Про існування хабарництва і лицемірства по відношенню до високопоставлених осіб вже давно всім відомо. Так було і багато років тому, про що свідчать літературні джерела. Причому, раніше це навіть мало менш приховані форми, а деякі вважали дачу хабара обов'язковою. Однак в характері російської людини є й інші риси, які теж викликають неоднозначні почуття. Н. В. Гоголь добре показує ці риси в комедії «Ревізор», яка стала вершиною його творчості як письменника-драматурга.
У п'єсі йдеться про дрібне чиновника Хлестакова, який нічим особливим не виділяється. Він їде з Петербурга у справах разом зі своїм слугою, вони зупиняються в одному повітовому містечку, де пройшов слух про те, що місто скоро відвідає ревізор. Хлестакова завдяки випадку і людському нерозсудливості приймають за ревізора, який вирішив залишитися інкогніто. З того моменту все чиновники міста шукають можливість залишитися на хорошому рахунку, дати йому хабар, щоб не сталося чого поганого.
Примітно, що в п'єсі кожен персонаж є відображенням негативних рис характеру. Позитивних героїв тут немає. Письменник на прикладі одного містечка і декількох яскравих персонажів відбив всю людську натуру в цілому, образ життя всієї Росії. Він торкнувся проблеми хабарництва, казнокрадства, бажання догодити чиновникам, дріб'язковості і порожнечі душі людини. Це сатира, яка місцями викликає не тільки посмішку, але і сміх, але через деякий час розумієш, що це занадто правдиво, щоб бути смішним. Саме тому цей твір залишається популярним вже довгі роки, адже воно актуально і зараз.
На нашому сайті ви можете скачати книгу "Ревізор" Гоголь Микола Васильович безкоштовно і без реєстрації в форматі epub, fb2, pdf, txt, читати книгу онлайн або купити книгу в інтернет-магазині.
Спасибі, що скачали книгу в безкоштовній електронній бібліотеці http: // сайт / Приємного читання!
Ревізор. Микола Васильович Гоголь
На дзеркало нема чого нарікати, коли пика крива.
народне прислів'я
Комедія на п'ять дій.
Діючі лиця
Антон Антонович Сквозник-Дмухановский, городничий.
Анна Андріївна, дружина його.
Марія Антонівна, дочка його.
Лука Лукич Хлопов, доглядач училищ.
Дружина його.
Аммос Федорович Ляпкин-Тяпкін, суддя.
Артемій Пилипович Суниця, піклувальник богоугодних закладів.
Іван Кузьмич Шпекин, поштмейстер.
Петро Іванович Добчинський, міський поміщик.
Петро Іванович Бобчинський, міський поміщик.
Іван Олександрович Хлестаков, чиновник з Петербурга.
Осип, слуга його.
Християн Іванович Гібнер, повітовий лікар.
Федір Іванович Люлюков, відставний чиновник, почесне особа в місті.
Іван Лазаревич Растаковскій, відставний чиновник, почесне особа в місті.
Степан Іванович Коробкін, відставний чиновник, почесне особа в місті.
Степан Ілліч Уховертов, приватний пристав.
Свистунов, поліцейський
Пуговіцин, поліцейський
Держиморда, поліцейський
Абдулін, купець.
Февронія Петрівна Пошлепкиной, слесарша.
Дружина унтер-офіцера.
Мишка, слуга городничого.
Слуга трактирний.
Гості та гості, купці, міщани, прохачі.
Характери і костюми
Зауваження для панів акторів
Городничий, вже постарілий на службі і дуже розумний по-своєму людина. Хоча і хабарник, але поводиться дуже солідно; досить сурьезен; кілька навіть резонер; говорить ні голосно, ні тихо, ні багато, ні мало. Його кожне слово значно. Риси обличчя його грубі і жорсткі, як у будь-якого почав службу з нижчих чинів. Перехід від страху до радості, від грубості до зарозумілості досить швидкий, як у людини з грубо розвиненими схильностями душі. Він одягнений, як звичайно, в своєму мундирі з петлицями і в ботфортах зі шпорами. Волоса на ньому стрижені, з сивиною.
Анна Андріївна, дружина його, провінційна кокетка, ще не зовсім літніх років, вихована наполовину на романах і альбомах, наполовину на клопотах у своїй коморі і дівочої. Дуже цікава і при нагоді виявляє марнославство. Бере іноді влада над чоловіком тому тільки, що той не знаходиться, що відповідати їй; але влада ця поширюється тільки на дрібниці і складається тільки в догани і глузуваннях. Вона чотири рази переодягається в різні сукні в продовження п'єси.
Хлестаков, молода людина років двадцяти трьох, тоненький, худенький; кілька пріглуповат і, як кажуть, без царя в голові, - один з тих людей яких в канцеляріях називають порожніми. Говорить і діє без усякого міркування. Він не в змозі зупинити постійної уваги на якій-небудь думки. Мова його уривчаста, і слова вилітають з вуст його зовсім несподівано. Чим більше виконуючий цю роль покаже щирість і простоти, тим більше він виграє. Одягнений по моді.
Осип, слуга, такий, як звичайно бувають слуги кілька літніх років. Каже поважно, дивиться кілька вниз, резонер і любить себе самого читати моралі для свого пана. Голос його завжди майже рівний, в розмові з паном приймає суворе, уривчасте і кілька навіть грубий вираз. Він розумніший за свого пана і тому швидше здогадується, але не любить багато говорити і мовчки шахрай. Костюм його - сірий або поношений сюртук.
Бобчинський і Добчинський, обидва низенькі, коротенькі, дуже цікаві; надзвичайно схожі один на одного; обидва з невеликими брюшкамі; обидва говорять скоромовкою і надзвичайно багато допомагають жестами і руками. Добчинський трошки вище і сурйозний Бобчинского, але Бобчинський розв'язніше і жвавіше Добчинского.
Ляпкин-Тяпкін, суддя, людина, яка прочитала п'ять або шість книг і тому кілька вільнодумний. Мисливець великий на здогади, і тому кожному слову своєму дає вага. Представляє його повинен завжди зберігати в особі своєму значну міну. Каже басом з довгастої розтяжкою, хрипом і сапом - як старовинні годинники, які колись шиплять, а потім вже б'ють.
Суниця, піклувальник богоугодних закладів, дуже товстий, неповороткий і незграбний чоловік, але при всьому тому проноза і шахрай. Дуже послужливий і метушливий.
Поштмейстер, простодушний до наївності людина.
Інші ролі не вимагають особливих пояснень. Оригінали їх завжди майже знаходяться перед очима.
Господа актори особливо повинні звернути увагу на останню сцену. Останнє вимовлене слово має произвесть електричне потрясіння на всіх разом, раптом. Вся група повинна змінити становище в одну мить ока. Звук подиву повинен вирватися у всіх жінок разом, наче з одних грудей. Від недотримання цих зауважень може зникнути весь ефект.
дія перша
Кімната в будинку городничого
явище I
Городничий, піклувальник богоугодних закладів, доглядач училищ, суддя, приватний пристав, лікар, два квартальних.
Городничий. Я запросив вас, панове, з тим, щоб повідомити вам дуже неприємне звістка: до нас їде ревізор.
Аммос Федорович. Як ревізор?
Артемій Пилипович. Як ревізор?
Городничий. Ревізор з Петербурга, інкогніто. І ще з секретним приписами.
Аммос Федорович. Ось тобі й маєш!
Артемій Пилипович. От не було турботи, так подай!
Лука Лукич. Господи боже! ще й з секретним приписами!
Городничий. Я ніби передчував: сьогодні мені всю ніч снилися якісь дві незвичайні щури. Право, отаких я ніколи не бачив: чорні, неприродною величини! прийшли, понюхали - і пішли геть. Ось я вам прочитаю лист, яке отримав я від Андрія Івановича Чмихова, якого ви, Артемій Пилипович, знаєте. Ось що він пише: «Любий друг, кум і благодійник (бурмоче напівголосно, пробігаючи скоро очима) ... і повідомити тебе». А! Ось: «Поспішаю, між іншим, повідомити тебе, що приїхав чиновник з приписом оглянути всю губернію і особливо наш повіт (значно піднімає палець вгору). Я довідався про це від самих достовірних людей, хоча він представляє себе приватною особою. Так як я знаю, що за тобою, як за всяким, водяться грішки, тому що ти людина розумна і не любиш пропускати того, що пливе в руки ... »(зупинившись), ну, тут свої ...« то раджу тобі взяти обережність, бо він може приїхати у всякий час, якщо тільки вже не приїхав і не живе десь інкогніто ... Вчорашнього дня я ... »Ну тут вже пішли справи сімейні:« ... сестра Ганна Кирилівна приїхала до нас зі своїм чоловіком; Іван Кирилович дуже погладшав і все грає на скрипку ... »- та інше, та інше. Так ось яка обставина!
Аммос Федорович. Так, обставина таке ... надзвичайно, просто надзвичайно. Що-небудь недарма.
Лука Лукич. Навіщо ж, Антон Антонович, чому це? Навіщо до нас ревізор?
Городничий. Навіщо! Так вже, видно, доля! (Зітхнувши.) До сих пір, дякувати богу, підбиралися до інших міст; тепер прийшла черга до нашого.
Аммос Федорович. Я думаю, Антон Антонович, що тут тонка і більше політична причина. Це означає ось що: Росія ... да ... хоче вести війну, і міністер-то, ось бачите, і підіслали чиновника, щоб дізнатися, чи немає де зради.
Городничий. Ек куди перебрали! ще розумна людина! У повітовому місті зрада! Що він, прикордонний, чи що? Так звідси, хоч три роки скачи, ні до якої держави не доїдеш.
Аммос Федорович. Ні, я вам скажу, ви не того ... ви не ... Начальство має тонкі види: дарма що далеко, а воно собі мотає на вус.
Городничий. Мотає або НЕ мотає, а я вас, панове, предуведоміть. Дивіться, по своїй частині я деякі розпорядження зробив, раджу і вам. Особливо вам, Артемій Пилипович! Без сумніву, що проїжджає чиновник захоче перш за все оглянути підвідомчі вам богоугодні заклади - і тому ви зробіть так, щоб все було пристойно: ковпаки були б чисті, і хворі не походили б на ковалів, бо так вони ходять по-домашньому.
Артемій Пилипович. Ну, це ще нічого. Ковпаки, мабуть, можна надіти і чисті.
Городничий. Так, і теж над кожним ліжком надписати по латині або іншою мовою ... Це вже по вашій частині, Християн Іванович, - всяку недугу: коли хто захворів, якого дня і числа ... Недобре, що у вас хворі такий міцний тютюн курять, що завжди расчіхаешься, коли ввійдеш. Та й краще, якщо б їх було менше: негайно віднесуть до поганого смотрению або немистецтво лікаря.
Артемій Пилипович. О! щодо лікування ми з Християном Івановичем взяли свої заходи: чим ближче до натури, тим краще, - ліків дорогих ми не вживаємо. Людина простий: якщо помре, то і так помре; якщо видужає, то і так одужає. Та й Християнові Івановичу важко було б з ними висловлюватися: він по-російськи ні слова не знає.
Християн Іванович видає звук, почасти схожий на букву і та кілька на е.
Городничий. Вам теж порадив би, Аммос Федорович, звернути увагу на присутні місця. У вас там в передній, куди зазвичай є прохачі, сторожа завели домашніх гусей з маленькими гусенят, які так і шастають під ногами. Воно, звичайно, домашнім господарством заводитися всякому похвально, і чому ж сторожу і не завести його? тільки, знаєте, в такому місці непристойно ... Я і раніше хотів вам це помітити, але все якось забував.
Аммос Федорович. А ось я їх сьогодні ж велю всіх забрати на кухню. Хочете, приходьте обідати.
Городничий. Крім того, погано, що у вас висушується в самому присутності всяка погань і над самим Шкапа з паперами мисливський арапник. Я знаю, ви любите полювання, але все на час краще його прийняти, а там, як проїде ревізор, мабуть, знову його можете повісити. Також засідатель ваш ... він, звичайно, людина обізнана, але від нього такий запах, як ніби-то він зараз вийшов з гуральні, - це теж недобре. Я хотів давно про це сказати вам, але був, не пам'ятаю, чимось розважений. Є проти цього кошти, якщо вже це дійсно, як він каже, у нього природний запах: можна порадити йому їсти цибулю, або часник, або що-небудь інше. У цьому випадку може допомогти різними медикаментами Християн Іванович.
Християн Іванович видає той же звук.
Аммос Федорович. Ні, цього вже неможливо вигнати: він говорить, що в дитинстві мамка його забила, і з тих пір від нього віддає трохи водкою.
Городничий. Так я тільки так зауважив вам. Що ж до внутрішнього розпорядження і того, що називає в листі Андрій Іванович грішками, я нічого не можу сказати. Та й дивно говорити: немає людини, яка б за собою не мав якихось гріхів. Це вже так самим богом влаштовано, і волтеріанци марно проти цього говорять.
Аммос Федорович. Що ж ви вважаєте, Антон Антонович, грішками? Грішки грішкам - різниця. Я говорю всім відкрито, що беру хабарі, але чим хабарі? Хортенятами. Це зовсім інша річ.
Городничий. Ну, цуценятами, або чим іншим - все хабара.
Аммос Федорович. Ну немає, Антон Антонович. А ось, наприклад, якщо у кого-небудь шуба коштує п'ятсот рублів, та дружині шаль ...
Городничий. Ну, а що з того, що ви берете хабарі хортенятами? Зате ви в бога не вірите в; ви до церкви ніколи не ходіть; а я, по крайней мере, в вірі твердий і щонеділі буваю в церкві. А ви ... О, я знаю вас: ви якщо почнете говорити про створення світу, просто волосся дибки піднімаються.
Аммос Федорович. Та сам собою дійшов, власним розумом.
Городничий. Ну, в іншому випадку
Зображені Гоголем в комедії «Ревізор» люди з дивно безпринципними поглядами і невіглаством будь-якого читача вражають і здаються абсолютно вигаданими. Але насправді, це не випадкові образи. Це особи типові для російської провінції тридцятих років XIX століття, які можна зустріти навіть в історичних документах.
У своїй комедії Гоголь зачіпає кілька дуже важливих питань громадськості. Це ставлення посадових осіб до своїх обов'язків і виконання закону. Як не дивно, але сенс комедії актуальний і в сучасних реаліях.
Історія написання «Ревізора»
Микола Васильович Гоголь описує в своїх творах досить перебільшення образи російської дійсності того часу. У момент появи ідеї нової комедії письменник активно працює над поемою «Мертві душі».
У 1835 році він звертається з питання ідеї для комедії до Пушкіну, в листі виклавши йому прохання про допомогу. Поет відгукується на прохання і розповідає історію, коли видавець одного з журналів в одному з південних міст був прийнятий за приїжджого чиновника. Аналогічна ситуація, як не дивно, відбувалася і з самим Пушкіним в той час, коли він збирав матеріали для опису бунту в нижньому Новгороді. Його також взяли за столичного ревізора. Ідея здалася Гоголю цікавою, і саме бажання написати комедію настільки його захопило, що робота над п'єсою йшла всього лише 2 місяці.
Протягом жовтня та листопада 1835 Гоголь повністю написав комедію і ще через кілька місяців зачитав її перед іншими літераторами. Колеги прийшли в захват.
Сам Гоголь писав, що він хотів зібрати все погане, що є в Росії, в єдину купу, і посміятися над цим. Свою п'єсу він бачив, як очищувальну сатиру і знаряддя боротьби з існуючої на той момент в суспільстві несправедливістю. До слова сказати, допущена п'єса за працями Гоголя до постановки була лише після того, коли Жуковський особисто звернувся з проханням до імператора.
аналіз твору
опис твору
Події, описані в комедії «Ревізор» відбуваються в першій половині XIX століття, в одному з провінційних містечок, якій Гоголь просто позначає як «N».
Городничий повідомляє всім міським чиновникам, що до нього долинула звістка про прибуття столичного ревізора. Перевірки чиновники лякаються, бо всі вони беруть хабарі, погано працюють і в установах, що знаходяться в їх підпорядкуванні, панує бардак.
Практично відразу після звістки з'являється і друге. До них доходить, що в місцевому готелі зупинився людина добре одягнений і схожий на ревізора. Насправді невідомий - це дрібний чиновник Хлестаков. Молодий, вітряний і дурний. До нього в готель заявився особисто Городничий, щоб познайомитися з ним і запропонувати переїхати до нього додому, в умови набагато кращі, ніж готель. Хлестаков з радістю погоджується. Йому таке гостинність подобається. На даному етапі він не підозрює, що його прийняли не за того, ким він є.
Знайомлять Хлестакова і з іншими чиновниками, кожен з яких вручає йому велику суму грошей, нібито в борг. Ними робиться все, щоб перевірка була не такою ретельною. У цей момент Хлестаков розуміє, за кого його прийняли і, отримавши круглу суму, замовчує, що це помилка.
Після він вирішує виїхати з міста N, попередньо зробивши пропозицію дочки самого Городничого. З радістю благословляючи майбутній шлюб, чиновник радіє такому спорідненості і спокійно прощається з Хлестакова, який залишає місто і, природно, не збирається в нього більше повертатися.
Перед цим головний герой пише в Петербург лист своєму другові, в якому розповідає про події конфуз. Поштмейстер, що розкриває на пошті всі листи, прочитує і послання Хлестакова. Обман розкривається і все, хто давав хабара, з жахом дізнаються, що гроші їм не повернуться, і перевірки ще не було. В цей же момент в місто приїжджає справжній ревізор. Чиновники від звістки приходять в жах.
герої комедії
Іван Олександрович Хлестаков
Вік Хлестакова 23 - 24 роки. Потомствений дворянин і поміщик, він тоненький, худорлявий і дурнуватий. Діє, не думаючи про наслідки, має уривчасто промовою.
Працює Хлестаков реєстратором. У ті часи це був чиновник найнижчого рангу. На службі він присутній мало, все частіше грає в карти на гроші і гуляє, тому кар'єра його нікуди не просувається. Живе Хлестаков в Петербурзі, в скромній квартирі, а гроші йому регулярно надсилають батьки, які проживають в одному з сіл Саратовської губернії. Економити кошти Хлестаков не вміє, він витрачає їх на всілякі задоволення, собі ні в чому не відмовляючи.
Він дуже боязкий, любить хвалитися і прибріхувати. Не проти Хлестаков позалицятися за жінками, особливо симпатичними, проте його чарівності піддаються тільки дурні провінційні дами.
городничий
Антон Антонович Сквозник-Дмухановский. Постарілий на службі, по-своєму недурний чиновник, що виробляє цілком солідне враження.
Каже він виважено і в міру. У нього швидко змінюється настрій, риси обличчя його жорсткі і грубі. Обов'язки свої він виконує погано, є шахраєм з великим досвідом. Наживається Городничий всюди, де тільки можна, і серед таких же хабарників знаходиться на хорошому рахунку.
Він жадібний і ненаситний. Гроші краде, в тому числі і з казни, і безпринципно порушує всі закони. Чи не гребує навіть шантажем. Майстер обіцянок і ще більший майстер їх невиконання.
Мріє Городничий бути генералом. Не звертаючи уваги на масу своїх гріхів, він щотижня відвідує церкву. Пристрасний гравець в карти, він любить свою дружину, дуже ніжно до неї ставиться. Є у нього і дочка, яка в кінці комедії з його ж благословення стає нареченою пронозливого Хлестакова.
Поштмейстер Іван Кузьмич Шпекин
Саме цей персонаж, відповідаючи за пересилку листів, розкриває лист Хлестакова і виявляє обман. Втім, відкриванням листів і посилок він займається на постійній основі. Робить це не з обережності, а виключно заради цікавості і власної колекції цікавих історій.
Часом він не просто читає листи, особливо сподобалися, Шпекин залишає собі. Крім пересилання листів в його обов'язки входить керівництво поштовими станціями, доглядачами, кіньми і т. Д. Але цим він не займається. Він взагалі майже нічого не робить і тому місцева пошта працює вкрай погано.
Анна Андріївна Сквозник-Дмухановского
Дружина Городничого. Провінційна кокетка, чия душа натхненна романами. Цікава, пихата, любить взяти верх над чоловіком, але на ділі це виходить тільки в дрібницях.
Апетитна і приваблива дама, нетерпляча, дурна і здатна на розмови тільки про дрібниці, так про погоду. При цьому любить базікати без угаву. Вона зарозуміла і мріє про розкішне життя в Петербурзі. Мати не важлива, оскільки конкурує з дочкою і хвалиться, що їй Хлестаков приділив уваги більше, ніж Марії. З розваг у дружини Городничого - ворожіння на картах.
Дочка Городничого 18 років від роду. Приваблива зовні, скромна і кокетлива. Вона дуже легковажна. Саме вона в кінці комедії стає кинутої нареченою Хлестакова.
Композиція і аналіз сюжету
Основою п'єси Миколи Васильовича Гоголя «Ревізор» є побутовий анекдот, який в ті часи був досить поширений. Всі образи комедії перебільшені і, разом з тим, правдоподібні. П'єса цікава тим, що тут все її персонажі в'яжуться між собою і кожен з них, по суті, виступає героєм.
Зав'язкою комедії є очікуваний чиновниками приїзд ревізора і їх поспішність у висновках, через яку перевіряючим визнається Хлестаков.
Цікавим в композиції комедії є відсутність любовної інтриги і любовної лінії, як такої. Тут просто висміюються пороки, які за класичним літературного жанру отримують покарання. Частково вони вже накази легковажним Хлестакова, але читачеві зрозуміло в кінці п'єси, що ще більше покарання на них чекає попереду, з приїздом справжнього перевіряючого з Петербурга.
За допомогою простої комедії з перебільшеними образами Гоголь вчить свого читача чесності, доброті і відповідальності. Тому, що необхідно поважати власну службу і виконувати закони. Через образи героїв кожен читач може побачити і свої власні недоліки, якщо серед них є дурість, жадібність, лицемірство і егоїзм.
Комедія в п'яти діях
На дзеркало нема чого нарікати, коли пика крива.
народне прислів'я
Діючі лиця
Антон Антонович Сквозник-Дмухановский, Городничий. Анна Андріївна, дружина його. Марія Антонівна, дочка його. Лука Лукич Хлопов, Доглядач училищ. Дружина його. Аммос Федорович Ляпкин-Тяпкін, Суддя. Артемій Пилипович Суниця, Піклувальник богоугодних закладів. Іван Кузьмич Шпекин, Поштмейстер.Петро Іванович Добчинський Петро Іванович Бобчинський
міські поміщики.
Іван Олександрович Хлестаков, Чиновник з Петербурга. Осип, слуга його. Християн Іванович Гібнер, Повітовий лікар.Федір Андрійович Люлюков Іван Лазаревич Растаковскій Степан Іванович Коробкін
відставні чиновники, почесні особи в місті.
Степан Ілліч Уховертов, Приватний пристав.Свистунов Пуговіцин Держиморда
поліцейські.
Абдулін, купець. Февронія Петрівна Пошлепкиной, Слесарша. Дружина унтер-офіцера. Мишка, слуга городничого. слуга трактирний. Гості та гості, купці, міщани, прохачі.Характери і костюми
Зауваження для панів акторів
Городничий, вже постарілий на службі і дуже розумний по-своєму людина. Хоча і хабарник, але поводиться дуже солідно; досить сурьезен; кілька навіть резонер; говорить ні голосно, ні тихо, ні багато, ні мало. Його кожне слово значно. Риси обличчя його грубі і жорсткі, як у будь-якого, який розпочав важку службу з нижчих чинів. Перехід від страху до радості, від ницості до зарозумілості досить швидкий, як у людини з грубо розвиненими схильностями душі. Він одягнений, як звичайно, в своєму мундирі з петлицями і в ботфортах зі шпорами. Волоса на ньому стрижені, з сивиною. Анна Андріївна, дружина його, провінційна кокетка, ще не зовсім літніх років, вихована наполовину на романах і альбомах, наполовину на клопотах у своїй коморі і дівочої. Дуже цікава і при нагоді виявляє марнославство. Бере іноді влада над чоловіком тому тільки, що той не знаходиться що відповідати їй; але влада ця поширюється тільки на дрібниці і складається в догани і глузуваннях. Вона чотири рази переодягається в різні сукні в продовження п'єси. Хлестаков, молода людина років двадцяти трьох, тоненький, худенький; кілька пріглуповат і, як кажуть, без царя в голові, один з тих людей, яких в канцеляріях називають порожніми. Говорить і діє без усякого міркування. Він не в змозі зупинити постійної уваги на якій-небудь думки. Мова його уривчаста, і слова вилітають з вуст його зовсім несподівано. Чим більше виконуючий цю роль покаже щирість і простоти, тим більше він виграє. Одягнений по моді. Осип, слуга, такий, як звичайно бувають слуги кілька літніх років. Каже поважно, дивиться кілька вниз, резонер і любить себе самого читати моралі для свого пана. Голос його завжди майже рівний, в розмові з паном приймає суворе, уривчасте і кілька навіть грубий вираз. Він розумніший за свого пана і тому швидше здогадується, але не любить багато говорити і мовчки шахрай. Костюм його сірий або синій поношений сюртук. Бобчинський і Добчинський, обидва низенькі, коротенькі, дуже цікаві; надзвичайно схожі один на одного; обидва з невеликими брюшкамі; обидва говорять скоромовкою і надзвичайно багато допомагають жестами і руками. Добчинський трошки вище і сурйозний Бобчинского, але Бобчинський розв'язніше і жвавіше Добчинского. Ляпкин-Тяпкін, суддя, людина, яка прочитала п'ять або шість книг, і тому кілька вільнодумний. Мисливець великий на здогади, і тому кожному слову своєму дає вага. Представляє його повинен завжди зберігати в особі своєму значну міну. Каже басом з довгастої розтяжкою, хрипом і сапом як старовинні годинники, які колись шиплять, а потім вже б'ють. Суниця, піклувальник богоугодних закладів, дуже товстий, неповороткий і незграбний чоловік, але при всьому тому проноза і шахрай. Дуже послужливий і метушливий. Поштмейстер, простодушний до наївності людина. Інші ролі не вимагають особливих пояснень. Оригінали їх завжди майже знаходяться перед очима. Господа актори особливо повинні звернути увагу на останню сцену. Останнє вимовлене слово має произвесть електричне потрясіння на всіх разом, раптом. Вся група повинна змінити становище в одну мить ока. Звук подиву повинен вирватися у всіх жінок разом, наче з одних грудей. Від недотримання цих зауважень може зникнути весь ефект.дія перша
Кімната в будинку городничого.
явище I
городничий, попечитель богоугодних закладів, доглядач училищ, Суддя, приватний пристав, лікар, два квартальних.
Городничий. Я запросив вас, панове, з тим щоб повідомити вам дуже неприємне звістка: до нас їде ревізор. Аммос Федорович. Як ревізор? Артемій Пилипович. Як ревізор? Городничий. Ревізор з Петербурга, інкогніто. І ще з секретним приписами. Аммос Федорович. Ось тобі й маєш! Артемій Пилипович. От не було турботи, так подай! Лука Лукич. Господи Боже! ще й з секретним приписами! Городничий. Я ніби передчував: сьогодні мені всю ніч снилися якісь дві незвичайні щури. Право, отаких я ніколи не бачив: чорні, неприродною величини! прийшли, понюхали і пішли геть. Ось я вам прочитаю лист, яке отримав я від Андрія Івановича Чмихова, якого ви, Артемій Пилипович, знаєте. Ось що він пише: «Любий друг, кум і благодійник (Бурмоче напівголосно, пробігаючи скоро очима)... і повідомити тебе ». А! ось: «Поспішаю, між іншим, повідомити тебе, що приїхав чиновник з приписом оглянути всю губернію і особливо наш повіт (Значно піднімає палець вгору). Я довідався про це від самих достовірних людей, хоча він представляє себе приватною особою. Так як я знаю, що за тобою, як за всяким, водяться грішки, тому що ти людина розумна і не любиш пропускати того, що пливе в руки ... »(зупинившись), ну, тут свої ...« то раджу тобі взяти обережність, бо він може приїхати у всякий час, якщо тільки вже не приїхав і не живе десь інкогніто ... Вчорашнього дні я ... »Ну тут вже пішли справи сімейні:« ... сестра Анна Кирилівна приїхала до нам з своїм чоловіком; Іван Кирилович дуже погладшав і все грає на скрипку ... »та інше, та інше. Так ось яка обставина! Аммос Федорович. Так, обставина таке ... надзвичайно, просто надзвичайно. Що-небудь недарма. Лука Лукич. Навіщо ж, Антон Антонович, чому це? Навіщо до нас ревізор? Городничий. Навіщо! Так вже, видно, доля! (Зітхнувши.) До сих пір, дякувати Богу, підбиралися до інших міст; тепер прийшла черга до нашого. Аммос Федорович. Я думаю, Антон Антонович, що тут тонка і більше політична причина. Це означає ось що: Росія ... да ... хоче вести війну, і міністер-то, ось бачите, і підіслали чиновника, щоб дізнатися, чи немає де зради. Городничий. Ек куди перебрали! Ще розумна людина! У повітовому місті зрада! Що він, прикордонний, чи що? Так звідси, хоч три роки скачи, ні до якої держави не доїдеш. Аммос Федорович. Ні, я вам скажу, ви не того ... ви не ... Начальство має тонкі види: дарма що далеко, а воно собі мотає на вус. Городничий. Мотає або НЕ мотає, а я вас, панове, предуведоміть. Дивіться, по своїй частині я деякі розпорядження зробив, раджу і вам. Особливо вам, Артемій Пилипович! Без сумніву, що проїжджає чиновник захоче перш за все оглянути підвідомчі вам богоугодні заклади і тому ви зробіть так, щоб все було пристойно: ковпаки були б чисті, і хворі не походили б на ковалів, бо так вони ходять по-домашньому. Артемій Пилипович. Ну, це ще нічого. Ковпаки, мабуть, можна надіти і чисті. Городничий. Так, і теж над кожним ліжком надписати по-латині або на іншому якою мовою ... це вже по вашій частині, Християн Іванович, всяку недугу: коли хто захворів, якого дня і числа ... Недобре, що у вас хворі такої міцний тютюн курять, що завжди расчіхаешься, коли ввійдеш. Та й краще, якщо б їх було менше: негайно віднесуть до поганого смотрению або до немистецтво лікаря. Артемій Пилипович. О! щодо лікування ми з Християном Івановичем взяли свої заходи: чим ближче до натури, тим краще, ліків дорогих ми не вживаємо. Людина простий: якщо помре, то і так помре; якщо видужає, то і так одужає. Та й Християнові Івановичу важко було б з ними висловлюватися: він по-російськи ні слова не знає.Християн Іванович видає звук, почасти схожий на букву і і кілька на е.
Городничий. Вам теж порадив би, Аммос Федорович, звернути увагу на присутні місця. У вас там в передній, куди зазвичай є прохачі, сторожа завели домашніх гусей з маленькими гусенят, які так і шастають під ногами. Воно, звичайно, домашнім господарством заводитися всякому похвально, і чому ж сторожу і не завести його? тільки, знаєте, в такому місці непристойно ... Я і раніше хотів вам це помітити, але все якось забував. Аммос Федорович. А ось я їх сьогодні ж велю всіх забрати на кухню. Хочете, приходьте обідати. Городничий. Крім того, погано, що у вас висушується в самому присутності всяка погань і над самим Шкапа з паперами мисливський арапник. Я знаю, ви любите полювання, але все на час краще його прийняти, а там, як проїде ревізор, мабуть, знову його можете повісити. Також засідатель ваш ... він, звичайно, людина обізнана, але від нього такий запах, як ніби-то він зараз вийшов з гуральні, це теж недобре. Я хотів давно про це сказати вам, але був, не пам'ятаю, чимось розважений. Є проти цього кошти, якщо вже це дійсно, як він каже, у нього природний запах: можна йому порадити їсти цибулю, або часник, або що-небудь інше. У цьому випадку може допомогти різними медикаментами Християн Іванович.Християн Іванович видає той же звук.
Аммос Федорович. Ні, цього вже неможливо вигнати: він говорить, що в дитинстві мамка його забила, і з тих пір від нього віддає трохи водкою. Городничий. Так я так тільки помітив вам. Що ж до внутрішнього розпорядження і того, що називає в листі Андрій Іванович грішками, я нічого не можу сказати. Та й дивно говорити: немає людини, яка б за собою не мав якихось гріхів. Це вже так Самим Богом влаштовано, і волтеріанци марно проти цього говорять. Аммос Федорович. Що ж ви вважаєте, Антон Антонович, грішками? Грішки грішкам ворожнечу. Я говорю всім відкрито, що беру хабарі, але чим хабарі? Хортенятами. Це зовсім інша річ. Городничий. Ну, цуценятами або чим іншим все хабара. Аммос Федорович. Ну немає, Антон Антонович. А ось, наприклад, якщо у кого-небудь шуба коштує п'ятсот рублів, та дружині шаль ... Городничий. Ну, а що з того, що ви берете хабарі хортенятами? Зате ви в Бога не вірите; ви до церкви ніколи не ходіть; а я по крайней мере в вірі твердий і щонеділі буваю в церкві. А ви ... О, я знаю вас: ви якщо почнете говорити про створення світу, просто волосся дибки піднімаються. Аммос Федорович. Та сам собою дійшов, власним розумом. Городничий. Ну, в іншому випадку багато розуму гірше, ніж би його зовсім не було. Втім, я так тільки згадав про повітовому суді; а по правді сказати, навряд чи хто коли-небудь загляне туди: це вже таке завидне місце, сам Бог йому протегує. А ось вам, Лука Лукич, так, як доглядачеві навчальних закладів, потрібно подбати особливо щодо вчителів. Вони люди, звичайно, вчені і виховувалися в різних колегіях, але мають дуже дивні вчинки, натурально нерозлучні з вченим званням. Один з них, наприклад, ось цей, що має товсте обличчя ... не згадаю його прізвища, ніяк не може обійтися без того, щоб, зійшовши на кафедру, не зробити гримасу, отак (робить гримасу), і потім почне рукою з -під краватки прасувати свою бороду. Звичайно, якщо він учневі зробить таку пику, то воно ще нічого: може бути, воно там і потрібно так, про це я не можу судити; але ви посудіть самі, якщо він зробить це відвідувачеві, це може бути дуже зле: пан ревізор або інший хто може прийняти це на свій рахунок. З цього чортзна-що може статися. Лука Лукич. Що ж мені, право, з ним робити? Я вже кілька разів йому говорив. Ось ще на днях, коли зайшов було в клас наш проводир, він скроїв таку пику, який я ніколи ще не бачив. Он-то її зробив від доброго серця, а мені догану: навіщо вільнодумні думки вселяються юнацтву. Городничий. Те ж я повинен вам помітити і про вчителя по історичній частині. Він вчена голова це видно, і відомостей нахапав пітьму, але тільки пояснює з таким жаром, що не пам'ятає себе. Я раз слухав його: ну, поки говорив про ассірійцями і Вавилонянах ще нічого, а як дістався до Олександра Македонського, то я не можу вам сказати, що з ним сталося. Я думав, що пожежа, їй-Богу! Втік з кафедри і що сили є хвать стільцем об підлогу. Воно, звичайно, Олександр Македонський герой, але навіщо ж стільці ламати? від цього збиток скарбниці. Лука Лукич. Так, він гарячий! Я йому це кілька разів вже помічав ... Каже: «Як хочете, для науки я життя не прощу». Городничий. Так, такий вже нез'ясовний закон доль: розумна людина або п'яниця, або пику таку скорчить, що хоч святих винось. Лука Лукич. Не дай Бог служити по вченій частині! Всього боїшся: всякий заважає, кожному хочеться показати, що він теж розумна людина. Городничий. Це б ще нічого, інкогніто прокляте! Раптом загляне: «А, ви тут, голубчики! А хто, скаже, тут суддя? » «Ляпкин-Тяпкін». «А подати сюди Ляпкина-Тяпкіна! А хто попечитель богоугодних закладів? » «Суниця». «А подати сюди Суницю!» Ось що погано!явище II
Ті ж і поштмейстер.
Поштмейстер. Поясніть, панове, що, який чиновник їде? Городничий. А ви хіба не чули? Поштмейстер. Чув від Петра Івановича Бобчинского. Він тільки що був у мене в поштовій конторі. Городничий. Ну що? Як ви думаєте про це? Поштмейстер. А що думаю? війна з турками буде. Аммос Федорович. В одне слово! я сам той же думав. Городничий. Так, обидва пальцем у небо вцілили! Поштмейстер. Право, війна з турками. Це все француз паскудить. Городничий. Яка війна з турками! Просто нам погано буде, а не туркам. Це вже відомо: у мене лист. Поштмейстер. А якщо так, то чи не буде війни з турками. Городничий. Ну що ж, як ви, Іван Кузьмич? Поштмейстер. Так що я? Як ви, Антон Антонович? Городничий. Так що я? Страху-то немає, а так, трошки ... Купецтво та громадянство мене бентежить. Кажуть, що я їм солоно припав, а я, ось їй-Богу, якщо і взяв з іншого, то, право, без будь-якої ненависті. Я навіть думаю (Бере його під руку і відводить в сторону), Я навіть думаю, чи не було на мене якогось доносу. Навіщо ж справді до нас ревізор? Послухайте, Іван Кузьмич, чи не можна вам, для загальної нашої користі, всяке лист, яке прибуває до вас в поштову контору, що входить і виходить, знаєте, так трошки роздрукувати і прочитати: чи не міститься в ньому якогось донесення або просто листування. Якщо ж ні, то можна знову запечатати; втім, можна навіть і так віддати листа, роздруковане. Поштмейстер. Знаю, знаю ... Цьому не вчіть, це я роблю не те щоб з обережності, а більше з цікавості: смерть люблю дізнатися, що є нового на світі. Я вам скажу, що це прецікаве читання. Інша лист з насолодою прочитаєш так описуються різні пасажі ... а повчальність яка ... краще, ніж в «Московських відомостях»! Городничий. Ну що ж, скажіть, нічого не начитували про якомусь чиновникові з Петербурга? Поштмейстер. Ні, про петербурзькому нічого немає, а про костромських і саратовских багато говориться. Шкода, проте ж, що ви не читаєте листів: є прекрасні місця. Ось недавно один поручик пише до приятеля і описав бал в самому грайливому ... дуже, дуже добре: «Життя моє, милий друг, тече, каже, в емпіріях: панянок багато, музика грає, штандарт скаче ...» з великим , з великим почуттям описав. Я навмисне залишив його у себе. Хочете, прочитаю? Городничий. Ну, тепер не до того. Так зробіть милість, Іван Кузьмич: якщо на випадок попадеться скарга або донесення, то без будь-яких міркувань затримуйте. Поштмейстер. З великим задоволенням. Аммос Федорович. Дивіться, дістанеться вам коли-небудь за це. Поштмейстер. Ах, батюшки! Городничий. Нічого нічого. Інша справа, якби ви з цього публічне що-небудь зробили, але ж це справа сімейність. Аммос Федорович. Так, недобре діло заварилося! А я, зізнаюся, йшов було до вас, Антон Антонович, з тим щоб почастувати вас собачка. Рідна сестра того псові, якого ви знаєте. Адже ви чули, що Чептовіч з Варховінскім затіяли судову справу, а тепер мені розкіш: цькування зайців на землях і у того і в іншого. Городничий. Батюшки, не милі мені тепер ваші зайці: у мене інкогніто прокляте сидить в голові. Так і чекаєш, що ось відчиняться двері і шусть ...явище III
Ті ж, Бобчинський і Добчинський, обидва входять, захекавшись.
Бобчинський. Надзвичайна подія! Добчинський. Несподівана звістка! Усе . Що, що таке? Добчинський. Непередбачене справа: приходимо в готель ... Бобчинський (перебиваючи). Приходимо з Петром Івановичем в готель ... Добчинський (перебиваючи). Е, дозвольте, Петро Іванович, я розповім. Бобчинський. Е, ні, дозвольте вже я ... дозвольте, дозвольте ... ви вже й складу такого не маєте ... Добчинський. А ви зіб'єтеся і не пригадаєте все. Бобчинський. Нагадаю, їй-Богу, пригадую. Чи не заважайте, нехай я розповім, не заважайте! Скажіть, панове, зробіть милість, щоб Петро Іванович не заважав. Городничий. Так говорите, заради Бога, що таке? У мене серце не на місці. Сідайте, панове! Візьміть стільці! Петро Іванович, ось вам стілець.Всі сідають навколо обох Петров Ивановичей.
Ну, що, що таке?
Бобчинський. Дозвольте, дозвольте: я все по порядку. Як тільки мав я задоволення вийти від вас після того, як ви зволили зніяковіти отриманим листом, да-с, так я тоді ж забіг ... вже, будь ласка, не перебивайте, Петро Іванович! Я вже все, все, все знаю-с. Так я, от бачте, забіг до Коробкін. А не застав Коробкіна-то будинку, повернув до Растаковскій, а не заставши Растаковскій, зайшов ось до Івана Кузьмича, щоб повідомити йому отриману вами новина, так, ідучи звідти, зустрівся з Петром Івановичем ... Добчинський (перебиваючи). Біля будки, де продаються пироги. Бобчинський. Біля будки, де продаються пироги. Так, зустрівшись з Петром Івановичем, і кажу йому: «Чи чули ви про новини-та, яку отримав Антон Антонович з достовірного письма?» А Петро Іванович вже почули про це від ключниці вашої Авдотьи, яка, не знаю, за чимось була послана до Пилипа Антоновичу Почечуеву. Добчинський (перебиваючи). За бочонком для французької горілки. Бобчинський (Відводячи його руки). За бочонком для французької горілки. Ось ми пішли з Петром-то Івановичем до Почечуеву ... Вже ви, Петре Івановичу ... ентого ... не перебивайте, будь ласка, не перебивайте! .. Пішли до Почечуеву, та на дорозі Петро Іванович говорить: «Зайдемо, говорить , в трактир. У шлунку щось у мене ... з ранку я нічого не їв, так шлунковий трясіння ... »да-с, в шлунку щось у Петра Івановича ...« А в трактир, каже, привезли тепер свіжої сьомги, так ми закусимо ». Тільки що ми в готель, як раптом молода людина ... Добчинський (перебиваючи). Непоганий зовнішності, в партикулярному плаття ... Бобчинський. Непоганий зовнішності, в партикулярному плаття, ходить отак по кімнаті, і в особі отаке міркування ... фізіономія ... вчинки, і тут (Крутить рукою близько чола) багато, багато всього. Я ніби передчував і кажу Петру Івановичу: «Тут щось неспроста-с». Так. А Петро-то Іванович вже моргнув пальцем і покликали шинкаря-с, шинкаря Власа: у нього дружина три тижні тому тому народила, і такий пребойкій хлопчик, буде так само, як і батько, містити трактир. І покликав Він Власа, Петро Іванович і запитай його потихеньку: «Хто, каже, ця молода людина?» а Влас і відповідає на це: «Це», говорить ... Е, не перебивайте, Петро Іванович, будь ласка, не перебивайте; ви не розповісте, їй-Богу не розповісте: ви прішепетиваете; у вас, я знаю, один зуб у роті зі свистом ... «Це, каже, молодий чоловік, чиновник, да-с, що їде з Петербурга, а на прізвище, каже, Іван Олександрович Хлестаков-с, а їде, каже, в Саратовську губернію і, каже, дуже дивний себе атестує: іншу вже тиждень живе, з корчми не їде, забирає все на рахунок і ні копійки не хоче платити ». Як сказав він мені це, а мене так ось понад і напоумило. «Е!» кажу я Петру Івановичу ... Добчинський. Ні, Петро Іванович, це я сказав: «Отак!» Бобчинський. Спочатку ви сказали, а потім і я сказав. «Е! сказали ми з Петром Івановичем. А з якого дива сидіти йому тут, коли дорога йому лежить в Саратовську губернію? » Так-с. А ось він-то і є цей чиновник. Городничий. Хто, який чиновник? Бобчинський. Чиновник-та, про яку зволили отримати нотацію, ревізор. Городничий (в страху). Що ви, Господь з вами! це не він. Добчинський. Він! і грошей не платить і не їде. Кому ж б бути, як не йому? І подорожній прописана в Саратов. Бобчинський. Він, він, їй-Богу він ... Така наглядова: все оглянув. Побачив, що ми з Петром-то Івановичем їли сьомгу, більше тому, що Петро Іванович щодо свого шлунка ... да, так він і в тарілки до нас заглянув. Мене так і пройняло страхом. Городничий. Господи, помилуй нас, грішних! Де ж він там живе? Добчинський. У п'ятому номері, під сходами. Бобчинський. У тому самому номері, де минулого року побилися проїжджі офіцери. Городничий. І давно він тут? Добчинський. А тижнів зо два вже. Приїхав на Василья єгиптянина. Городничий. Два тижні! (В сторону.) Батюшки, сватушко! Виносьте, святі угодники! У ці два тижні висічена унтер-офіцерська дружина! Арештантам не видавали провізії! На вулицях шинок, нечистота! Ганьба! поношені! (Хапається за голову.) Артемій Пилипович. Що ж, Антон Антонович? їхати парадом в готель. Аммос Федорович. Ні ні! Вперед пустити голову, духовенство, купецтво; ось і в книзі «Діяння Іоанна Масон» ... Городничий. Ні ні; дозвольте вже мені самому. Бували важкі випадки в житті, сходили, ще навіть і спасибі отримував. Авось Бог винесе і тепер. (Звертаючись до Бобчинський.) Ви говорите, він молода людина? Бобчинський. Молодий, років двадцяти трьох або чотирьох з невеликим. Городничий. Тим краще: молодого швидше пронюхали. Біда, якщо старий чорт, а молодий весь нагорі. Ви, панове, готуйтеся по своїй частині, а я відправлюся сам або ось хоч з Петром Івановичем, приватно, для прогулянки, навідатися, не терплять чи проїжджають неприємностей. Гей, Свистунов! Свистунов. Що завгодно? Городничий. Іди зараз за приватним приставом; чи ні, ти мені потрібен. Скажи там кому-небудь, щоб якомога скоріше до мене приватного пристава, і приходь сюди.Квартальний біжить похапцем.
Артемій Пилипович. Йдемо, йдемо, Аммос Федорович! Справді може трапитися біда. Аммос Федорович. Так вам чого боятися? Ковпаки чисті надів на хворих, так і кінці в воду. Артемій Пилипович. Яке ковпаки! Хворим велено габерсуп давати, а у мене по всіх коридорах несе така капуста, що бережи тільки ніс. Аммос Федорович. А я з цього приводу спокійний. Справді, хто зайде в повітовий суд? А якщо і загляне в який-небудь папір, так він житті не буде радий. Я ось вже п'ятнадцять років сиджу на суддівському стільці, а як загляну в доповідну записку а! тільки рукою махну. Сам Соломон не дозволить, що в ній правда і що неправда.Суддя, піклувальник богоугодних закладів, доглядач училищ і поштмейстер йдуть і в дверях стикаються з повертаються квартальним.
явище IV
Городничий, Бобчинський, Добчинський і квартальний.
Городничий. Що, дроги там стоять? Квартальний. Коштують. Городничий. Іди на вулицю ... чи ні, постій! Іди принеси ... Так інші де? невже ти тільки один? Адже я наказував, щоб і Прохоров був тут. Де Прохоров? Квартальний. Прохоров в приватному будинку, та тільки до справи не може бути вжито. Городничий. Як так? Квартальний. Та так: привезли його вранці до нестями. Ось уже два цебра води вилили, до сих пір не витверезився. городничий (Хапаючись за голову). Ах, Боже мій, Боже мій! Іди швидше на вулицю, чи ні біжи перш в кімнату, чуєш! і принеси звідти шпагу і новий капелюх. Ну, Петро Іванович, поїдемо! Бобчинський. І я, і я ... дозвольте і мені, Антон Антонович! Городничий. Ні, ні, Петре Івановичу, не можна, не можна! Ніяково, та й на дрожках не поміститься. Бобчинський. Нічого, нічого, я так: півником, півником побіжу за дрожками. Мені б тільки трошки в шпаринку-та, в двері так подивитися, як у нього ці вчинки ... городничий (Беручи шпагу, до квартального). Біжи зараз візьми десяцьких, так нехай кожен з них візьме ... Ек шпага як подряпав! Проклятий купчішка Абдулін бачить, що у городничого стара шпага, не надіслав нової. О, лукавий народ! А так, шахраї, я думаю, там вже прохання з-під поли і готують. Нехай кожен візьме в руки по вулиці ... чорт візьми, по вулиці по мітлі! і вимели б всю вулицю, що йде до трактиру, і вимели б чисто ... Чуєш! Так дивись: ти! ти! я знаю тебе: ти там кума та крадеш в ботфорти срібні ложечки, дивись, у мене вухо гостро! .. Що ти зробив з купцем Черняєва а? Він тобі на мундир дав два аршини сукна, а ти стягнув всю штуку. Дивись! не по чину береш! Іди!явище V
Ті ж і приватний пристав.
Городничий. А, Степан Ілліч! Скажіть, заради Бога: куди ви щезли? На що це схоже? Приватний пристав. Я був тут зараз за воротами. Городничий. Ну, слухайте ж, Степан Ілліч! Чиновник із Петербурга приїхав. Як ви там розпорядилися? Приватний пристав. Так так, як ви наказували. Квартального Пуговіцин я послав з десятниками підчищати тротуар. Городничий. А Держиморда де? Приватний пристав. Держиморда поїхав на пожежній трубі. Городничий. А Прохоров п'яний? Приватний пристав. П'яний. Городничий. Як же ви це так допустили? Приватний пристав. Так Бог його знає. Вчорашнього дня трапилася за містом бійка, поїхав туди для порядку, а повернувся п'яний. Городничий. Послухайте ж, ви зробіть ось що: квартальний Пуговіцин ... він високого зросту, так нехай стоїть для благоустрою на мосту. Так розкидати нашвидку старий паркан, що біля шевця, і поставити солом'яну віху, щоб було схоже на планування. Воно чим більше ламання, тим більше означає діяльності градоправителя. Ах, Боже мій! я й забув, що біля того паркану навалено на сорок возів всякого сміття. Що це за поганий місто! тільки де-небудь постав який-небудь пам'ятник або просто паркан рис їх знає откудова і завдадуть всякої гидоти! (Зітхає.) Та якщо приїжджий чиновник буде питати службу: чи задоволені? щоб говорили: «Всім задоволені, ваше благородіє»; а який буде незадоволений, то йому після дам такого невдоволення ... О, ох, хо, хо, х! грішний, багато в чому грішний. (Бере замість капелюха футляр.) Дай тільки, Боже, щоб зійшло з рук скоріше, а там-то я поставлю вже таку свічку, якої ще ніхто не ставив: на кожну бестію купця накладу доставити по три пуди воску. О Боже мій, Боже мій! Їдемо, Петро Іванович! (Замість капелюха хоче одягти паперовий футляр.) Приватний пристав. Антон Антонович, це коробка, а не капелюх. Городничий (кидаючи коробку). Коробка так коробка. Чорт з нею! Так якщо запитають, чому не вибудувана церква при богоугодну закладі, на яку назад тому п'ять років була асигновано сума, щось не забути сказати, що почала будуватися, але згоріла. Я про це і рапорт представляв. А то, мабуть, хтось, забувши, здуру скаже, що вона і не починалася. Так би мовити Держиморда, щоб не надто давав волі куркулів своїм; він, для порядку, всім ставить ліхтарі під очима і правому і винуватому. Їдемо, їдемо, Петро Іванович! (Виходить і повертається.) Та не випускати солдатів на вулицю без усього: ця паскудна Гарнізов одягне тільки понад сорочки мундир, а внизу нічого немає.Всі йдуть.
явище VI
Анна Андріївна і Марія Антонівна вбігають на сцену.
Анна Андріївна. Де ж, де ж вони? Ах, Боже мій! .. (відчинити двері.) Чоловік! Антоша! Антон! (Каже скоро.) А все ти, а все за тобою. І пішла копатися: «Я булавочку, я косинку». (Підбігає до вікна і кричить.) Антон, куди, куди? Що, приїхав? ревізор? з вусами! з якими вусами? голос городничого. Після, після, матінка! Анна Андріївна. Після? Ось новини після! Я не хочу після ... Мені тільки одне слово: що він, полковник? А? (З зневагою.) Поїхав! Я тобі згадаю це! А все ця: «Матінка, матінка, стривайте, зашпілю ззаду косинку; я зараз". Ось тобі і зараз! Ось тобі нічого і не дізналися! А все прокляте кокетство; почула, що поштмейстер тут, і давай перед дзеркалом манірності; і з того боку, і з цього боку підійде. Уявляє, що він за нею волочиться, а він просто робить мені гримасу, коли ти відвернешся. Марія Антонівна. Так що ж робити, матінка? Все одно через дві години ми все дізнаємося. Анна Андріївна. Через дві години! уклінно дякую. Ось позичила відповіддю! Як ти не здогадалася сказати, що через місяць ще краще можна дізнатися! (Звішувати в вікно.) Гей, Авдотья! А? Що, Авдотья, ти чула, там приїхав хтось? .. Не чула? Дурна якась! Махає руками? Нехай махає, а ти все б таки його розпитала. Не могла цього дізнатися! В голові нісенітниця, все женихи сидять. А? Скоро виїхали! да ти б побігла за дрожками. Іди, іди зараз! Чуєш, пагони розпитай, куди поїхали; да розпитай гарненько: що за приїжджий, який він, чуєш? Підглянуті в щілину і дізнайся все, і очі які: чорні чи ні, і вмить повертайся назад, чуєш? Швидше, швидше, швидше, швидше! (Кричить до тих пір, поки не опускається завіса. Так завісу і закриває їх обох, що стоять біля вікна.)Комедія в п'яти діях
На дзеркало нема чого нарікати, коли пика крива.
народне прислів'я
Діючі лиця
Антон Антонович Сквозник-Дмухановский, Городничий. Анна Андріївна, дружина його. Марія Антонівна, дочка його. Лука Лукич Хлопов, Доглядач училищ. Дружина його. Аммос Федорович Ляпкин-Тяпкін, Суддя. Артемій Пилипович Суниця, Піклувальник богоугодних закладів. Іван Кузьмич Шпекин, Поштмейстер.Петро Іванович Добчинський Петро Іванович Бобчинський
міські поміщики.
Іван Олександрович Хлестаков, Чиновник з Петербурга. Осип, слуга його. Християн Іванович Гібнер, Повітовий лікар.Федір Андрійович Люлюков Іван Лазаревич Растаковскій Степан Іванович Коробкін
відставні чиновники, почесні особи в місті.
Степан Ілліч Уховертов, Приватний пристав.Свистунов Пуговіцин Держиморда
поліцейські.
Абдулін, купець. Февронія Петрівна Пошлепкиной, Слесарша. Дружина унтер-офіцера. Мишка, слуга городничого. слуга трактирний. Гості та гості, купці, міщани, прохачі.Характери і костюми
Зауваження для панів акторів
Городничий, вже постарілий на службі і дуже розумний по-своєму людина. Хоча і хабарник, але поводиться дуже солідно; досить сурьезен; кілька навіть резонер; говорить ні голосно, ні тихо, ні багато, ні мало. Його кожне слово значно. Риси обличчя його грубі і жорсткі, як у будь-якого, який розпочав важку службу з нижчих чинів. Перехід від страху до радості, від ницості до зарозумілості досить швидкий, як у людини з грубо розвиненими схильностями душі. Він одягнений, як звичайно, в своєму мундирі з петлицями і в ботфортах зі шпорами. Волоса на ньому стрижені, з сивиною. Анна Андріївна, дружина його, провінційна кокетка, ще не зовсім літніх років, вихована наполовину на романах і альбомах, наполовину на клопотах у своїй коморі і дівочої. Дуже цікава і при нагоді виявляє марнославство. Бере іноді влада над чоловіком тому тільки, що той не знаходиться що відповідати їй; але влада ця поширюється тільки на дрібниці і складається в догани і глузуваннях. Вона чотири рази переодягається в різні сукні в продовження п'єси. Хлестаков, молода людина років двадцяти трьох, тоненький, худенький; кілька пріглуповат і, як кажуть, без царя в голові, один з тих людей, яких в канцеляріях називають порожніми. Говорить і діє без усякого міркування. Він не в змозі зупинити постійної уваги на якій-небудь думки. Мова його уривчаста, і слова вилітають з вуст його зовсім несподівано. Чим більше виконуючий цю роль покаже щирість і простоти, тим більше він виграє. Одягнений по моді. Осип, слуга, такий, як звичайно бувають слуги кілька літніх років. Каже поважно, дивиться кілька вниз, резонер і любить себе самого читати моралі для свого пана. Голос його завжди майже рівний, в розмові з паном приймає суворе, уривчасте і кілька навіть грубий вираз. Він розумніший за свого пана і тому швидше здогадується, але не любить багато говорити і мовчки шахрай. Костюм його сірий або синій поношений сюртук. Бобчинський і Добчинський, обидва низенькі, коротенькі, дуже цікаві; надзвичайно схожі один на одного; обидва з невеликими брюшкамі; обидва говорять скоромовкою і надзвичайно багато допомагають жестами і руками. Добчинський трошки вище і сурйозний Бобчинского, але Бобчинський розв'язніше і жвавіше Добчинского. Ляпкин-Тяпкін, суддя, людина, яка прочитала п'ять або шість книг, і тому кілька вільнодумний. Мисливець великий на здогади, і тому кожному слову своєму дає вага. Представляє його повинен завжди зберігати в особі своєму значну міну. Каже басом з довгастої розтяжкою, хрипом і сапом як старовинні годинники, які колись шиплять, а потім вже б'ють. Суниця, піклувальник богоугодних закладів, дуже товстий, неповороткий і незграбний чоловік, але при всьому тому проноза і шахрай. Дуже послужливий і метушливий. Поштмейстер, простодушний до наївності людина. Інші ролі не вимагають особливих пояснень. Оригінали їх завжди майже знаходяться перед очима. Господа актори особливо повинні звернути увагу на останню сцену. Останнє вимовлене слово має произвесть електричне потрясіння на всіх разом, раптом. Вся група повинна змінити становище в одну мить ока. Звук подиву повинен вирватися у всіх жінок разом, наче з одних грудей. Від недотримання цих зауважень може зникнути весь ефект.дія перша
Кімната в будинку городничого.
явище I
городничий, попечитель богоугодних закладів, доглядач училищ, Суддя, приватний пристав, лікар, два квартальних.
Городничий. Я запросив вас, панове, з тим щоб повідомити вам дуже неприємне звістка: до нас їде ревізор. Аммос Федорович. Як ревізор? Артемій Пилипович. Як ревізор? Городничий. Ревізор з Петербурга, інкогніто. І ще з секретним приписами. Аммос Федорович. Ось тобі й маєш! Артемій Пилипович. От не було турботи, так подай! Лука Лукич. Господи Боже! ще й з секретним приписами! Городничий. Я ніби передчував: сьогодні мені всю ніч снилися якісь дві незвичайні щури. Право, отаких я ніколи не бачив: чорні, неприродною величини! прийшли, понюхали і пішли геть. Ось я вам прочитаю лист, яке отримав я від Андрія Івановича Чмихова, якого ви, Артемій Пилипович, знаєте. Ось що він пише: «Любий друг, кум і благодійник (Бурмоче напівголосно, пробігаючи скоро очима)... і повідомити тебе ». А! ось: «Поспішаю, між іншим, повідомити тебе, що приїхав чиновник з приписом оглянути всю губернію і особливо наш повіт (Значно піднімає палець вгору). Я довідався про це від самих достовірних людей, хоча він представляє себе приватною особою. Так як я знаю, що за тобою, як за всяким, водяться грішки, тому що ти людина розумна і не любиш пропускати того, що пливе в руки ... »(зупинившись), ну, тут свої ...« то раджу тобі взяти обережність, бо він може приїхати у всякий час, якщо тільки вже не приїхав і не живе десь інкогніто ... Вчорашнього дні я ... »Ну тут вже пішли справи сімейні:« ... сестра Анна Кирилівна приїхала до нам з своїм чоловіком; Іван Кирилович дуже погладшав і все грає на скрипку ... »та інше, та інше. Так ось яка обставина! Аммос Федорович. Так, обставина таке ... надзвичайно, просто надзвичайно. Що-небудь недарма. Лука Лукич. Навіщо ж, Антон Антонович, чому це? Навіщо до нас ревізор? Городничий. Навіщо! Так вже, видно, доля! (Зітхнувши.) До сих пір, дякувати Богу, підбиралися до інших міст; тепер прийшла черга до нашого. Аммос Федорович. Я думаю, Антон Антонович, що тут тонка і більше політична причина. Це означає ось що: Росія ... да ... хоче вести війну, і міністер-то, ось бачите, і підіслали чиновника, щоб дізнатися, чи немає де зради. Городничий. Ек куди перебрали! Ще розумна людина! У повітовому місті зрада! Що він, прикордонний, чи що? Так звідси, хоч три роки скачи, ні до якої держави не доїдеш. Аммос Федорович. Ні, я вам скажу, ви не того ... ви не ... Начальство має тонкі види: дарма що далеко, а воно собі мотає на вус. Городничий. Мотає або НЕ мотає, а я вас, панове, предуведоміть. Дивіться, по своїй частині я деякі розпорядження зробив, раджу і вам. Особливо вам, Артемій Пилипович! Без сумніву, що проїжджає чиновник захоче перш за все оглянути підвідомчі вам богоугодні заклади і тому ви зробіть так, щоб все було пристойно: ковпаки були б чисті, і хворі не походили б на ковалів, бо так вони ходять по-домашньому. Артемій Пилипович. Ну, це ще нічого. Ковпаки, мабуть, можна надіти і чисті. Городничий. Так, і теж над кожним ліжком надписати по-латині або на іншому якою мовою ... це вже по вашій частині, Християн Іванович, всяку недугу: коли хто захворів, якого дня і числа ... Недобре, що у вас хворі такої міцний тютюн курять, що завжди расчіхаешься, коли ввійдеш. Та й краще, якщо б їх було менше: негайно віднесуть до поганого смотрению або до немистецтво лікаря. Артемій Пилипович. О! щодо лікування ми з Християном Івановичем взяли свої заходи: чим ближче до натури, тим краще, ліків дорогих ми не вживаємо. Людина простий: якщо помре, то і так помре; якщо видужає, то і так одужає. Та й Християнові Івановичу важко було б з ними висловлюватися: він по-російськи ні слова не знає.Християн Іванович видає звук, почасти схожий на букву і і кілька на е.
Городничий. Вам теж порадив би, Аммос Федорович, звернути увагу на присутні місця. У вас там в передній, куди зазвичай є прохачі, сторожа завели домашніх гусей з маленькими гусенят, які так і шастають під ногами. Воно, звичайно, домашнім господарством заводитися всякому похвально, і чому ж сторожу і не завести його? тільки, знаєте, в такому місці непристойно ... Я і раніше хотів вам це помітити, але все якось забував. Аммос Федорович. А ось я їх сьогодні ж велю всіх забрати на кухню. Хочете, приходьте обідати. Городничий. Крім того, погано, що у вас висушується в самому присутності всяка погань і над самим Шкапа з паперами мисливський арапник. Я знаю, ви любите полювання, але все на час краще його прийняти, а там, як проїде ревізор, мабуть, знову його можете повісити. Також засідатель ваш ... він, звичайно, людина обізнана, але від нього такий запах, як ніби-то він зараз вийшов з гуральні, це теж недобре. Я хотів давно про це сказати вам, але був, не пам'ятаю, чимось розважений. Є проти цього кошти, якщо вже це дійсно, як він каже, у нього природний запах: можна йому порадити їсти цибулю, або часник, або що-небудь інше. У цьому випадку може допомогти різними медикаментами Християн Іванович.Християн Іванович видає той же звук.
Аммос Федорович. Ні, цього вже неможливо вигнати: він говорить, що в дитинстві мамка його забила, і з тих пір від нього віддає трохи водкою. Городничий. Так я так тільки помітив вам. Що ж до внутрішнього розпорядження і того, що називає в листі Андрій Іванович грішками, я нічого не можу сказати. Та й дивно говорити: немає людини, яка б за собою не мав якихось гріхів. Це вже так Самим Богом влаштовано, і волтеріанци марно проти цього говорять. Аммос Федорович. Що ж ви вважаєте, Антон Антонович, грішками? Грішки грішкам ворожнечу. Я говорю всім відкрито, що беру хабарі, але чим хабарі? Хортенятами. Це зовсім інша річ. Городничий. Ну, цуценятами або чим іншим все хабара. Аммос Федорович. Ну немає, Антон Антонович. А ось, наприклад, якщо у кого-небудь шуба коштує п'ятсот рублів, та дружині шаль ... Городничий. Ну, а що з того, що ви берете хабарі хортенятами? Зате ви в Бога не вірите; ви до церкви ніколи не ходіть; а я по крайней мере в вірі твердий і щонеділі буваю в церкві. А ви ... О, я знаю вас: ви якщо почнете говорити про створення світу, просто волосся дибки піднімаються. Аммос Федорович. Та сам собою дійшов, власним розумом. Городничий. Ну, в іншому випадку багато розуму гірше, ніж би його зовсім не було. Втім, я так тільки згадав про повітовому суді; а по правді сказати, навряд чи хто коли-небудь загляне туди: це вже таке завидне місце, сам Бог йому протегує. А ось вам, Лука Лукич, так, як доглядачеві навчальних закладів, потрібно подбати особливо щодо вчителів. Вони люди, звичайно, вчені і виховувалися в різних колегіях, але мають дуже дивні вчинки, натурально нерозлучні з вченим званням. Один з них, наприклад, ось цей, що має товсте обличчя ... не згадаю його прізвища, ніяк не може обійтися без того, щоб, зійшовши на кафедру, не зробити гримасу, отак (робить гримасу), і потім почне рукою з -під краватки прасувати свою бороду. Звичайно, якщо він учневі зробить таку пику, то воно ще нічого: може бути, воно там і потрібно так, про це я не можу судити; але ви посудіть самі, якщо він зробить це відвідувачеві, це може бути дуже зле: пан ревізор або інший хто може прийняти це на свій рахунок. З цього чортзна-що може статися. Лука Лукич. Що ж мені, право, з ним робити? Я вже кілька разів йому говорив. Ось ще на днях, коли зайшов було в клас наш проводир, він скроїв таку пику, який я ніколи ще не бачив. Он-то її зробив від доброго серця, а мені догану: навіщо вільнодумні думки вселяються юнацтву. Городничий. Те ж я повинен вам помітити і про вчителя по історичній частині. Він вчена голова це видно, і відомостей нахапав пітьму, але тільки пояснює з таким жаром, що не пам'ятає себе. Я раз слухав його: ну, поки говорив про ассірійцями і Вавилонянах ще нічого, а як дістався до Олександра Македонського, то я не можу вам сказати, що з ним сталося. Я думав, що пожежа, їй-Богу! Втік з кафедри і що сили є хвать стільцем об підлогу. Воно, звичайно, Олександр Македонський герой, але навіщо ж стільці ламати? від цього збиток скарбниці. Лука Лукич. Так, він гарячий! Я йому це кілька разів вже помічав ... Каже: «Як хочете, для науки я життя не прощу». Городничий. Так, такий вже нез'ясовний закон доль: розумна людина або п'яниця, або пику таку скорчить, що хоч святих винось. Лука Лукич. Не дай Бог служити по вченій частині! Всього боїшся: всякий заважає, кожному хочеться показати, що він теж розумна людина. Городничий. Це б ще нічого, інкогніто прокляте! Раптом загляне: «А, ви тут, голубчики! А хто, скаже, тут суддя? » «Ляпкин-Тяпкін». «А подати сюди Ляпкина-Тяпкіна! А хто попечитель богоугодних закладів? » «Суниця». «А подати сюди Суницю!» Ось що погано!явище II
Ті ж і поштмейстер.
Поштмейстер. Поясніть, панове, що, який чиновник їде? Городничий. А ви хіба не чули? Поштмейстер. Чув від Петра Івановича Бобчинского. Він тільки що був у мене в поштовій конторі. Городничий. Ну що? Як ви думаєте про це? Поштмейстер. А що думаю? війна з турками буде. Аммос Федорович. В одне слово! я сам той же думав. Городничий. Так, обидва пальцем у небо вцілили! Поштмейстер. Право, війна з турками. Це все француз паскудить. Городничий. Яка війна з турками! Просто нам погано буде, а не туркам. Це вже відомо: у мене лист. Поштмейстер. А якщо так, то чи не буде війни з турками. Городничий. Ну що ж, як ви, Іван Кузьмич? Поштмейстер. Так що я? Як ви, Антон Антонович? Городничий. Так що я? Страху-то немає, а так, трошки ... Купецтво та громадянство мене бентежить. Кажуть, що я їм солоно припав, а я, ось їй-Богу, якщо і взяв з іншого, то, право, без будь-якої ненависті. Я навіть думаю (Бере його під руку і відводить в сторону), Я навіть думаю, чи не було на мене якогось доносу. Навіщо ж справді до нас ревізор? Послухайте, Іван Кузьмич, чи не можна вам, для загальної нашої користі, всяке лист, яке прибуває до вас в поштову контору, що входить і виходить, знаєте, так трошки роздрукувати і прочитати: чи не міститься в ньому якогось донесення або просто листування. Якщо ж ні, то можна знову запечатати; втім, можна навіть і так віддати листа, роздруковане. Поштмейстер. Знаю, знаю ... Цьому не вчіть, це я роблю не те щоб з обережності, а більше з цікавості: смерть люблю дізнатися, що є нового на світі. Я вам скажу, що це прецікаве читання. Інша лист з насолодою прочитаєш так описуються різні пасажі ... а повчальність яка ... краще, ніж в «Московських відомостях»! Городничий. Ну що ж, скажіть, нічого не начитували про якомусь чиновникові з Петербурга? Поштмейстер. Ні, про петербурзькому нічого немає, а про костромських і саратовских багато говориться. Шкода, проте ж, що ви не читаєте листів: є прекрасні місця. Ось недавно один поручик пише до приятеля і описав бал в самому грайливому ... дуже, дуже добре: «Життя моє, милий друг, тече, каже, в емпіріях: панянок багато, музика грає, штандарт скаче ...» з великим , з великим почуттям описав. Я навмисне залишив його у себе. Хочете, прочитаю? Городничий. Ну, тепер не до того. Так зробіть милість, Іван Кузьмич: якщо на випадок попадеться скарга або донесення, то без будь-яких міркувань затримуйте. Поштмейстер. З великим задоволенням. Аммос Федорович. Дивіться, дістанеться вам коли-небудь за це. Поштмейстер. Ах, батюшки! Городничий. Нічого нічого. Інша справа, якби ви з цього публічне що-небудь зробили, але ж це справа сімейність. Аммос Федорович. Так, недобре діло заварилося! А я, зізнаюся, йшов було до вас, Антон Антонович, з тим щоб почастувати вас собачка. Рідна сестра того псові, якого ви знаєте. Адже ви чули, що Чептовіч з Варховінскім затіяли судову справу, а тепер мені розкіш: цькування зайців на землях і у того і в іншого. Городничий. Батюшки, не милі мені тепер ваші зайці: у мене інкогніто прокляте сидить в голові. Так і чекаєш, що ось відчиняться двері і шусть ...явище III
Ті ж, Бобчинський і Добчинський, обидва входять, захекавшись.
Бобчинський. Надзвичайна подія! Добчинський. Несподівана звістка! Усе . Що, що таке? Добчинський. Непередбачене справа: приходимо в готель ... Бобчинський (перебиваючи). Приходимо з Петром Івановичем в готель ... Добчинський (перебиваючи). Е, дозвольте, Петро Іванович, я розповім. Бобчинський. Е, ні, дозвольте вже я ... дозвольте, дозвольте ... ви вже й складу такого не маєте ... Добчинський. А ви зіб'єтеся і не пригадаєте все. Бобчинський. Нагадаю, їй-Богу, пригадую. Чи не заважайте, нехай я розповім, не заважайте! Скажіть, панове, зробіть милість, щоб Петро Іванович не заважав. Городничий. Так говорите, заради Бога, що таке? У мене серце не на місці. Сідайте, панове! Візьміть стільці! Петро Іванович, ось вам стілець.Всі сідають навколо обох Петров Ивановичей.
Ну, що, що таке?
Бобчинський. Дозвольте, дозвольте: я все по порядку. Як тільки мав я задоволення вийти від вас після того, як ви зволили зніяковіти отриманим листом, да-с, так я тоді ж забіг ... вже, будь ласка, не перебивайте, Петро Іванович! Я вже все, все, все знаю-с. Так я, от бачте, забіг до Коробкін. А не застав Коробкіна-то будинку, повернув до Растаковскій, а не заставши Растаковскій, зайшов ось до Івана Кузьмича, щоб повідомити йому отриману вами новина, так, ідучи звідти, зустрівся з Петром Івановичем ... Добчинський (перебиваючи). Біля будки, де продаються пироги. Бобчинський. Біля будки, де продаються пироги. Так, зустрівшись з Петром Івановичем, і кажу йому: «Чи чули ви про новини-та, яку отримав Антон Антонович з достовірного письма?» А Петро Іванович вже почули про це від ключниці вашої Авдотьи, яка, не знаю, за чимось була послана до Пилипа Антоновичу Почечуеву. Добчинський (перебиваючи). За бочонком для французької горілки. Бобчинський (Відводячи його руки). За бочонком для французької горілки. Ось ми пішли з Петром-то Івановичем до Почечуеву ... Вже ви, Петре Івановичу ... ентого ... не перебивайте, будь ласка, не перебивайте! .. Пішли до Почечуеву, та на дорозі Петро Іванович говорить: «Зайдемо, говорить , в трактир. У шлунку щось у мене ... з ранку я нічого не їв, так шлунковий трясіння ... »да-с, в шлунку щось у Петра Івановича ...« А в трактир, каже, привезли тепер свіжої сьомги, так ми закусимо ». Тільки що ми в готель, як раптом молода людина ... Добчинський (перебиваючи). Непоганий зовнішності, в партикулярному плаття ... Бобчинський. Непоганий зовнішності, в партикулярному плаття, ходить отак по кімнаті, і в особі отаке міркування ... фізіономія ... вчинки, і тут (Крутить рукою близько чола) багато, багато всього. Я ніби передчував і кажу Петру Івановичу: «Тут щось неспроста-с». Так. А Петро-то Іванович вже моргнув пальцем і покликали шинкаря-с, шинкаря Власа: у нього дружина три тижні тому тому народила, і такий пребойкій хлопчик, буде так само, як і батько, містити трактир. І покликав Він Власа, Петро Іванович і запитай його потихеньку: «Хто, каже, ця молода людина?» а Влас і відповідає на це: «Це», говорить ... Е, не перебивайте, Петро Іванович, будь ласка, не перебивайте; ви не розповісте, їй-Богу не розповісте: ви прішепетиваете; у вас, я знаю, один зуб у роті зі свистом ... «Це, каже, молодий чоловік, чиновник, да-с, що їде з Петербурга, а на прізвище, каже, Іван Олександрович Хлестаков-с, а їде, каже, в Саратовську губернію і, каже, дуже дивний себе атестує: іншу вже тиждень живе, з корчми не їде, забирає все на рахунок і ні копійки не хоче платити ». Як сказав він мені це, а мене так ось понад і напоумило. «Е!» кажу я Петру Івановичу ... Добчинський. Ні, Петро Іванович, це я сказав: «Отак!» Бобчинський. Спочатку ви сказали, а потім і я сказав. «Е! сказали ми з Петром Івановичем. А з якого дива сидіти йому тут, коли дорога йому лежить в Саратовську губернію? » Так-с. А ось він-то і є цей чиновник. Городничий. Хто, який чиновник? Бобчинський. Чиновник-та, про яку зволили отримати нотацію, ревізор. Городничий (в страху). Що ви, Господь з вами! це не він. Добчинський. Він! і грошей не платить і не їде. Кому ж б бути, як не йому? І подорожній прописана в Саратов. Бобчинський. Він, він, їй-Богу він ... Така наглядова: все оглянув. Побачив, що ми з Петром-то Івановичем їли сьомгу, більше тому, що Петро Іванович щодо свого шлунка ... да, так він і в тарілки до нас заглянув. Мене так і пройняло страхом. Городничий. Господи, помилуй нас, грішних! Де ж він там живе? Добчинський. У п'ятому номері, під сходами. Бобчинський. У тому самому номері, де минулого року побилися проїжджі офіцери. Городничий. І давно він тут? Добчинський. А тижнів зо два вже. Приїхав на Василья єгиптянина. Городничий. Два тижні! (В сторону.) Батюшки, сватушко! Виносьте, святі угодники! У ці два тижні висічена унтер-офіцерська дружина! Арештантам не видавали провізії! На вулицях шинок, нечистота! Ганьба! поношені! (Хапається за голову.) Артемій Пилипович. Що ж, Антон Антонович? їхати парадом в готель. Аммос Федорович. Ні ні! Вперед пустити голову, духовенство, купецтво; ось і в книзі «Діяння Іоанна Масон» ... Городничий. Ні ні; дозвольте вже мені самому. Бували важкі випадки в житті, сходили, ще навіть і спасибі отримував. Авось Бог винесе і тепер. (Звертаючись до Бобчинський.) Ви говорите, він молода людина? Бобчинський. Молодий, років двадцяти трьох або чотирьох з невеликим. Городничий. Тим краще: молодого швидше пронюхали. Біда, якщо старий чорт, а молодий весь нагорі. Ви, панове, готуйтеся по своїй частині, а я відправлюся сам або ось хоч з Петром Івановичем, приватно, для прогулянки, навідатися, не терплять чи проїжджають неприємностей. Гей, Свистунов! Свистунов. Що завгодно? Городничий. Іди зараз за приватним приставом; чи ні, ти мені потрібен. Скажи там кому-небудь, щоб якомога скоріше до мене приватного пристава, і приходь сюди.Квартальний біжить похапцем.
Артемій Пилипович. Йдемо, йдемо, Аммос Федорович! Справді може трапитися біда. Аммос Федорович. Так вам чого боятися? Ковпаки чисті надів на хворих, так і кінці в воду. Артемій Пилипович. Яке ковпаки! Хворим велено габерсуп давати, а у мене по всіх коридорах несе така капуста, що бережи тільки ніс. Аммос Федорович. А я з цього приводу спокійний. Справді, хто зайде в повітовий суд? А якщо і загляне в який-небудь папір, так він житті не буде радий. Я ось вже п'ятнадцять років сиджу на суддівському стільці, а як загляну в доповідну записку а! тільки рукою махну. Сам Соломон не дозволить, що в ній правда і що неправда.Суддя, піклувальник богоугодних закладів, доглядач училищ і поштмейстер йдуть і в дверях стикаються з повертаються квартальним.
явище IV
Городничий, Бобчинський, Добчинський і квартальний.
Городничий. Що, дроги там стоять? Квартальний. Коштують. Городничий. Іди на вулицю ... чи ні, постій! Іди принеси ... Так інші де? невже ти тільки один? Адже я наказував, щоб і Прохоров був тут. Де Прохоров? Квартальний. Прохоров в приватному будинку, та тільки до справи не може бути вжито. Городничий. Як так? Квартальний. Та так: привезли його вранці до нестями. Ось уже два цебра води вилили, до сих пір не витверезився. городничий (Хапаючись за голову). Ах, Боже мій, Боже мій! Іди швидше на вулицю, чи ні біжи перш в кімнату, чуєш! і принеси звідти шпагу і новий капелюх. Ну, Петро Іванович, поїдемо! Бобчинський. І я, і я ... дозвольте і мені, Антон Антонович! Городничий. Ні, ні, Петре Івановичу, не можна, не можна! Ніяково, та й на дрожках не поміститься. Бобчинський. Нічого, нічого, я так: півником, півником побіжу за дрожками. Мені б тільки трошки в шпаринку-та, в двері так подивитися, як у нього ці вчинки ... городничий (Беручи шпагу, до квартального). Біжи зараз візьми десяцьких, так нехай кожен з них візьме ... Ек шпага як подряпав! Проклятий купчішка Абдулін бачить, що у городничого стара шпага, не надіслав нової. О, лукавий народ! А так, шахраї, я думаю, там вже прохання з-під поли і готують. Нехай кожен візьме в руки по вулиці ... чорт візьми, по вулиці по мітлі! і вимели б всю вулицю, що йде до трактиру, і вимели б чисто ... Чуєш! Так дивись: ти! ти! я знаю тебе: ти там кума та крадеш в ботфорти срібні ложечки, дивись, у мене вухо гостро! .. Що ти зробив з купцем Черняєва а? Він тобі на мундир дав два аршини сукна, а ти стягнув всю штуку. Дивись! не по чину береш! Іди!явище V
Ті ж і приватний пристав.
Городничий. А, Степан Ілліч! Скажіть, заради Бога: куди ви щезли? На що це схоже? Приватний пристав. Я був тут зараз за воротами. Городничий. Ну, слухайте ж, Степан Ілліч! Чиновник із Петербурга приїхав. Як ви там розпорядилися? Приватний пристав. Так так, як ви наказували. Квартального Пуговіцин я послав з десятниками підчищати тротуар. Городничий. А Держиморда де? Приватний пристав. Держиморда поїхав на пожежній трубі. Городничий. А Прохоров п'яний? Приватний пристав. П'яний. Городничий. Як же ви це так допустили? Приватний пристав. Так Бог його знає. Вчорашнього дня трапилася за містом бійка, поїхав туди для порядку, а повернувся п'яний. Городничий. Послухайте ж, ви зробіть ось що: квартальний Пуговіцин ... він високого зросту, так нехай стоїть для благоустрою на мосту. Так розкидати нашвидку старий паркан, що біля шевця, і поставити солом'яну віху, щоб було схоже на планування. Воно чим більше ламання, тим більше означає діяльності градоправителя. Ах, Боже мій! я й забув, що біля того паркану навалено на сорок возів всякого сміття. Що це за поганий місто! тільки де-небудь постав який-небудь пам'ятник або просто паркан рис їх знає откудова і завдадуть всякої гидоти! (Зітхає.) Та якщо приїжджий чиновник буде питати службу: чи задоволені? щоб говорили: «Всім задоволені, ваше благородіє»; а який буде незадоволений, то йому після дам такого невдоволення ... О, ох, хо, хо, х! грішний, багато в чому грішний. (Бере замість капелюха футляр.) Дай тільки, Боже, щоб зійшло з рук скоріше, а там-то я поставлю вже таку свічку, якої ще ніхто не ставив: на кожну бестію купця накладу доставити по три пуди воску. О Боже мій, Боже мій! Їдемо, Петро Іванович! (Замість капелюха хоче одягти паперовий футляр.) Приватний пристав. Антон Антонович, це коробка, а не капелюх. Городничий (кидаючи коробку). Коробка так коробка. Чорт з нею! Так якщо запитають, чому не вибудувана церква при богоугодну закладі, на яку назад тому п'ять років була асигновано сума, щось не забути сказати, що почала будуватися, але згоріла. Я про це і рапорт представляв. А то, мабуть, хтось, забувши, здуру скаже, що вона і не починалася. Так би мовити Держиморда, щоб не надто давав волі куркулів своїм; він, для порядку, всім ставить ліхтарі під очима і правому і винуватому. Їдемо, їдемо, Петро Іванович! (Виходить і повертається.) Та не випускати солдатів на вулицю без усього: ця паскудна Гарнізов одягне тільки понад сорочки мундир, а внизу нічого немає.Всі йдуть.
явище VI
Анна Андріївна і Марія Антонівна вбігають на сцену.
Анна Андріївна. Де ж, де ж вони? Ах, Боже мій! .. (відчинити двері.) Чоловік! Антоша! Антон! (Каже скоро.) А все ти, а все за тобою. І пішла копатися: «Я булавочку, я косинку». (Підбігає до вікна і кричить.) Антон, куди, куди? Що, приїхав? ревізор? з вусами! з якими вусами? голос городничого. Після, після, матінка! Анна Андріївна. Після? Ось новини після! Я не хочу після ... Мені тільки одне слово: що він, полковник? А? (З зневагою.) Поїхав! Я тобі згадаю це! А все ця: «Матінка, матінка, стривайте, зашпілю ззаду косинку; я зараз". Ось тобі і зараз! Ось тобі нічого і не дізналися! А все прокляте кокетство; почула, що поштмейстер тут, і давай перед дзеркалом манірності; і з того боку, і з цього боку підійде. Уявляє, що він за нею волочиться, а він просто робить мені гримасу, коли ти відвернешся. Марія Антонівна. Так що ж робити, матінка? Все одно через дві години ми все дізнаємося. Анна Андріївна. Через дві години! уклінно дякую. Ось позичила відповіддю! Як ти не здогадалася сказати, що через місяць ще краще можна дізнатися! (Звішувати в вікно.) Гей, Авдотья! А? Що, Авдотья, ти чула, там приїхав хтось? .. Не чула? Дурна якась! Махає руками? Нехай махає, а ти все б таки його розпитала. Не могла цього дізнатися! В голові нісенітниця, все женихи сидять. А? Скоро виїхали! да ти б побігла за дрожками. Іди, іди зараз! Чуєш, пагони розпитай, куди поїхали; да розпитай гарненько: що за приїжджий, який він, чуєш? Підглянуті в щілину і дізнайся все, і очі які: чорні чи ні, і вмить повертайся назад, чуєш? Швидше, швидше, швидше, швидше! (Кричить до тих пір, поки не опускається завіса. Так завісу і закриває їх обох, що стоять біля вікна.)