повітрю і ловили мух, комарів, мошок. Як швидко вони снували туди-сюди, як невтомно добували їжу своїм діткам! ..

Костянтин Дмитрович Ушинський

Розповіді та казки

Збірник

1824–1870

К. Д. Ушинський

Немає в нашій країні людини, яка б не знала казок про курочку рябу, про колобка, про братика Іванка з сестричкою Оленкою, не читав би оповідання «Чотири бажання», не повторював би лукаву примовку про ледаря Тита: «Тит, іди молотити». - «Черево болить». - «Тит, іди кисіль є». - «А де моя велика ложка?»

Всі ці та багато інших, так само добре відомі всім казки, оповідання та примовки одні склав, інші переказав Костянтин Дмитрович Ушинський.

Костянтин Дмитрович Ушинський народився сто вісімдесят років тому, в 1824 році.

Дитинство він провів на Україні, в маленькому містечку Новгород-Сіверську і навчався у тамтешній гімназії.

Гімназія, згадував Ушинський, містилася в старому, старому будинку, схожому більше на сарай, ніж на школу. «Вікна в старих рамах тремтіли, підгнилі підлоги, залиті чорнилом і стоптані цвяхами каблуків, скрипіли і стрибали; розкололися двері вдавали погано, довгі старі лави, абсолютно втратили свою первісну забарвлення, були порізані і списані багатьма поколіннями гімназистів. Чого-чого тільки не було на цих лавах! І шухлядки самої хитромудрої роботи, і прехитрий, багатоскладові канали для спуску чорнила, і незграбні людські фігурки - солдатики, генерали на конях, портрети вчителів; і незліченні вислови, незліченні обривки уроків, записаних учнем, що не понадіявся на свою пам'ять, клітинки для гри в Скубко, яка полягає у тому, що гімназист, який встиг поставити три хрести підряд, дер немилосердно свого партнера за чуб ... У нижчих класах бувало до того душно , що який-небудь новенький учитель, ще не звик до нашої гімназійної атмосфері, довго кривився і відпльовувався, перш ніж починав свій урок ».

Але директор гімназії І. Ф. Томаківський - письменник і історик, добрий і освічена людина, зумів виховати в гімназистів повагу до знання, до науки, і ті гімназисти, які добре навчалися, користувалися серед товаришів великою повагою.

Після гімназії Ушинський навчався в Московському університеті. А закінчивши університет, сам став учителем.

Спочатку він працював в Ярославлі, потім його призначили викладати російську словесність - так тоді в школах називалися уроки російської мови і літератури - в Гатчинський сирітський інститут, в якому жили і навчалися діти-сироти.

Коли Ушинський почав викладати в Гатчинському інституті, він виявив, що його учні та учениці дуже погано знають всі предмети.

Те ж саме він побачив і в Смольному інституті шляхетних дівчат, куди його перевели потім і де виховувалися дочки дворян. Дівчатка були впевнені, що булки ростуть на деревах, а коли одного разу їм задали написати твір «Схід сонця», вони навіть не змогли пояснити, чому сонце сходить і заходить.

Але найгірше було те, що вони вважали науку борошном мученицької і покаранням.

І так у всіх школах.

Ушинський дуже любив дітей і дуже їм співчував: вчитися їм дійсно було важко. Підручники, за якими вони навчалися, були нудні і незрозумілі, і хлопцям, щоб не отримати поганий позначки, доводилося затвержіваем їх напам'ять.

І ось Костянтин Дмитрович Ушинський вирішив написати такий підручник, за яким дітям вчитися було б легко і цікаво. А коли науку мучення, тоді учень і займається, і вчиться успішніше.

І Ушинський склав два таких підручника для початкової школи. Вони називалися «Рідне слово» і «Дитячий світ».

«Рідне слово» і «Дитячий світ» були зовсім не схожі на колишні нудні підручники. У них було все зрозуміло і дуже цікаво. Вже їх-то почнеш читати і не відірвешся: хочеться швидше дізнатися, про що написано на наступній сторінці.

У свої книги Ушинський помістив казки - деякі з них він чув у дитинстві і тепер переказав, а деякі придумав сам.

Він склав розповіді про те, що близько дітям, що оточує їх у повсякденному житті, - про тварин та птахів, про явища природи, про самих дітей, про їх заняттях і іграх.

Він розповів дітям про те, що хліб, який вони їдять, одяг, яку вони носять, будинок, в якому живуть, - все це справа рук людей, і тому найпотрібніший, найповажніший чоловік в суспільстві - трудівник: селянин, ремісник, робітник .

Разом зі своїм другом - молодим учителем Модзалевським Костянтин Дмитрович склав вірші-пісеньки, які так легко запам'ятовувалися. Вони теж увійшли в його книги.

Серед цих пісеньок була і ось ця:

Діти, в школу збирайтеся!
Петушок проспівав давно!
Спритніший одягайтеся!
Дивиться сонечко у вікно.

Книги Ушинського відкривали дітям великі і маленькі таємниці величезного світу, в якому вони тільки починали жити і в якому так багато було незнайомого, незрозумілого і таємничого.

А головне - вони відкривали найбільшу таємницю: у чому радість і щастя людини. З розповідей і казок Ушинського всім було ясно, що щасливим буває тільки добрий, чесний і працьовитий чоловік.

У перший раз книги Ушинського «Рідне слово» і «Дитячий світ» були надруковані близько двохсот років тому. За ним вчилися багато поколінь: не тільки наші бабусі і дідусі, прабабусі і прадідусі, а й прапрабабусі і прапрадіда.

І нинішні школярі читають і люблять казки Костянтина Дмитровича Ушинського.

Можна з упевненістю сказати, що ці розповіді і казки читатимуть і любити ще багато-багато нових поколінь, тому що завжди у людей будуть в пошані праця, знання, чесність і доброта.

Вл. Муравйов

Діти в гаю

Двоє дітей, брат і сестра, вирушили в школу. Вони повинні були проходити повз прекрасної, тінистій гаю. На дорозі було спекотно, а в гаю прохолодно і весело.

- Чи знаєш що? - сказав брат сестрі. - У школу ми ще встигнемо. У школі тепер душно і нудно, а в гаю має бути дуже весело. Послухай, як кричать там пташки; а білок-то, білок скільки стрибає по гілках! Чи не піти нам туди, сестра?

Сестрі сподобалася пропозиція брата. Діти кинули азбуки в траву, взялися за руки і зникли між зеленими кущами, під кучерявим березами. В гаю точно було весело і шумно. Пташки перепурхували безперестанку, співали і кричали; білки стрибали по гілках; комахи метушилися в траві.

Перш за все діти побачили золотого жучка.

- Пограй-но з нами, - сказали діти жучка.

- Із задоволенням би, - відповідав жук, - але у мене немає часу: я повинен добути собі обід.

- Пограй з нами, - сказали діти жовтої, волохатою бджолі.

- Колись мені грати з вами, - відповідала бджілка, - мені потрібно збирати мед.

- А ти не пограєш чи з нами? - спитали діти у мурашки.

Але мурашки колись було їх слухати: він тягнув соломинку втричі більше себе і поспішав будувати своє хитре житло.

Діти звернулися було до білку, пропонуючи їй також пограти з ними, але білка махнула пухнастим хвостом і відповідала, що вона повинна запастися горіхами на зиму. Голуб сказав: «Будую гніздо для своїх маленьких діток». Сіренький зайчик біг до струмка умити свою мордочку. Білому квітці суниці також ніколи було займатися дітьми: він користувався чудовою погодою і поспішав приготувати до терміну свою соковиту, смачну ягоду.

Дітям стало нудно, що всі зайняті своєю справою і ніхто не хоче грати з ними. Вони підбігли до струмка. Дзюрчить по каменях, пробігав струмок через гай.

- Тобі вже, певно, нічого робити, - сказали йому діти. - Пограй ж з нами.

- Як! Мені нема чого робити? - прожурчал сердито струмок. - Ах ви, ледачі діти! Подивіться на мене: я працюю і вдень і вночі і не знаю ні хвилини спокою. Хіба я співаю людей і тварин? Хто ж, крім мене, миє білизна, крутить млинові колеса, носить човни і гасить пожежі? О, у мене стільки роботи, що голова йде обертом, - додав струмок і почав дзюрчати по камінню.

Дітям стало ще нудніше, і вони подумали, що їм краще було б піти спочатку до школи, а потім вже, ідучи зі школи, зайти в гай. Але в цей самий час хлопчик помітив на зеленій гілці крихітну, красиву вільшанку. Вона сиділа, здавалося, дуже спокійно і знічев'я насвистувала дуже веселих пісеньку.

- Гей ти, веселий заспівувало! - закричав вільшанці хлопчик. - Тобі-то вже, здається, рівно нічого робити: пограй ж з нами.

- Як? - просвистати ображена малиновка. - Мені нема чого робити? Та хіба я цілий день не ловила мошок, щоб нагодувати моїх маляток! Я так втомилася, що не можу підняти крил; та й тепер заколисують пісенькою моїх милих діток. А ви що робили сьогодні, маленькі лінивці? До школи не пішли, нічого не вивчили, бігаєте по гаю та ще заважаєте іншим справу робити. Ідіть-но краще, куди вас послали, і пам'ятайте, що тільки тому приємно відпочити і пограти, хто попрацював і зробив все, що зобов'язаний був зробити.

Подивися, - сказав Вітер, - як я налечу на нього: миттю зірву з нього плащ.

Сказав, - і почав дути, з усієї сили. Але чим більше старався Вітер, тим міцніше закутувався мандрівник в свій плащ: він бурчав на негоду, але їхав все далі і далі. Вітер сердився, лютував, обсипав бідного мандрівника дощем і снігом; проклинаючи Вітер, мандрівник одягнув свій плащ в рукави і підперезатись. Тут вже Вітер і сам переконався, що йому плаща НЕ зірвати.

Сонце, бачачи безсилля свого суперника, посміхнулося, виглянуло з-за хмар, обігрів, осушило землю, а разом з тим і бідного напівзамерзлого мандрівника. Відчувши теплоту сонячних променів, він підбадьорився, благословив Сонце, сам зняв свій плащ, згорнув його і прив'язав до сідла.

Чи бачиш, - сказало тоді лагідне Сонце сердитому Вітру, - ласкою і добротою можна зробити набагато більше, ніж гнівом.

гадюка

Навколо нашого хутора, по ярах і мокрим місцях, водилося чимало змій.

Я не кажу про Ужахов: до нешкідливого вуджу у нас так звикли що і змією-то його не кличуть. У нього є в роті невеликі гострі зуби, він ловить мишей і навіть пташок і, мабуть, може прокусити шкіру; але немає отрути в цих зубах, і, укус вужа абсолютно нешкідливо.

Вужів у нас було безліч; особливо в купах соломи, що лежала біля току: як пригріє сонечко, так вони і виповзуть звідти; шиплять, коли підійдеш, мова або жало показують, але ж не жалом змії кусають. Навіть в кухні під підлогою водилися вужі, і як стануть, бувало, діти, сидячи на підлозі, молоко сьорбати, так вже й виповзає і до чашки голову тягне, а діти його ложкою по лобі.

Але водилися у нас і не одні вужі: водилася і отруйна змія, чорна, велика, без тих жовтих смужок, що видно у вужа біля голови. Таку змію звуть у нас гадюкою. Гадюка нерідко кусала худобу, і якщо не встигнуть, бувало, покликати з села старого діда Охріма, який знав якісь ліки проти укушених отруйних змій, то скотина неодмінно впаде - роздує її, бідну, як гору.

Один хлопчик у нас так і помер від гадюки. Вкусила вона його біля самого плеча, і, перш ніж прийшов Охрім, пухлина перейшла з руки на шию і груди: дитя стало марити, метатися і через два дні померло. Я в дитинстві багато наслухався про гадюк і боявся їх страшно, як ніби відчував, що мені доведеться зустрітися з небезпечної гадина.

Косили у нас за садом, в сухий балці, де навесні всякий рік біжить струмок, а влітку лише сиро і росте висока густа трава. Будь-косовиця була для мене святом, особливо як сгребут сіно в копиці. Тут, бувало, і станеш бігати по сінокосу і з усього розмаху кидатися в копиці і борсатися в запашному сіні, поки не проженуть баби, щоб не розбивав копён.

Ось так-то і в цей раз бігав я і перекидався: баб не було, косарі пішли далеко, і тільки наша чорна велика собака Бровко лежала на копиці і гризла кістку.

Перекинувся я в одну копицю, повернувся в ній разів зо два і раптом схопився з жахом. Щось холодне і слизьке махнула мене по руці. Думка про гадюці майнула в голові моїй - і що ж? Величезна гадюка, яку я стурбував, вилізла з сіна і, підіймаючись на хвіст, готова була на мене кинутися.

Замість того щоб бігти, я стою як скам'янілий, ніби гадина зачарувала мене своїми безвековимі, \u200b\u200bнеморгающімі очима. Ще б хвилина - і я загинув; але Бровко, як стріла, злетів з копиці, кинувся на змію, і зав'язалася між ними смертельна боротьба.

Собака рвала змію зубами, топтала лапами; змія кусала собаку і в морду, і в груди, і в живіт. Але через хвилину тільки клаптики гадюки лежали на землі, а Бровко кинувся бігти і зник.

Але дивніше за все, що Бровко з цього дня пропав і поневірявся невідомо де.

Тільки через два тижні повернувся він додому: худий, худий, але здоровий. Батько казав мені, що собаки знають траву, якій вони лікуються від укусу гадюки.

Діти в гаю

Двоє дітей, брат і сестра, вирушили в школу. Вони повинні були проходити повз прекрасної тінистій гаю. На дорозі було спекотно, а в гаю прохолодно і весело.

Чи знаєш що? - сказав брат сестрі. - У школу ми ще встигнемо. У школі тепер і душно і нудно, а в гаю, мабуть, дуже весело. Послухай, як кричать там пташки! А білок-то, білок скільки стрибає по гілках! Чи не піти нам туди, сестра?

Сестрі сподобалася пропозиція брата. Діти кинули азбуки в траву, взялися за руки і зникли між зеленими кущами, під кучерявим берізками. В гаю, точно, було весело і шумно. Пташки перепурхували безперестанку, співали і кричали; білки стрибали по гілках; комахи метушилися в траві.

Перш за все діти побачили золотого жучка.

Пограй-ка з нами, - сказали діти жука.

Із задоволенням би, - відповідав жук, - але у мене немає часу: я повинен добути собі обід.

Пограй з нами, - сказали діти жовтої волохатою бджолі.

Колись мені грати з вами, - відповідала бджілка, - мені потрібно збирати мед.

А ти пограєш чи з нами? - спитали діти у мурашки.

Діти звернулися було до білку, пропонуючи їй також пограти з ними; але білка махнула пухнастим хвостом і відповідала, що вона повинна запастися горіхами на зиму.

Голуб сказав:

Будую гніздо для своїх маленьких діток.

Сіренький зайчик біг до струмка умити свою мордочку. Білому квітці суниці також ніколи було займатися дітьми. Він користувався чудовою погодою і поспішав приготувати до терміну свою соковиту, смачну ягоду.

Тобі вже, певно, нічого робити? - сказали йому діти. - Пограй ж з нами!

Як! Мені нема чого робити? - прожурчал сердито струмок. - Ах ви, ледачі діти! Подивіться на мене: я працюю вдень і вночі і не знаю ні хвилини спокою. Хіба я співаю людей і тварин? Хто ж, крім мене, миє білизна, крутить млинові колеса, носить човни і гасить пожежі? О, у мене стільки роботи, що голова йде обертом! - додав струмок і почав дзюрчати по камінню.

Дітям стало ще нудніше, і вони подумали, що їм краще було б піти спочатку до школи, а потім вже, ідучи зі школи, зайти в гай. Але в цей самий час хлопчик помітив на зеленій гілці крихітну красиву вільшанку. Вона сиділа, здавалося, дуже спокійно і знічев'я насвистувала дуже веселих пісеньку.

Гей ти, веселий запевала! - закричав вільшанці хлопчик. - Тобі-то вже, здається, рівно нічого робити; пограй ж з нами.

Як, - просвистати ображена малиновка, - мені нема чого робити? Та хіба я цілий день не ловила мошок, щоб нагодувати моїх маляток? Я так втомилася, що не можу підняти крил; та й тепер заколисують пісенькою моїх милих діток. А ви що робили сьогодні, маленькі лінивці? До школи не пішли, нічого не вивчили, бігаєте по гаю, та ще заважаєте іншим справу робити. Ідіть-но краще, куди вас послали, і пам'ятайте, що тільки тому приємно відпочити і пограти, хто попрацював і зробив все, що зобов'язаний був зробити.

Дітям стало соромно: вони пішли в школу і хоча прийшли пізно, але вчилися старанно.

скарги зайчика

Растужілся, розплакався сіренький зайчик, під кущиком сидючи; плаче, примовляє:

"Немає на світі частки гірше моєї, сіренького зайчика! І хто тільки не точить зубів на мене? Мисливці, собаки, вовк, лисиця і хижий птах; кривоносий яструб, лупата сова; навіть дурна ворона і та тягає своїми кривими лапами моїх милих діточок - сіреньких зайченят. Звідусіль загрожує мені біда, а захищатися-то нічим: лазити на дерево, як білка, я не можу; рити нір, як кролик, не вмію. Правда, зубки мої справно гризуть капустку і кору гризуть, та вкусити сміливості не вистачає . Бігати я таки майстер і стрибаю непогано, але добре, якщо доведеться бігти по рівному полю або на гору, а як під гору - то і підеш шкереберть через голову: передні ноги не доросли.

Все б ще можна жити на світі, коли б не боягузтво негідна. Зачуєш шерех, - вуха піднімуться, сердечко заб'ється, невзвідішь світла, пирскнешь з куща, - та й догодиш прямо в тенета або мисливцеві під ноги.

Ох, погано мені, сіренький зайчику! Хитруєш, по кущах ховаєшся, по закочкамі тиняєшся, сліди плутаєш; а рано чи пізно біди не минути: і потягне мене кухарка на кухню за довгі вуха.

Одне тільки і є у мене втіха, що хвостик коротенький: собаці схопити нема за що. Якби я мав такий хвостище, як у лисиці, куди б мені з ним подітися? Тоді б, здається, пішов і втопився ".

Історія однієї яблуньки

Росла в лісі дика яблуня; восени впало з неї кисле яблуко. Птахи скльовували яблуко, подзьобали і зернятка.

Одне тільки зернятко сховалося в землю і залишилося.

Зиму пролежало зернятко під снігом, а навесні, коли сонечко пригріло мокру землю, зерно стало проростати: пустило вниз корінець, а догори вигнало два перших листки. З поміж листочків вибіг стеблинка з ниркою, а з нирки, нагорі, вийшли зелені листочки. Нирка за ниркою, листочок за листочком, гілочка за гілочкою - і років через п'ять гарненька яблунька стояла на тому місці, де впало зернятко.

Прийшов до лісу садівник із заступом, побачив яблуньку і каже: "Ось гарне деревце, воно мені знадобиться".

Затремтіла яблунька, коли садівник став її викопувати, і думає: "Пропала я зовсім!" Але садівник викопав яблуньку обережно, корінців не зашкодив, переніс її в сад і посадив в хорошу землю.

Запишалися яблунька в саду: "Повинно бути, я рідкісне дерево, - думає вона, - коли мене з лісу в сад перенесли", - і зверхньо поглядає навколо на негарні пеньки, зав'язані ганчірочками; не знала вона, що потрапила в школу.

На другий рік прийшов садівник з кривим ножем і став яблуньку різати.

Затремтіла яблунька і думає: "Ну, тепер-то я зовсім пропала".

Зрізав садівник всю зелену верхівку деревця, залишив один пеньок, та й той ще розщепив зверху; в тріщину встромив садівник молодий пагін від хорошого яблуні; закрив рану замазкою, обв'язав ганчіркою, обставив нову прищіпку кілочками і пішов.

Занедужав яблунька; але була вона молода і сильна, скоро поправилася і зрослася з чужою гілочкою.

П'є гілочка соки сильної яблуньки і росте швидко: викидає нирку за ниркою, лист за листком, виганяє втечу за втечею, гілочку за гілочкою, і років через три зацвіло дерево біло-рожевими запашними квітами.

Опало біло-рожеві пелюстки, і на їх місці з'явилася зелена зав'язь, а до осені з зав'язі стали яблука; да чи не дикі кислиці, а великі, рум'яні, солодкі, розсипчасті!

І така-то гарненька вдалася яблунька, що з інших садів приходили брати від неї пагони для щепа.

Корівка

Некрасива корова, та молочко дає. Лоб у неї широкий, вуха в сторону; в роті зубів недолік, зате Рожища великі; хребет - вістрям, хвіст - помелом, боки відстовбурчились, копита подвійні. Вона травиці рве, жуйку жує, пійло п'є, мукає і реве, господиню кличе: "Виходь, господиня; винось подойнічек, чистий утіральнічек! Я діточкам молочка принесла, густих слівочек".

лисиця Патрикеевна

У куми-лисиці зубушкі гострі, рильце тоненьке, вушка на маківці, хвостик на відльоті, шубка тепленька.

Добре кума причепурюсь: шерсть пухнаста, золотиста; на грудях жилет, а на шиї білий галстучек.

Ходить лисиця тихохонько, до землі прігінается, ніби кланяється; свій пухнастий хвіст носить дбайливо, дивиться ласкаво, посміхається, зубки білі показує.

Риє нори, розумниця, глибокі; багато ходів в них і виходів, комори є, є і спаленки, м'якою травушкой підлога застелена. Всім би лісонька хороша була господиня, та розбійниця-лисиця - хитра: любить курочок, любить качечок, згорне шию гусака жирного, може Господь і кролика.

Лисиця і цап

Бігла лисиця, на ворон зазівалася, - і потрапила в колодязь. Води в колодязі було небагато: потонути не можна, та й вискочити теж. Сидить лисиця, горює. Йде козел, розумна голова; йде, бородищу трясе, Рожище мотає; заглянув, знічев'я, в колодязь, побачив там лисицю і питає:

Що ти там, лісонька, поробляєш?

Відпочиваю, голубчику, - відповідає лисиця. - Там нагорі жарко, так я сюди забралася. Вже як тут прохолодно да ладно! Водиці холодненької - скільки хочеш.

А козлу давно пити хочеться.

Чи хороша вода-то? - питає козел.

Відмінна! - відповідає лисиця. - Чистий, холодна! Стрибай сюди, коли хочеш; тут обом нам місце буде.

Стрибнув здуру козел, трохи лисиці не ставлячи, а вона йому:

Ех, бородатий дурень! І стрибнути-то не вмів - всю оббризкав. "

Схопилася лисиця козлу на спину, зі спини на роги, та й геть із колодязя.

Мало не пропав козел з голоду в колодязі; насилу-то його відшукали і за роги витягли.

Ведмідь і колоду

Йде ведмідь по лісу і рознюхує: чи не можна ніж їстівним поживитися? Чує - мед! Підняв Мишка морду догори і бачить на сосні вулик, під вуликом гладке колоду на мотузці висить, але Міші до колоди справи немає. Поліз ведмідь на сосну, доліз до колоди, не можна лізти вище - колода мешает.Міша відштовхнув колода лапою; колоду легенько відхилилася назад - і стукіт ведмедя по голові. Миша відштовхнув колода міцніше - колода вдарило Мішу сильніше. Розсердився Мишко і вхопив колоду з усієї сили; колоду відхилилася сажні на дві назад - і так вистачило Мишу, що як тільки він з дерева не впав. Розлютився ведмідь, забув і про мед, хочеться йому колоду доканалі: ну його валяти, що є сили, і без здачі жодного разу не залишився. Бився Миша з колодою до тих пір, поки весь побитий не впав з дерева; під деревом щось були кілочки наставлені - і поплатився ведмідь за божевільний гнів своєї теплої шкурою.

мишки

Зібралися мишки у своїй норки, старі і малі. Очки у них чорненькі, лапки у них маленькі, гостренькі зубки, сіренькі шубки, вушка догори стирчать, хвостище по землі волочаться. Зібралися мишки, підпільні злодійки, думоньки думають, рада тримають: "Як би нам, мишкам, сухар в нірку протягнути?" Ох, стережіться мишки! Ваш приятель, Вася, недалеко. Він вас дуже любить, лапкою приголубить; хвостик вам помне, шубочкі вам порве.

Півень та собака

Жив дідок із старенькою, і жили вони дуже бідно. Всіх животів у них тільки і було, що півень і собака, та й тих вони погано годували. Ось собака і каже півневі:

Давай, брат Петька, підемо в ліс: тут нам життя погане.

Підемо, - каже півень, - гірше не буде.

Ось і пішли вони світ за очі. Збродженого цілий день; стало сутеніти - пора на нічліг приставати. Зійшли вони з дороги в ліс і вибрали велике дупласте дерево. Півень злетів на сук, собака залізла в дупло і - заснули.

Вранці, щойно зоря стала займатися, півень і закричав: "Ку-ку-рі-ку!" Почула півня лисиця; захотілося їй петушьей м'ясом поласувати. Ось вона підійшла до дерева і стала півня розхвалювати:

Ось півень так півень! Такий птиці я ніколи не бачила: і пір'ячко-то які гарні, і гребінь-то який червоний, і голос-то який дзвінкий! Зліт до мене, красень.

А за якою справою? - запитує півень.

Підемо до мене в гості: у мене сьогодні новосілля, і про тебе багато горошку припасено.

Добре, - каже півень, - тільки мені одному йти ніяк не можна: зі мною товариш.

"Ось яке щастя привалило! - подумала лисиця. - Замість одного півня буде два".

Де ж твій товариш? - питає вона. - Я і його в гості покличу.

Там, в дуплі ночує, - відповідає півень.

Лисиця кинулася в дупло, а собака її за морду - цап! .. Поймала і розірвала лисицю.

Петушок з сім'єю

Ходить по двору півник: на голові червоний гребінець, під носом червона борідка. Ніс у Петі долотцом, хвіст у Петі колесцо, на хвості візерунки, на ногах шпори. Лапами Петя купу розгрібає, курочок з курчатами скликає:

Курочки-хохлатушкі! Клопотун-господині! Строкатий-рябенькі, чорненькі-біленькі! Збирайтеся з курчатками, з малими хлоп'ята: я вам зернятко запас!

Курочки з курчатами зібралися, разкудахталіся; зернятком не поділили, побилися.

Петя-півник заворушень не любить - зараз сім'ю помирив: ту за хохол, того за чуприну, сам зернятко з'їв, на тин злетів, крилами замахав, на все горло закричав: "Ку-ку-рі-ку!"

плутішка кіт

Жили-були на одному дворі кіт, козел та баран. Жили вони дружно: сіна жмут і той навпіл; а коли вила в бік, так одному коту Васьки. Він такий злодій і розбійник: де що погано лежить, туди і дивиться. Ось йде раз котішко-мурлишко, сірий лобішко; йде так таке жалісно плаче. Питають кота козел та баран:

Котик-коток, сіренький лобок! Про що ти плачеш, на трьох ногах скачеш?

Відповідає їм Вася:

Як мені не плакати! Била мене баба, била; вуха видирала, ноги поламала, та ще й зашморг на мене припасала.

А за що ж на тебе така біда прийшла? - запитують козел та баран.

Ех-ех! За те, що ненавмисно сметанку злизав.

Заслужено злодієві і мука, - каже цап, - не кради сметани!

Ось кіт знову плаче:

Била мене баба, била; била - примовляла: прийде до мене зять, де сметани буде взяти? Мимоволі доведеться козла та барана різати.

Заревли тут козел та баран:

Ах ти, сірий ти кіт, безглуздий твій лоб! За що ти нас-то загубив?

Стали вони судити так рядити, як би їм біди великої ізбить (уникнути. Ред.), - і вирішили тут же: всім трьом бігти. Підстерегли, як господиня не замкнула воріт, і пішли.

Довго бігли кіт, козел та баран по долах, по горах, по сипучих пісках; пристали і порішили заночувати на скошеному лузі; а на тому лузі стоги, що міста, стоять.

Ніч була темна, холодна: де вогню добути? А котішка-мурлишка вже й досягнув берести, обернув козлу роги й сказав, щоб з бараном лобами стикнутися. Стукнулися козел з бараном, іскри з очей посипалися: бересточка так і запалала.

Гаразд, - мовив сірий кіт, - тепер обігріємо! - так недовго думавши і запалив цілий стіг сіна.

Не встигли вони ще порядком обігрітися, як шанує до них непроханий гість мужичок-серячок, Михайло Потапич Топтигін.

Пустіть, - каже, - братці, обігрітися та відпочити; щось мені неможется.

Ласкаво просимо, мужичок-серячок! - каже котик. - Звідки йдеш?

Ходив на пасіка, - каже ведмідь, - бджілок провідати, так побився з мужиками, тому й хмизу прикинулася.

Ось стали вони всі разом нічку коротати: козел та баран у вогню, мурлишка на стіг вліз, а ведмідь під стіг забився.

Заснув ведмідь; козел та баран дрімають; один мугикаючи не спиться і все бачить. І бачить він: йдуть сім вовків сірих, один білий - і прямо до вогню.

Фу фу! Що за народ такий! - каже білий вовк козлу та барана. Давай-ка силу пробувати.

Замекали тут зі страху козел та баран; а котішка, сірий лобішка, повів таку мову:

Ах ти, білий вовк, над вовками князь! Чи не гніви ти нашого старшого: він, боронь боже, сердитий! Як розходиться - нікому не минути лиха. Аль не бачиш у нього бороди: в ній щось і вся сила; бородою він всіх звірів побиває, рогами тільки шкіру Сима. Краще підійдіть та честю попросіть: хочемо-де пограти з твоїм меншим братиком, що під копицею спить.

Вовки на тому козлу кланялися; обступили Мішу і ну загравати. Ось Міша кріпився-кріпився так як вистачить на кожну лапу по вовку, так заспівали вони Лазаря (скаржилися на долю. - Ред.). Вибралися вовки з-під стоги ледве живі і, підібгавши хвости, - давай бог ноги!

Козел ж та баран, поки ведмідь з вовками розправлявся, підхопили мурлишку на спину і мерщій додому: "Годі, кажуть, без шляху тягатися, ще не таке лихо наживемо".

Старий і бабуся були раді-радехонькі, що козел з бараном додому повернулися; а котішку-мурлишку ще за плутня видерли.

Прокази старої зими

Розлютило стара зима: задумала вона все що дихає зі світла зжити. Перш за все вона стала до птахів добиратися: набридли їй вони своїм криком і писком.

Подула зима холодом, посорвала листя з лісів і дубів і розкидала їх по дорогах. Нікуди птахам діватися; стали вони зграйками збиратися, думоньки думати. Зібралися, покричали і полетіли за високі гори, за сині моря, в теплі країни. Залишився горобець, і той під стріху забився.

Бачить зима, що птахів їй не наздогнати; накинулася на звірів. Запорошені снігом поля, завалила заметами лісу, одягла дерева крижаною корою і посилає мороз за морозом. Йдуть морози один іншого зліше, з ялинки на ялинку перестрибують, потріскують та пощёлківают, звірів лякають. Чи не злякався звірі; у одних шуби теплі, інші в глибокі нори заховалися; білка в дуплі горішки гризе; ведмідь у барлозі лапу смокче; зайченя, пригаючі, гріється; а конячки, корівки, овечки давним-давно в теплих хлівах готове сіно жують, тепле пійло п'ють.

Пущі злиться зима - до риб вона добирається; посилає мороз за морозом, один іншого лютее. Морозці жваво біжать, молоточками голосно постукують: без клинів, без підклинюванням по озерам, по річках мости будують. Замерзли річки і озера, та тільки зверху; а риба вся вглиб пішла: під крижаною покрівлею їй ще тепліше.

«Ну, постій же, - думає зима, - дійму я людей», - і шле мороз за морозом, один іншого зліше. Затягли морози візерунками віконниці в вікнах; стукають і в стіни, і в двері, так що колоди лопаються. А люди затопили грубки, печуть собі млинці гарячі та над зимою посміюються. Станеться кому за дровами в ліс їхати - зодягне він кожух, валянки, рукавиці теплі та як прийметься сокирою рубати, навіть піт прошібёт. По дорогах, ніби зими на сміх, обози простяглися; від коней пар валить, візники ногами потопивают, рукавицями поплескують, плечима сіпається, морозці хвалив.

Найприкріше здалося зими, що навіть малі діти - і ті її не бояться! Катаються собі на ковзанах та на санчатах, в сніжки грають, баб ліплять, гори будують, водою поливають та ще мороз кличуть: «Прийди-ка підсобити!» Щіпнёт зима зі злості одного хлопчика за вухо, іншого за ніс, - навіть побіліє; а хлопчик схопить снігу, давай терти - і розгориться у нього обличчя, як вогонь.

Бачить зима, що нічим їй не взяти, - заплакала від злості. З стріх зимові сльози закапали ... видно, весна недалекому!

Бджоли і мухи

Пізньої осені видався славний деньок, які і навесні на рідкість: свинцеві хмари розсіялися, вітер улігся, сонце виглянуло і дивилося так ласкаво, як ніби прощалося з зблякле рослинами. Викликані з вуликів світлом і теплом волохаті бджілки, весело дзижчали, перелітали з травички на травичку, не за медом (його вже не було де взяти), а так собі, щоб повеселитися і порасправіть свої крильця.

Як ви дурні зі своїми веселощами! - сказала їм муха, яка тут же сиділа на траві, журячись і опустивши ніс. - Хіба ви не знаєте, що сонечко це тільки на хвилину і що, напевно, сьогодні ж почнеться вітер, дощ, холод і нам всім доведеться пропадати.

Зум-зум-зум! Навіщо ж пропадати? - відповідали мусі веселі бджілки. - Ми погуляємо, поки світить сонечко, а як настане негода, сховаємося в свій теплий вулик, де у нас за літо припасено багато меду.

сліпий кінь

Давно, дуже вже давно, коли не тільки нас, а й наших дідів і прадідів не було ще на світі, стояв на морському березі багатий і торговий слов'янський місто Вінета; а в цьому місті жив багатий купець Уседа, кораблі якого, навантажені дорогими товарами, плавали по далеких морях.

Уседа був дуже багатий і жив розкішно: може бути, і саме прізвисько Уседома, або Вседома, отримав він від того, що в його будинку було рішуче все, що тільки можна було знайти хорошого і дорогого в той час; а сам господар, його господиня і діти їли тільки на золоті і на сріблі, ходили тільки в соболях та в парчі.

У стайні Уседома було багато відмінних коней; але ні в Уседомовой стайні, ні в усій Вінеті не було коня швидше і красивіше Дожени-Вітру - так прозвав Уседа свою улюблену верхову кінь за швидкість її ніг. Ніхто не смів сідати на Дожени-Вітру, крім самого господаря, і господар ніколи не їздив верхи ні на який інший коні.

Сталося купцеві в одну зі своїх поїздок по кримінальних справах, повертаючись в Винету, проїжджати на своєму улюбленому коні через великий і темний ліс. Справа була під вечір, ліс був страшно темний і густий, вітер качав верхівки похмурих сосен; купець їхав один і кроком, зберігаючи свого улюбленого коня, який втомився від дальньої поїздки.

Раптом з-за кущів, ніби з-під землі, вискочило шестеро плечистих молодців зі звірячими особами, в волохатих шапках, з рогатинами, сокирами і ножами в руках; троє були на конях, троє пішки, і двох розбійників вже схопили було кінь купця за вуздечку.

Не бачити б багатому Уседа своєї рідної Вінети, якби під ним був інший який-небудь кінь, а не Дожени-Вітер. Відчувши на вузді чужу руку, кінь рвонувся вперед, своєю широкою, сильною грудьми перекинув на землю двох зухвалих злодіїв, які тримали його за вуздечку, зім'яв під ногами третього, який, махаючи рогатиною, забігав вперед і хотів було перепинити йому дорогу, і помчав як вихор . Кінні розбійники пустилися навздогін; коні у них були теж добрі, але куди ж їм наздогнати Уседомова коня?

Дожени-Вітер, незважаючи на свою втому, чуючи погоню, мчав, як стріла, пущена з туго натягнутого лука, і далеко залишив за собою розлючених лиходіїв.

Через півгодини Уседа вже в'їжджав в рідну Винету на своєму доброму коні, з якого піна клаптями падала на землю.

Злазячи з коня, боки якої від втоми підіймалися високо, купець тут же, ляскаючи Дожени-Вітру по змиленій шиї, урочисто обіцяв: що б з ним не трапилося, ніколи не продавати і не дарувати нікому свого вірного коня, що не проганяти його, як би він ні постарів, і щодня, до самої смерті, відпускати коню по три заходи кращого вівса.

Але, поквапившись до дружини і дітей, Уседа не догледів сам за конем, а ледачий працівник не виводив змученого коня як слід, не дав йому абсолютно охолонути і напоїв завчасно.

З тих самих пір Дожени-Вітер і почав хворіти, хілеть, ослаб на ноги і, нарешті, осліп. Купець дуже сумував і з півроку вірно дотримувався своєї обіцянки: сліпий кінь стояв як і раніше на стайні, і йому щодня відпускалося по три заходи вівса.

Уседа потім купив собі іншу верхового коня, і через півроку йому здалося занадто необачно давати сліпий, нікуди не придатною коні по три заходи вівса, і він велів відпускати дві. Ще минуло півроку; сліпий кінь був ще молодий, доводилося його годувати довго, і йому стали відпускати по одній мірою.

Нарешті, і це здалося купцеві важко, і він велів зняти з Дожени-Вітру вуздечку і вигнати його за ворота, щоб не займав даремно місця в стайні. Сліпого коня працівники випровадили з двору палицею, так як він пручався і не йшов.

Бідний сліпий Дожени-Вітер, не розуміючи, що з ним роблять, не знаючи і не бачачи, куди йти, залишився стояти за воротами, опустивши голову і сумно ворушачи вухами. Настала ніч, пішов сніг, спати на каменях було жорстко і холодно для бідної сліпий коні. Кілька годин простояла вона на одному місці, але нарешті голод змусив її шукати їжі. Піднявши голову, нюхаючи в повітрі, не попадеться чи де-небудь хоч жмут соломи зі старою, змарнілий даху, брела навмання сліпий кінь і натикалася безперестанку то на ріг будинку, то на паркан.

Треба вам знати, що в Вінеті, як і у всіх старовинних слов'янських містах, не було князя, а жителі міста управлялися самі собою, збираючись на площу, коли потрібно було вирішувати якісь важливі справи. Таке зібрання народу для вирішення його власних справ, для суду і розправи, називалося вічем. Посеред Вінети, на площі, де збиралося віче, висів на чотирьох стовпах великий вічовий дзвін, по дзвону якого збирався народ і в який міг дзвонити кожен, хто вважав себе ображеним і вимагав від народу суду і захисту. Ніхто, звичайно, не смів дзвонити в вічовий дзвін через дрібниці, знаючи, що за це від народу сильно дістанеться.

Блукаючи по площі, сліпа, глуха і голодна кінь випадково натрапила на стовпи, на яких висів дзвін, і, думаючи, можливо, витягти з стріхи пучок соломи, схопила зубами за мотузку, прив'язану до мови дзвони, і стала смикати: дзвін задзвонив так сильно, що народ, не дивлячись на те що було ще рано, натовпами став збігатися на площу, бажаючи знати, хто так голосно вимагає його суду і захисту. Все в Вінеті знали Дожени-Вітру, знали, що він врятував життя своєму господареві, знали обіцянку господаря - і здивувалися, побачивши посеред площі бідного коня - сліпого, голодного, тремтить зі холоднечі, покритого снігом.

Скоро пояснилося, в чому справа, і коли народ дізнався, що багатий Уседа вигнав з дому сліпу кінь, що врятувала йому життя, то одностайно вирішив, що Дожени-Вітер мав повне право дзвонити в вічовий дзвін.

Зажадали на площу невдячного купця; незважаючи на його виправдання, наказали йому утримувати коня і раніше і годувати її до самої її смерті. Особливий людина приставлений був стежити за виконанням вироку, а самий вирок був вирізаний на камені, поставленому в пам'ять цієї події на вічовий площі ...

Умій почекати

Жили-були собі брат та сестра, півник та курочка. Побіг півник в сад і став клювати зеленехонькую смородину, а курочка і каже йому: "Не їж, Петя! Почекай, поки смородина поспіє". Петушок були неслухняні, клював та клював, і подзьобане так, що насилу додому дійшов. "Ох! - кричить півник, - біда моя! Боляче, сестриця, боляче!" Напоїла курочка півника м'ятою, приклала гірчичник - і пройшло.

Видужав півник і пішов у поле: бігав, стрибав, розгорівся, спітнів і побіг до струмка пити холодну воду; а курочка йому кричить:

Не пий, Петя, почекай, поки простинешь.

Чи не послухався півник, напився холодної води - і тут його стала бити лихоманка: насилу додому курочка довела. Побігла курочка по лікаря, прописав лікар Петьо гірких ліків, і довго пролежав півник в ліжку.

Видужав півник до зими і бачить, що річка льодком покрилася; захотілося петушку на ковзанах покататися; а курочка і каже йому: "Ох, почекай, Петя! Дай річці зовсім замерзнути, а тепер ще лід дуже тонкий, потонеш". Чи не послухався півник сестриці: покотився по льоду; лід проломився, і півник - бульк у воду! Тільки півника і бачили.

ранкові промені

Виплило на небо червоне сонечко і стало розсилати всюди свої золоті промені - будити землю.

Перший промінь полетів і потрапив на жайворонка. Стрепенувся жайворонок, випурхнув з гніздечка, піднявся високо-високо і заспівав свою срібну пісеньку: "Ах, як добре в свіжому ранковому повітрі! Як добре! Як привільно!"

Другий промінь потрапив на зайчика. Пересмикнув вухами зайчик і весело застрибав по росяній лузі: побіг він добувати собі соковитою травички на сніданок.

Третій промінь потрапив в курник. Півень заплескав крилами і заспівав: "Ку-ку-рі-ку!" Кури злетіли з нашості, закудкудакав, стали розгрібати сміття і черв'яків шукати.

Четвертий промінь потрапив у вулик. Виповзла бджілка з воскової келії, села на віконечко, розправила крила і "зум-зум-зум!" - полетіла збирати медок з запашних квітів.

П'ятий промінь потрапив в дитячу на ліжечко до маленького ледареві: ріже йому прямо в очі, а він повернувся на другий бік і знову заснув.

чотири бажання

Митя накатався на санчатах з крижаної гори і на ковзанах по замерзлій річці, прибіг додому рум'яний, веселий і каже батькові:

Вже як весело взимку! Я б хотів, щоб все зима була.

Запиши твоє бажання в мою кишенькову книжку, - сказав батько.

Митя записав.

Прийшла весна. Митя досхочу набігався за строкатими метеликами по зеленому лузі, нарвав квітів, прибіг до батька і каже:

Що за втіха ця весна! Я б хотів, щоб все весна була.

Батько знову вийняв книжку і наказав Миті записати своє бажання.

Настало літо. Митя з батьком вирушили на сінокіс. Весь довгий день веселився хлопчик: ловив рибу, набрав ягід, перекидався в запашному сіні, а ввечері сказав батькові:

Ось вже сьогодні я повеселився вволю! Я б хотів, щоб льоту кінця не було.

І це бажання Миті було записано в ту ж книжку.

Настала осінь. В саду збирали плоди - рум'яні яблука і жовті груші. Митя був у захваті і говорив батькові:

Осінь краще за всіх часів року!

Тоді батько вийняв свою записну книжку і показав хлопчикові, що він те ж саме говорив і про весну, і про зиму, і про літо.

чуже яєчко

Рано вранці встала бабуся Дарина, вибрала темне, затишне містечко в курнику, поставила туди кошик, де на м'якому сіні були розкладені тринадцять яєць, і посадила на них чубарку.

Трохи світало, і стара не розглянула, що тринадцятий яєчко було зеленувате і побільше інших. Сидить курка старанно, гріє яєчка, збігає подзьобати зерняток, попити водиці, і знову на місце; навіть вилиняла, бідолаха. І яка стала сердита, шипить, клохчет, навіть петушку не дає підійти, а тому дуже хотілося заглянути, що там в темному куточку робиться. Просиділа курочка тижні зо три, і стали з яєчок курчата викльовував, один за іншим: проклюнеться шкаралупу носом, вискочить, отряхнется і стане бігати, ніжками пил розгрібати, черв'яків шукати.

Пізніше всіх проклюнулся курча з зеленуватого яєчка. І який же дивний він вийшов: кругленький, пухнастий, жовтий, з коротенькими ніжками, з широким носиком. "Дивний у мене вийшов курча, - думає курка, - клює, і ходить-то він не по-нашому; носик широкий, ноги коротенькі, якийсь клишоногий, з ноги на ногу перевалюється". Здивувалася курка своєму курчати, проте ж який ні на є, а все син. І любить, і береже його курка, як і інших, а якщо вглядить яструба, то, розпушити пір'я і широко розставивши круглі крила, ховає під себе своїх курчат, не розбираючи, які у кого ноги.

Стала курочка діток вчити, як із землі черв'ячків викопувати, і повела всю сім'ю на берег ставка: там-де черв'яків більше і земля м'якше. Як тільки коротконогий курча вгледів воду, так прямо і кинувся в неї. Курка кричить, крилами махає, до води кидається; курчата теж перетривожилася: бігають, метушаться, пищать; і один півник з переляку навіть схопився на камінчик, витягнув шию і в перший ще раз у своєму житті закричав сиплим голосом: "Ку-ку-рі-ку!" Допоможіть, мовляв, добрі люди! Братик тоне! Але братик не потонув, а дуже веселих і легко, як жмут бавовняного паперу, плавав собі по воді, загрібаючи воду своїми широкими, перетинчастими лапами. На крик курки вибігла з хати стара Дарина, побачила, що робиться, і закричала: "Ой лишенько, гріх який! Видно, це я сослепу підклала качине яйце під курку".

А курка так і рвалася до ставка: насилу могли відігнати, бідну.

Вітер і сонце Ушинський

Одного разу Сонце і сердитий північний Вітер затіяли суперечку про те, хто з них сильніший. Довго сперечалися вони і, нарешті, зважилися помірятися силами над мандрівником, який в цей самий час їхав верхи по великій дорозі.
- Подивися, - сказав Вітер, - як я налечу на нього: миттю зірву з нього плащ.
Сказав і почав дути з усієї сили. Але чим більше старався Вітер, тим міцніше закутувався мандрівник в свій плащ: він бурчав на негоду, але їхав все далі і далі. Вітер сердився, лютував, обсипав бідного мандрівника дощем і снігом; проклинаючи Вітер, мандрівник одягнув свій плащ в рукави і підперезатись. Тут уже Вітер і сам переконався, що йому плаща НЕ зірвати. Сонце, бачачи безсилля свого суперника, посміхнулося, виглянуло з-за хмар, обігрів, осушило землю, а разом з тим і бідного полузамёрзшего мандрівника. Відчувши теплоту сонячних променів, він підбадьорився, благословив Сонце, сам зняв свій плащ, згорнув його і прив'язав до сідла.
- Річ у тім, - сказало тоді лагідне Сонце сердитому Вітру, - ласкою і добротою можна зробити набагато більше, ніж гнівом.

Ворон і сорока

Строката сорока стрибала по гілках дерева і без угаву базікала, а ворон сидів і мовчав. "Що ж ти мовчиш, куме? Чи ти не віриш тому, що я тобі розповідаю?" - запитала, нарешті, сорока.

"Погано вірю, кумушка, - відповідав ворон. - Хто так багато базікає, як ти, той, напевно, багато бреше!"

Гусак і журавель

Плаває гусак по ставку і голосно розмовляє сам з собою: "Яка я, право, дивовижна птах! І ходжу-то я по землі, і плаваю-то по воді, і літаю по повітрю: немає іншої такої птиці на світі! Я всім птахам цар! "

Послухав гусака журавель і каже йому: "Прямий ти, гусак, дурний птах! Ну, чи можеш ти плавати, як щука, бігати, як олень, або літати, як орел?

Краще знати що-небудь одне, да ладно, ніж все, так погано ".

Гравці собаки

Володя стояв біля вікна і дивився на вулицю, де грілася на сонечку велика дворовий собака Полкан.

До Полканом підбіг маленький Мопс і став на нього кидатися і гавкати; хапав його зубами за величезні лапи, за морду і, здавалося, дуже набридав великий і похмурої собаці.

Стривай, ось він тобі задасть, - сказав Володя, - провчить він тебе.

Але Мопс не переставав грати, а Полкан дивився на нього дуже прихильно.

Чи бачиш, - сказав Володі батько, - Полкан добрішими тебе. Коли з тобою почнуть грати твої маленькі брати і сестри, то неодмінно справа скінчиться тим, що ти їх побити. Полкан же знає, що великим і сильному соромно кривдити маленьких і слабких.

лисиця Патрикеевна

У куми-лисиці зубушкі гострі, рильце тоненьке, вушка на маківці, хвостик на відльоті, шубка тепленька.
Добре кума причепурюсь: шерсть пухнаста, золотиста; на грудях жилет, а на шиї білий галстучек.
Ходить лисиця тихохонько, до землі гнеться, ніби кланяється; свій пухнастий хвіст носить дбайливо; дивиться ласкаво, посміхається; зубки білі показує.
Риє нори, розумниця, глибокі; багато ходів в них і виходів, комори є, є і спаленки, м'якою травушкой підлога застелена.
Всім би лісонька хороша була господиня, та розбійниця-лисиця - хитра, любить курочок, любить качечок, згорне шию гусака жирного, може Господь і кролика.

цікавість

Павлуша(З цікавістю ). Що це там у тебе на фартусі, Ліза?

Ліза. А тобі це дуже потрібно знати?

Павлуша (Жартома) . Покажи ж, а не те я насильно подивлюся.

Ліза. Нічого там немає.

Павлуша. Неправда: ти щось ховаєш від мене. Покажи, будь ласка, покажи.

Ліза. Не чіпай: може бути, це подарунок тобі до Нового року.

Павлуша. Як? Що? Подарунок до Нового року? Покажи ж, серденько-сестриця, покажи, що там таке(Хоче вирвати фартух з рук сестри, але Ліза не дає) . Скажи, по крайней мере, що це таке? Вірно, гаманець? Чи не правда, гаманець?

Ліза. Навіщо тобі гаманець; хіба я тобі не вив'язала гаманця?

Павлуша. Що ж би це було таке? Ах, знаю: ти зв'язала мені шарфик.

Ліза. У тебе два шарфика. На що ж тобі третій?

Павлуша. Як ти мене мучиш, сестриця! Яка ти скритна!

Ліза. Який ти допитливий!

Павлуша. Знаю знаю. Це, мабуть, батюшка купив мені що-небудь до Нового року, якась іграшка?

Ліза. Може бути, батюшка і купив тобі що-небудь, але ти знаєш, як він не любить, щоб вгадували заздалегідь його подарунки.

Павлуша. Так я йому не скажу і в Новий рік прикинуся, як ніби нічого не знаю.

Ліза. Я і не знала, що ти вмієш так прикидатися. Покажи ж, як ти це зробиш.

Павлуша. Вже зроблю як-небудь, але допоможи мені, будь ласка, відгадати, що там у тебе таке. Що-небудь з царства рослинного?

Ліза. Ні.

Павлуша. З царства тваринного?

Ліза. Ні.

Павлуша. З царства мінерального?

Ліза. Ні.

Павлуша. Тепер же я тебе спіймав: звичайно, немає в твоєму фартусі чого-небудь з царства духів.

Ліза. Звичайно, ні!(Опускає зі сміхом фартух і показує, що в руках у неї нічого немає.) До якого царства належить ніщо?

Павлуша. Ах ти шахрайка! Навіщо ж ти так таємниче закривала руки фартухом, як ніби-то у тебе і бог знає що таке?

Ліза. Мені просто було холодно без рукавичок; а ти сам себе покарав своїм цікавістю.

Павлуша. Добре, добре, але, знаєш, що я скажу тобі, Ліза! Іншим разом ти мене так не проведеш.

Худо тому, хто добра не робить нікому

"Гришенька! Позич мені на хвилинку олівець."

А Гришенька у відповідь: "Носи свій, мій мені самому потрібен".

"Гриша, поможи мені укласти книги в сумку".

А Гриша у відповідь: "Книги твої, сам їх і укладай".

Чи любили Гришу товариші?

Що добре і що погано?

Працьовитість. Гордість. Лінощі. Старанність. Милосердя. Заздрість. Брехня. Доброта. Злість. Лагідність. Упертість.

Скупість. Щедрість. Чесність. Подяка. Нудьга. Радість.

Костянтин Дмитрович Ушинський (1823 - 1871) - російський педагог і письменник XIX століття, проявив активну участь в процесі поширення грамотності серед дітей з простого народу. Будучи ще студентом, він усвідомив важливість освіченого й освіченого населення для майбутнього рідної країни. Виходець із дрібнопомісного дворянства приступив до розробки підручників для початкової школи, які були б зрозумілі дитині будь-якого стану.

Розповіді та казки К.Д. Ушинського читати онлайн

Складаючи тексти для усного читання, педагог намагався приділяти особливу увагу моральним цінностям, які вкладалися їм у сюжети різних історій. Також письменник переробляв твори іноземної класики, передаючи зміст першоджерел доступними словами. Часто роботи Костянтина Дмитровича мали просвітницьку спрямованість: через них учні отримували знання про навколишній природі і фізичних явищах.
Читати розповіді Ушинського корисно і дітям XXI століття, так як початкові істини не змінилися навіть через багато десятиліть.