Написана в один рік з "Ревізором", "жарт" Гоголя, а саме таку назву дав повість «Ніс» А. С. Пушкін, друкуючи її в «Современнике», виявилася справжньою загадкою для дослідників. І як би не закликав один з найвідоміших критиків XIX століття Аполлон Григор'єв відмовитися від її тлумачення, пройти повз цього «спокуси» дослідникам не вдалося.

У повісті вимагає інтерпретації все і перш за все - сюжет, дуже простий і фантастичний одночасно. Головний герой повісті майор Ковальов, як-то вранці прокинувшись, чи не виявив свого носа і в дикій паніці кинувся на його розшуки. У міру розвитку подій з героєм сталося багато неприємного і навіть «негідного», але через 2 тижні ніс як ні в чому не бувало виявився знову «між двох щік майора Ковальова». Абсолютно неймовірна подія, як неймовірно, втім, і те, що у носа виявився більш високий чин, ніж у самого героя. Взагалі в повісті автор громадить безглуздість за безглуздістю, але при цьому сам постійно наполягає на тому, що це «надзвичайно дивна пригода», «нісенітниця досконала», "зовсім немає ніякого правдоподібності". Гоголь немов наполягає: в Петербурзі, де розгортаються події, неправдоподібно все! І прийом фантастики, до якого вдається письменник в цій повісті, покликаний допомогти читачеві проникнути в суть самих повсякденних речей.

Чому таким дивним чином розвиваються події? Ось майор Ковальов, пускаючись слідом за власним носом і прагнучи повернути його на місце, раптом виявляє своє безсилля, і все тому, що ніс "був в мундирі, шитому золотом ... вважався в ранзі статського радника". Виявляється, що ніс на три (!) Чину старше майора Ковальова, тому і зробити з ним його господар нічого не може. У місті, де мундир, чин замінив людини, це абсолютно нормально і природно. Якщо у жителів Петербурга немає осіб (згадаємо "Шинель"), а є тільки чини і мундири, то чому б носі й справді не робити візитів, не служити по вченій частині, не молитися в Казанському соборі. І безглуздість, безглуздість ситуації, що склалася - це підкреслює письменник - не в тому, що ніс носить мундир або їздить в кареті, і навіть не в тому, що він став невразливий для володаря, а в тому, що чин став важливіше людини. Людини взагалі в цьому світі немає, він зник, розчинився в ієрархії чинів.

Цікаво, що героїв ситуація, що склалася аж ніяк не дивує, вони звикли все міряти рамками чину і ні на що, крім чину, не реагують. У світі, де чин править бал, все може бути. Можна публікувати оголошення про продаж коляски та продажу кучера, дівки дев'ятнадцяти років і міцних дрожок без однієї ресори. Можна жити в місті, де ходять бакенбарди, вуса (їх Гоголь зобразить у повісті "Невський проспект"). А автор, нагнітаючи подібні безглуздості, намагаючись піднести історію як "справжні", немов прагне довести: в цьому світі зникнення носа з особи його власника подія не більше фантастично, ніж, наприклад, оголошення про пуделя чорної вовни, який виявився скарбником якогось закладу . Таким чином, в "Носі" доведено до абсурду те, що було в самому житті, що було її сутністю.

У спадщині геніального українського і російського письменника М. В. Гоголя є чимало творів, які заслуговують на увагу вимогливого читача. Особливістю його творчості є тонкий гумор і спостережливість, схильність до містицизму і просто неймовірні, фантастичні сюжети. Саме такою і є повість «Ніс» (Гоголь), аналіз якої ми зробимо нижче.

Сюжет повісті (коротко)

З короткого змісту повісті слід починати її аналіз. «Ніс» Гоголя складається з трьох частин, в яких розповідається про неймовірні пригоди в житті якогось колезького асесора Ковальова.

Отже, одного дня міський цирульник Петербурга Іван Якович знаходить в буханці хліба ніс, який, як пізніше з'ясується, належить вельми шанованій людині. Цирульник намагається позбутися своєї знахідки, що робить з великими труднощами. Колезький асесор в цей час прокидається і виявляє пропажу. В шоці і розладі він виходить на вулицю, прикривши обличчя хусткою. І раптом зустрічає свою частину тіла, яка вбрана в мундир, роз'їжджає по місту, молиться в соборі і так далі. На прохання повернутися на своє місце ніс не реагує.

Повість Н. В. Гоголя «Ніс» розповідає далі про те, що Ковальов намагається знайти пропажу. Він відправляється в поліцію, хоче дати оголошення в газету, але йому відмовляють через незвичайності такої справи. Змучений Ковальов йде додому і розмірковує про те, хто може стояти за такою злим жартом. Вирішивши, що це штаб офіцерша Подточина - через те, що він відмовився одружитися на її дочки, асесор пише їй обвинувальний лист. Але жінка в подиві.

Місто швидко повниться чутками про неймовірному пригоді. Один поліцейський навіть ловить ніс і приносить власнику, однак поставити його на місце не вдається. Доктор також не знає, яким чином змусити триматися відвалився орган. Але приблизно через два тижні Ковальов прокидається і знаходить свій ніс на своєму законному місці. Цирульник, який прийшов виконати свою звичайну роботу, більше не став триматися за цю частину тіла. На цьому повість закінчується.

Характеристика та аналіз. «Ніс» Гоголя

Якщо подивитися на жанр твору, то «Ніс» - повість фантастична. Можна стверджувати, що автор розповідає нам про те, що людина метушиться без причини, живе даремно і не бачить далі свого носа. Його долають повсякденні турботи, які не варті і ламаного гроша. Він заспокоюється, намацавши звичну обстановку.

До якого висновку підштовхує детальний аналіз? «Ніс» Гоголя - це повість про людину, який занадто загордився, якому немає діла до людей нижче чином. Немов відірваний нюхальний орган в мундирі, така особистість не розуміє звернених до нього промов і продовжує робити свою справу, яким би воно не було.

Сенс фантастичної повісті

Використовуючи фантастичний сюжет, оригінальні образи і зовсім нетипових «героїв», великий письменник розмірковує про владу. Яскраво і злободенно він розповідає про життя чиновників і їх вічних турботах. Але хіба про своє носі повинні дбати такі люди? Хіба вони не повинні вирішувати реальні проблеми простих людей, над якими вони керуються? Це прихована насмішка, яка привертає увагу до великої проблеми сучасного Гоголю суспільства. Такий був аналіз. «Ніс» Гоголя - твір, яке стоїть прочитати на дозвіллі.

(Літературне дослідження)

«Про мене багато тлумачили, розбираючи деякі мої боку, але головного істоти мого не визначили. Його чув один тільки Пушкін. Він мені говорив завжди, що ще в жодного письменника не було цього дару виставляти так яскраво вульгарність життя, вміти окреслити в такій силі вульгарність вульгарного людини, щоб вся та дрібниця, яка вислизає від очей, майнула б крупно в очі всім. Ось моє головне властивість ... »
Н.В. Гоголь. Фрагмент з «Авторській сповіді».
1.
Тепер, в нашій сучасності, немає певної думки щодо змісту дивною повісті Миколи Васильовича Гоголя «Ніс». Фантасмагорична історія залишається загадкою російської класичної літератури. Дійсно, а що конкретно автор мав на увазі? Здебільшого читач визнає якусь надмірність змісту розповіді й схиляється до того, що твір це ДИВНЕ.

Є робота, в якій автор цілком серйозно вбачає якийсь фрейдистський сенс, підсвідомі мотиви і займається тільки характеристикою головного героя - Платона Ковальова. Є робота, в якій розкривається вигадливий народний лубочний сенс повісті - придуркуватий, мовляв, традиційний ... Шкільна програма трактує повість як сатиричну і критичну: мовляв, держава - поліцейське, в якому всі персонажі носять маски, яку навіть автор, Н.В. Гоголь приміряє на себе - маску такого собі простака в подиві ... Є робота, яка не вирішує питання повісті, а ставить їх, так як: ставить ніс Ковальова в один ряд - і сміх і гріх (і нехай не образиться на мене автор цієї роботи) - з Ісусом Христом!

Однак, на мій погляд, що завгодно можна було дати в шкільну програму, але не «Ніс». Це, я вважаю, аж ніяк не хрестоматійний твір. Смію навіть припустити, що це і не твір зовсім, а шифровка твори. Справжнього витвору - той твір, який, Гоголь точно це знав, - ніколи не опублікують і не визнають.
Єдине серйозне, на мій погляд, літературне дослідження на задану тему представила тільки професор Ольга Георгіївна Ділакторская, робота якої відображає всі побутові аспекти повісті: і чому дата втрати носа - 25 березня, і чому зустріч Ковальова з носом відбувається в Казанському соборі, а не в будь-якому іншому храмі, і багато-багато інших питань побутового, сучасного повісті характеру. Дослідження це повне і докладний, але і в ньому шановний автор залишив питання, на які відповіді не знайшов. Наприклад, «І дивна вивіска цирульника, і дивно виявлений в хлібі ніс, ніяк не пов'язані в зовнішньому сюжетному дії, співвідносяться один c іншому ...», а «Лагідний цирульник, за влучним висловом Параски Йосипівни, -« звір »,« шахрай »,« розбійник »,« п'яниця », гроза носів, за словами поліцейського -« злодій »і злочинець. У цьому контексті фраза на його вивісці «і кров відчиняють» отримує ще один сенс. При всій очевидності, непричетність цирульника до історії зі зниклим носом ставиться під сумнів. Разом з тим в тексті повісті немає жодних натяків на те, як цірюль¬нік міг брати участь в драмі з носом майора.

Маю сміливість сперечатися. Такі натяки в повісті є. І цирульник - неспроста розбійник. Він дійсно безпосередньо причетний до всіх подій з носом і Ковальовим. Цирульник дійсно злодій, дійсно шахрай. І вивіска його - не просто так. І носі Ковальова знайтися саме в печеному хлібі і більше ніде. І все сучасники Гоголя знали, про що йде мова. Тільки адже тоді правила пристойності в суспільстві були. Були теми, які не обговорювалися, про яких тільки натяками можна. Такі теми, наприклад, як ця, з «Носом».

Пропоную свою версію.
Представлений автором фантасмагоричний сюжет приховує в собі інший сюжет - реальний і зрозумілий, з якихось причин захований автором - в цьому я з шановним професором Ділакторской згодна. І мабуть, причини вагомі. Наприклад, відмова в публікації ... А чому ні? ... Адже Шевирьов і Погодін «завернули» публікацію «Носа» з характеристикою «брудна, вульгарна і тривіальна». Десь же вони розгледіли цей бруд і вульгарність, яких в тексті в помині немає? А ось Пушкін із задоволенням опублікував. І з чого б це?
Зрозуміло, що версія - серед багатьох і - так собі версія. А якщо вийде довести?
Взагалі на користь цієї версії мені бачаться, по крайней мере, дві причини.

Перша - особистість автора. Гоголь - носій української культури, національного характеру і тонкого гумору. Людина іронічний, розумний, гостро наглядова. Якості ці можуть свідчити про незвичайний талант і рідкісною вигадці. Адже Чичиков-то - його герой, наприклад. Якого йому підкинув все той же Пушкін. І написати про збирання мертвих душ - це ж здогадатися треба, а? І навряд чи «Ніс» чимось варто натяками в цьому списку ... Все твори Гоголя написані в стилі спостереження, репортажу, і автор ніде не приховує своєї думки. Ну і чим повинен відрізнятися, питається, «Ніс»?

Друга причина - сама повість. Опускаючи маячний зміст джерела, можна спробувати знайти у всьому цьому істинний голос автора. Підказку. Адже, якщо дійсно зашифрував, значить, і «ключ» залишив. Значить, можна спробувати знайти в повісті цей горезвісний «ключ», який відкриє таємний сенс всього цього абсурду. Брудний, вульгарний, тривіальний сенс, який на поверхні лежав для одних, і який так розвеселив Олександра Сергійовича, якщо згадати його «слово видавця». Ну про це нижче.
Насправді в тексті виявилося кілька цікавих місць, за які можна «зачепитися», так би мовити.

В першу чергу, заключне слово автора, звичайно. Його я насмілюся привести в необхідному скорочення, щоб висвітлити головний сенс, а повністю цю частину повісті зачитати по власному інтересу може кожен бажаючий:
«Ось така історія трапилася ... Тепер тільки ... бачимо, що є в ній багато неправдоподібно ... надприродне відділення носа і поява його в різних місцях у вигляді статського радника, - як Коваль не збагнув, що не можна звертатися в газетну експедицію і оголошувати про ніс ?. . Але непристойно, ніяково, недобре! І знову ж таки - як ніс опинився в печеному хлібі і як сам Іван Якович? .. ні, цього я ніяк не розумію! Але що дивніше, що незрозумілішим всього - це те, як автори можуть брати такі сюжети. Зізнаюся, це вже зовсім незбагненно ... По-перше користі батьківщині рішуче ніякої ... а проте ж при всьому при тому, хоча, звичайно, можна допустити і те, і друге, і третє ... ну та й де ж не буває несообразностей? .. А все проте ж, як подумаєш, у всьому цьому, право, є щось. Хто що не кажи, а подібні події на світлі, - рідко, але бувають »

З чого б автору на закінчення задавати читачеві питання? Дуже схоже на закріпні питання до пройденого матеріалу, чи не так? Якщо припустити - чисто гіпотетично - що відповіді на ці питання все-таки існують, то автор їх в тексті залишив. А де ж ще? А знайшовши ці відповіді, можна побачити істинний сенс оповіді. Що і потрібно було довести.

Розумний, іронічний Микола Васильович попереджає читача, що як автор знає точно, що в представленому варіанті твір не зрозуміють і не оцінять: одні скажуть, що такого на світі бути не може, інші стануть припускати то одне, то інше, то третє. Він передбачає закиди: «як автори можуть брати такі сюжети», і з лукавою посмішкою, проте, заявляє: що такі речі на світі бувають. Рідко, але бувають. Значить, знає, про що говорить. І справа зовсім не в чудесах, а в чомусь іншому, прихованому від очей. Адже не носи ж, справді, оживають і залишають своїх власників, правда ж? Значить, точно задав загадку? Значить, шифровка? По всьому виходить, що так. Тоді - яка? Яким чином розібрати і розшифрувати купу нісенітниць і безглуздостей, що відбувається з головним героєм протягом всієї розповіді?

Перш, ніж взятися за аналіз твору, настійно раджу читачеві освіжити в пам'яті оригінал тексту. Оскільки дуже це виснажлива справа - давати прямий текст в лапках, робити на нього внизу сторінки виноску, і та й взагалі - просто корисно іноді перечитувати класику. Особливо ТАКУ.
Одне не викликає сумніву: герой. Головний герой - справжній. Залишається знайти спосіб, яким один сюжет - реальний і таємничий, автор сховав в інший - безглуздий і нелогічний.

Способів на перевірку не так вже й багато. Відразу відмітається мовної шифр - твір закінчене і чіткий.
Алегорію можна припустити, але тоді навіщо стільки дивних і непотрібних подробиць: від волохатої як болонка, коні, на якій Ковальов мчить в газетну експедицію - до детального опису костюмів беруть участь в оповіданні персонажів. Хоча алегорія подекуди має місце - наприклад, прохідний розповідь про злодійкуватих скарбник у вигляді пуделя чорної масті.
А адже подробиць дійсно маса.
Сам Ковальов описується до кілець і печаток на його пальцях, які носить із задоволенням (хоча до чого б це знати читачеві?), А у цирульника Івана Яковича чомусь двічі підкреслюються ганебні руки (хоча руки його в подіях не беруть участь). Одним словом, театральний принцип «якщо рушниця висить на стіні, то вона обов'язково вистрілить» в даному випадку абсолютно не працює. Ще. Події передаються загально, а деталі - докладно. Чомусь перед поверненням Ковальову його носа акцентований яскраве світло свічки, що пробивається крізь дверні щілини в темній кімнаті. Ну до чого всі ці подробиці, якщо дія їх в повісті не розвивається? Вони здаються нудними і зайвими, відволікаючими від ходу подій. Пояснень цьому сумному фактом може бути два.

Значить, має місце другий варіант. А раптом саме ці деталі і несуть основне смислове навантаження відбувається? А раптом у них-то і сховав Микола Васильович істинний сенс оповіді? Тобто зробив все це спеціально. Може бути, якщо розгадати закладений автором у деталях сенс, то і розгадка з'явиться тут же? А що якщо ці деталі - щось на зразок символів, щось означають?

А може, і правда, це все сон ... Адже які закінчення кожної дії: «але тут знову все, що відбувається ховається туманом, і що було потім, рішуче невідомо» Може бути ... Але є «Але». Хіба став би такий строгий до своєї праці письменник як Гоголь, який «Мертві душі» переписував кілька разів, а другий їх тому спалив, вважаючи негідним публікації, - бруднитися перессказиваніем якогось сну, коли свою «Диканьку» вважав відверто слабкою?
Навряд чи. Навіть з точки зору обивателя сенсу в такій затії немає, та й літературний інтерес сумнівний. Крім того, незадовго до виходу «Носа» Пушкін вже «зорав» ниву «снів і сновидінь», видавши «трунаря», все страшні події в якому головному героєві просто наснилися. Тому, до речі сказати, Гоголь і переробив кінцівку «Носа» - щоб не повторюватися, так би мовити, в ідеях. Адже Гоголь - письменник сильний і чіпкий до виписування людських характерів. І якщо він такий сюжет взяв, то - неспроста. Значить, є заковика.
А що, якщо заковика полягає в якоїсь вивернути сюжету?
Коли, наприклад, на побутовому рівні події сну можна розшифрувати в події життя, то чому події життя не можна зашифрувати подіями сну? Чому б ні? До цього варіанту впритул підійшла О.Г. Ділакторская, але так і не розвинула тему.

У зв'язку з цим припущенням згадується роздум одного китайського філософа, який приснився собі метеликом, і тепер не знає точно, чи то він - метелик, якій наснилося, що вона - філософ ... то він - філософ, якому наснилося, що він - метелик ...

Ось такий розклад подій був би дуже навіть в дусі Гоголя. Ось тут він точно отримав би задоволення і від процесу шифрування, і від реакції недалекій і Пустозвонов публіки. Як, власне, і вийшло. Така зав'язка дуже б розвеселила і Пушкіна, який взагалі був великим любителем всяких літературних жартів і хуліганств. Які вже тут епіграми, вони ні в яке порівняння не йдуть з масштабною містифікацією суспільства.
Дійсно, ідея проста до геніальності. І тільки ледачий в той час не розгадував сни. Було прийнято розповідати їх один одному і розгадувати їх. Як просто виявляється: розгадай травлення майора Ковальова ЯК сон, і не потрібно буде ні одного, ні іншого, ні третього (що, втім, і сталося з трактуваннями як то і припускав Микола Васильович).
І відкриється справжній зміст.
Яке: перетворити дійсність в сон, а ?! Ось ідея так ідея! Встановивши істину, нам залишиться тільки повернути речі в їх справжній стан - туди, де вони перебували, поки Гоголь не перетворив їх в сонні символи.
Що ж, звернемося до старовинних слов'янськими традиціями, символізму сну, який складається століттями і яким користувався Гоголь, як до нього його бабки і прабабусі, яким з такою ж легкістю користуємося ми зараз.
2.
"То був, друзі, Мартин Задека, Глава халдейських мудреців, Ворожбит, тлумач снів";
А.С. Пушкін. "Євгеній Онєгін".
Розповідь йде про колезького асесора Ковальова, який прибув до Петербурга після пригоди служби на Кавказі. Там він за якісь пару років отримав звання колезького асесора, що характеризує його як людину сміливого, авантюрного і розумного. Дійсно, а де ще можна отримати швидке просування по службі і платню, як не в зоні воєнізованого конфлікту? Сміливості цьому хлопцю точно не позичати. Його «швидке» асессорство давало йому незрівнянно більші перспективи на громадянці, ніж ті, які він отримав би, чесно навчаючись в університеті. Хто був би майор Ковальов зараз, в наш час? Виходить, він - провінціал, контрактник кавказької війни, на якій отримав «швидке» звання. І тепер, як і тоді б, приїхав би після завершення терміну експлуатації підкорювати столицю. Тоді - Петербург, тепер - Москву ... «по потребі, а саме шукати пристойного своїм званням місця: якщо вдасться, то віце-губернаторського, а не те - екзекуторского в якомусь видному місці». Губа не дурна, одним словом. Ну, да сміливість тільки міста і бере. Адже за щось же йому дали звання ТАК ШВИДКО ...
А чому б йому не мріяти і таких планів не будувати - адже перша половина його плану вдалася: у нього - звання майора, заощаджений час на навчанні - то є молодість. У нього романтичний образ героя і добре ім'я захисника вітчизни. Плюс міцна провінційна хватка. Ну це - природне ...
Ось що по суті своїй являє майор Ковальов.
І адже як це Микола Васильович підкреслив: «Кавказький колезький асесор ... адже колезькі асесори, які отримують звання це за допомогою вчених атестатів, ніяк не можна порівнювати з тими колезького асесора, які отримують звання своє на Кавказі. Але Росія така дивовижна земля ... »Дійсно, дивовижна ... І ніщо в ній не змінюється ...

Ну да повернемося до нашого страждальця майору. Як уже було згадано, опис зовнішності майора несе масу дрібних і непотрібних, на перший погляд, подробиць: «... комірець його манишки завжди надзвичайно чистий і накрахмален ... бакенбарди йдуть до середини щоки і ... доходять до носа. Майор Ковальов носив безліч печаток сердолікових з гербами, і таких, на яких було вирізано: середа, четвер, понеділок і ін. ».

А якщо спробувати перевести опис способу Ковальова в сонні символи - так, якщо він нам приснився, і ми б гадали: до чого це ми бачили на його руках стільки різних кілець ... і чому це комірець у нього накрахмален ... Як себе бачимо уві сні в новому вбранні, а з ранку вже ждем перемен наяву або новин.
Ось таку логіку можна застосувати ми.
Для вірності звернемося до сучасного повісті сонником Мартина Задеки і символьної системі Євгена Петровича Цвєткова. Дослідження останнього в цій області здаються мені найбільш повними і достовірними, чи що ... якщо можна говорити про достовірність в такій справі, як розгадування снів ... проте обмовився він в одному зі своїх коментарів, що дослідження його засновано, в тому числі, і на староруських сонниках , символами яких і користувалися, можливо, все сучасники Гоголя, як і сам Микола Васильович, чому є підтвердження і з інших джерел.

Отже, згідно з сонником ВОРОТНІК уві сні - знак престижу і соціальної захищеності. Комір Ковальова мало того, що завжди чистий, але ще і накрахмален - тобто штучно зміцнений. Значить, і соціальне становище Ковальова таке ж. Він - чистий, престижний і стійкий в очах оточуючих. Бакенбарди означають по сонником прибуток (148) - а як же інакше у військового офіцера з такою хваткою ...

Навіть при такій поверхневої накладці символів на образ проглядається дубляж прямих описів персонажа, даних автором в тексті. Але це може бути і збігом, чому немає. Значить, можна далі перевірити.

А далі Ковальов прокидається вранці і відразу ж виглядає в люстерко, а в ньому бачить, що носа на обличчі немає. За Цветкову - ДЗЕРКАЛО -Дивитися в нього - як бачиш, таке до тебе і ставлення навколо (196), а по Мартина Задеки (далі - М.З,) - одруження, а НОС втратити уві сні - до розлучення або смерті (150) , або до збитку (М.З). Втім, маючи уявлення про прагнення майора Ковальова неважко здогадатися, що втрата доброго імені або репутації для нього - подібна смерті, оскільки нічого крім доброго імені і репутації славного героя у нього немає, і саме на них він робить ставку, щоб досягти успіху в житті.
Для нього успіх \u003d життя. Так що якщо суспільство від нього відвернеться, він втратить своє майбутнє. Настане його соціальна смерть, яка для нього гірше фізичної, так, напевно. У цьому контексті органічно її несамовитий вигук, яке дуже дивно виглядає в тексті: «ніс пропав ні за що, ні про що, пропала марно, ні за гріш!» (III, 64). За Мартина Задеки ж, популярному в гоголівське час, виходить, що в один прекрасний момент Ковальов дізнався, що втратив раптом вигідною одруження.

Підіб'ємо невеликий підсумок. Якийсь провінційний кар'єрист (адже в столиці він по потребі), з репутацією героя і умінням обходиться з людьми, - приїжджає підкорювати велике місто, де швидко набуває престижні знайомства (адже - кожен день гуляти по Невському проспекту, а це - до нових знайомств (138 ). Невський - не просте вулиця, а головна міська - не дарма підкреслює Гоголь цей факт. його приймають, все повинно рухатися до того, що скоро він одружується на багатій, отримає якусь крісло і заспокоїться. Але одного разу раптом його перестають приймати, його обговорюють на кожному розі, хтось поширив про нього непристойні чутки, які суспільство не прощає. Одним словом, одруження - не буде!

Ось про що, на мій погляд, ця повість.
І нічиї носи тут ні при чому.
І назва повинна бути у неї щось на кшталт «Репутація», або «Добре ім'я». Такий ось НОС виходить. Але - не будемо спокушатися. Адже і тепер ми не застраховані від простих якихось збігів. І далі все-таки треба підтверджувати припущення, інакше ... навіщо це все?

Виникають питання.
Наприклад, такий: а чому, власне, такий розважливий і продуманий Ковальов раптом одним днем \u200b\u200bвтратив своє добре ім'я? Адже, за великим рахунком, його репутація - це все, що у нього є. Все в його житті крутиться навколо однієї мети: вигідно одружуватися. І тоді йому відкриються всі двері, і життя буде влаштована назавжди. Тому він не пропускає жодної спідниці, кожен раз сподіваючись на пристрій шлюбу. Одруження - його єдиний шлях у вищий світ. Де ж тоді він промахнувся? З якого дива?

Або ось ще: цирульник Іван Якович з Вознесенського проспекту. Адже це він виявив Майорський ніс у себе в печеному хлібі, а потім викинув його в річку. Що за персонаж він в реальній історії Ковальова? Яке у нього його справжнє друге дно, а? Гоголь його характеризує так: «П'яниця страшний ... фрак був рябий ... комір лиснів, а замість трьох гудзиків висіли одні тільки ниточки». Ковальов голився у нього, і частенько вказував цирульник на вічно смердючі руки. І що ж все це може означати? За сонником П'яний, П'ЯНИЦЯ - винуватий, погані звістки, звинувачення (209), сором, неприємність (М, З,). Цей же факт встановила вже поліція, викрити цирульника в шахрайстві з носами, повертаючи Ковальову втрачене гідність особи в тряпочку, звинувативши у всьому цирульника. Але це - в фіналі. Ми ж маємо справу з авторською заявкою персонажа. Він, значить, і правда, страшно винуватий у всій історії з самого її початку.

Залишилося з'ясувати, яким чином. ФРАК рябий, в плямах - його совість, взаємини з оточуючими, а ще - невдачі в справах (205). Ну, а що означає потертості ВОРОТНІК - вгадаємо з першого разу - непрестижність і неважливості соціального елементу. Ще одна деталь: ГУДЗИКИ - втратити - дурне становище (205). У дореволюційній Росії відомство служби визначалося дійсно видом гудзиків. Їх відсутність на фраку можна розцінити як відсутність служби, обов'язків. ГУДЗИКИ так само означають дохід, достаток, але в нашому випадку це одне і те ж: немає служби - немає і доходу. А вже запах від рук - це класичне: «нечистий на руку» - говоримо ми про сумнівне людині. Що ж виходить? Іван Якович - безсовісний невдаха в дурному становищі, «козел відпущення». І потім - промисел його - цирюльня - має на увазі стригти і голити. Напис у нього над дверима: «І кров відчиняють» - звичайно, авторський прикол: мовляв, точно кров пустить - «відчинить». Тобто - поріже, поки стриже або голить (вічно п'яний адже). За сонником стригти - безчестя бути, зради (237), а гоління - збитків (М, З). Напрошується висновок: справжній, реальний рід занять Івана Яковича дійсно вкрай сумнівний: спеціалізується цей товариш на зрадах і введенні в збитки, безчестям промишляє - що ж це може бути?
Може бути - шантаж, або обмова? А де докази?
Йдемо в текст. Там все логічно і закінчено, інакше не був би Гоголь Гоголем. Адже хто таку штуку міг придумати? Напевно людина виключно розумний, наділений відмінним почуттям гумору, яким і був автор. Адже отримав же Гоголь посаду ад'юнкт-професора загальної історії Санкт-Петербурзького університету, сам вищого, так би мовити, освіти не маючи? Ото ж бо й воно.

Однак, повернемося до Івану Яковичу. Отже, одного ранку за сніданком наш цирульник розрізав білий хліб на дві половинки і виявив а його середині ніс, в якому дізнався ніс нашого головного героя. Після деякого замішання він скинув його, загорнутий в ганчірку, в річку у Ісаакіївського мосту. Махінації зауважив наглядач і начебто став допитуватися, що це робиться, та чому ... але раптом «подія абсолютно закривається туманом, і що далі відбулося, рішуче нічого не відомо»

Взагалі ХЛІБ свіжий м'який білий уві сні - до багатства, прибутку та новим можливостям, а якщо всередині знайдеться щось, то через це доходу і чекай (211), (М.З). Тобто начебто виходить підтвердження нашим припущенням з приводу виду промислу Івана Яковича шантажем. Дійсно, а як ще назвати цей промисел, якщо ядром свого статку людина знаходить чужу репутацію і добре ім'я? Тобто, в один прекрасний день наш цирульник раптом став володарем якихось компрометуючих майора Ковальова відомостей. А що ж відомості такі міг отримати про майора професійний шантажист і пліткар?
Є на прикметі два-три обставини в повісті, про які мимохідь згадує Гоголь.
Перше - любов майора до всякого роду кільцям і печатка, які із задоволенням носив у безлічі: пам'ятайте сердолікові і інші печатки і навіть такі, що з назвами днів тижня?
За сонником, кільця будь-якого виду як прикраса - це символ зв'язку і відносин (158). Наприклад, уві сні втратити кільце - до розлуки, а знайти - до зв'язку або пропозицією (М.З). Та й наяву-то кільце втратити - прикмета погана, так-то ось ... Логічно було б припустити, що велика кількість кілець у Ковальова - знак безлічі зв'язків і відносин з жінками. І то, з яким задоволенням він їх носив, вказує, судячи з усього, на те, що хлопець любив похвалитися своїми перемогами, не приховував їх. Адже перша думка, коли він себе в дзеркалі без носа побачив, яка була? Про те, що не зможе в світі з'являтися (а одружуватися - треба!) А друга? Що у нього багато знайомих дам, за деякими з яких він не проти позалицятися. Та й автор чітко вказав: женитися майор був не проти, тільки наречену хотів не аби яку, а з приданим. І не аби яким, а не менше двохсот тисяч. А поки такої не знаходилося поблизу, майор не відмовляється навіть від одноденних зв'язків: пам'ятайте, печатки з назвами днів тижня: середа, четвер, понедельник? Ось це і є одноденні зв'язку. Тобто, можна припустити його походи до повій. А чому ні? Ну яка порядна світська жінка 19 століття погодиться на одноденну зв'язок, про яку на ранок дізнається весь Невський (адже печатки носив на увазі, з задоволенням)?

Є в тексті пряму вказівку на ці Ковалевські походи до дівчаток:
«У порядного людини не відірвуть нoca, - заявляє приватний пристав, - багато є на світі всяких майорів, які. . . волочаться по всяких непристойним місцях »(III, 63). І Гоголь, користуючись своїм словом автора, підтверджує свою повну згоду з думкою приватного пристава: «Тобто не в брову, а прямо в око!» (III, 63).
Мовляв, що ж ви хотіли, майор, за свою поведінку? Жили б по-людськи, і репутація була б у вас людська ...
Дивно, чому дослідники «Носа» не звертали на ці слова уваги ...
Тут-то і може бути причина викриття. Ковальов ж офіцер, герой. Шановний член суспільства, і раптом - повії. Не добре…

Друга обставина. Точно була зв'язок з якоюсь молодою особою, яку майор поматросил та й кинув і одружується категорично не бажав - про це ми дізнаємося з епізоду з його листом її матінці, штаб-офіцерші Подточина. До речі, лист це Ковальов писав уже після звинувачення шантажиста цирульника. А ще цікавий епізод появи поліцейського в будинку Ковальова.
Третя обставина - сенс сонних символів по Мартина Задеки, яким так захоплювалися гоголівські сучасники: ніс пропав - одруження засмутилася, в хлібі знайшов - через це багатство отримав. Ось так просто.

Примітно, що у Івана Яковича з поліцією натягнуті відносини, з якої він стикається як мінімум двічі. Вперше - коли наш перукар намагався скинути чужий ніс в річку. Якщо врахувати, що Ніс одруження Ковальова, на яку він робив головну в житті ставку, саме життя Ковальова, його репутація, а РІКА - мови, розмови (М.З), то притягувався він як раз в той момент, коли «зливав» конфіденційну інформацію про майора в маси, так би мовити. Тобто був спійманий на поширенні чуток про шанованого людині. Це місце докладно описано, і навіть є цікава бесіда між цирюльником і наглядачем. Наглядач намагається з'ясувати, чим це Іван Якович займається, а той в свою чергу пропонує йому хабар у вигляді безкоштовного обслуговування: мовляв, і вам «сіллю» що дізнаюся абсолютно безкоштовно ... Типу, інформатора викликали? Чим там у них справа кінчилася - невідомо, оскільки саме в цей момент все покрилося мороком ... Ось так-то ... Тобто факт колотнечі з поліцією автором чітко позначений. З цього моменту наш шахрай зовсім йде з розповіді й з'являється тільки в кінці, коли поліцейський особисто повернув Ковальову його добре ім'я і повідомив, що винуватець події знайдено, що в контексті повісті здається абсолютно нелогічним. І відбувається це саме в той момент, коли сам Ковальов вже зневірився виправити ситуацію. Адже, не дивлячись на встановлений факт провини, так і залишається незрозумілим, чому відомості про розгульний і аморальний поведінку капітана Ковальова отримали такий негативний суспільний резонанс. Але якщо накласти на канву цих фантасмагоричних подій сноведческій сенс, то все тут же встає на свої місця. Ось невдаха і шантажист заявляє привселюдно: а чим я гірше інших? Он - герой кавказької війни колезький асесор Ковальов - відвідує «дам» і не приховує цього, обдурив дівчину, а одружуватися відмовляється, хвалиться перемогами над знатними жінками! І при тому одруження багату робить! Чим, питається, я гірше за нього? Тим, що погон у мене немає і служби не маю ?! Ось як приблизно по розшифровці відбувалися події.

Прошу вибачення за невеликий відступ і повертаюся до листа, направленого Ковальовим Подточина в хвилину розпачу. Цей лист - останній, крайній крок, на який вирішується Ковальов, перш «уявлення скарги». Адже не дивлячись на те, що винуватець чехарди знайдений, положення Ковальова не поліпшився. Його як і раніше не беруть (ніс не пристає). Ось за яких обставин він пише штаб-офіцерші в надії, чи не погодиться вона без бою повернути остаточно його добре ім'я без тяжкої потреби одружується на її доньці. Він НЕ РОЗУМІЄ, чому його не приймають. Він упевнений, що все це через дівиці, яка розповіла матері про їх зв'язок і тепер вони компрометують його з метою змусити його одружитися. В контексті повісті дивно, до речі сказати, виглядає цей лист: причому якась дочка .... Звідки вона взялася, коли ніякого натяку на неї ніде не було. Тепер-то зрозуміло - звідки.
Ну та що там у нього далі з донькою, у нашого майора? З її мамою, якщо бути точними, яка звинувачується Ковальовим в страшному підступність - одружитися! Ще чого! У листі він заявляє їй, що ні за яких обставин не одружиться на її дочки, що скоріше буде судитися за повернення доброго імені!
Подточина взагалі не в'їхала, в чому там у Ковальова справу. По відповіді її видно, що, по-перше, дочка його не здала, а по-друге, що жінка ця - простодушна і на підлість не спроможна взагалі. А тому винуватою в заваруха бути не може, до чого тут же прийшов Ковальов після прочитання її листа.
Але він продовжує НЕ РОЗУМІТИ, чому його не приймають. Хоча - чого ж простіше, скажіть на милість? Ну, вилізли назовні походи до повій, таємний зв'язок з якоюсь дівчиною, знатні коханки (сердолікові печатки пам'ятаємо?) - ну та й що в цьому такого ?! Він - бойовий офіцер, герой, з якого дива - не можна ?! Такий в своїх роздуми Платон Кузьмич Ковальов. Він не зрозуміє ніколи, що поведінка його аморально, що честь дівчини має ціну і по ЙОГО милості компрометувати, що зв'язки з повіями ганебні і все, ВСЕ, що йому подобається - необхідно приховувати, і ні в якому разі цим не хвалитися. Таке громадську думку, цілком виправдане. Адже і в наші дні приводом до відставки одного високопоставленого російського прокурора була саме відеозйомка з «дівчатками», з якими «відривався» «дуже схожий на прокурора людина». Так-то ось.

Однак, Ковальов - провінціал в поганому сенсі цього слова. Столиця для нього - символ красивого життя. І саме ТАКИЙ бачиться йому красиве життя, яку він веде. І амурні перемоги - неодмінний її атрибут. Йому важливо, щоб всі знали, який він мачо і герой не тільки в кавказьких горах. Він не бачить меж морального і аморального поведінки. Не дивно, що дізнався про його подвиги і такий персонаж як Іван Якович. Ну і злив свою думку в народ. І попався поліції, тому що немає у нього захисту ні по службі, ні по доходу. Ось так.
Ну да листи листами, але ж місто весь цей час прямо таки гуде. Неприємну історію підкорювача жіночих сердець обговорюють на кожному розі. Недарма ж в цьому місці розповіді ніс майора бачать то на Невському проспекті, то в магазині Юнкера. Цілі юрби збираються подивитися ніс майора Ковальова, і нікого вже не цікавить - де в цей момент перебуває його господар - Ковальов. А адже ЮРМА (137), тиснява (180), ШИРОКІ ВУЛИЦІ, ПЛОЩІ (136) - це все - одне і те ж: известия, скандали, публічні розборки, перешкоди і громадський резонанс.
Ніс - Добре ім'я в зв'язку з пригніченою одруженням майора Ковальова - тепер у всіх на виду: обговорюється, засуджується, розглядається в лупу моральних цінностей: треба ж, мовляв, герой війни, офіцер, асесор і - такий мерзенний, підлий. Як можна такій людині такі заслуги мати. Ось і виходить, що майор вийшов окремо, а його звання та регалії - окремо.

Цікава з точки зору деяких питань моральності зустріч Ковальова в храмі з власним носом. ЦЕРКВА - молитися в ній - на щастя у всіх справах, увійти - докори сумління, храм - благополуччя (138). Тут автором заявлена \u200b\u200bкульмінація історії, момент істини і для головного героя і для читача. Ковальов в своєму соціальному вакуумі з причини втрати репутації раптом усвідомлює і бачить наочно, що ДОБРЕ ІМ'Я - величина самостійна. Пам'ятайте - Ніс в храмі «молився з виразом найбільшої побожності», а Ковальов стріляє очима по дівчатам.
Пам'ятайте їх діалог? Ніс тоді відповів Ковальову:
-Ви помиляєтеся, шановний пане, я сам по собі. При тому між нами не може бути ніяких тісних відносин. Судячи з гудзиків вашого віцмундира, ви повинні служити по іншому відомству.
Як все відразу стає зрозумілим, чи не так? Перекласти цю фразу тепер просто:
-Ваше ДОБРЕ ІМ'Я тепер саме по собі. Між вами немає нічого спільного. Судячи з вам ви його не гідні за образом занять.
Ось такий вирок видав Гоголь свого героя.

Тепер ми точно знаємо які ознаки має ДОБРЕ ІМ'Я з точки зору Миколи Васильовича Гоголя. Для цього уважно оглянемо костюм Носа і розтлумачимо, що до чого.
Не стану заново цитувати джерело - твір невелике, і читач сам, якщо захоче, знайде і сцену в церкві, і опис костюма Носа.
Ну що ж. Знову - ВОРОТНІК - високий, стоячий: міцне соціальне становище. ШЛЯПА з плюмажем - прибуток (161) (і ще це мрія самого Ковальова: ранг статського радника). МУНДИР, шитий золотом - привілей в цьому трактуванні.
Тобто ДОБРЕ ІМ'Я несе Ковальову ВСЕ, про що він мріяв, якби зрозумів він це відразу. Але немає ... Він все по бабам ... Ось і результат.

Колізія стає прозорою і зрозумілою до кінця: бережи плаття з нова, а честь - змолоду. Честь, виявляється, величина самостійна і незалежна. Добре ім'я, репутація - ось виявляється то, без чого не отримаєш в житті нічого, ти не закінчиш жодного свого бажання. Вони - саме життя. Цікаво в цьому ключі згадати, що в Стародавньому Єгипті ніс так само вважався символом переходу з життя в смерть якимось чином. Напрошується філософське питання: а що ж тоді взагалі вважати смертю? Ковальову, наприклад, втрата честі добропорядного громадянина - рівносильно смерті. Цікавий адже сюжет виходить, чи не так? Неспроста відкриття це позначено Гоголем саме в храмі: адже і правда, все - від Бога. Але і в домі Божому наш молодець все стріляє очима по симпатичним дівчатам. Невиправний. Не розуміючи, що відбувається, продовжує абсолютно щиро страждати в своїй ізоляції: «... он і знайомий ... надвірний радник йде ... он і Яригін, столоначальник в Сенаті ... он і інший майор, який отримав асессорство на Кавказі ...» Все, мовляв, такі ж як я ... так само живуть ... нічим від мене не відрізняються ... Н-да. Відрізняються. Вони про все таке - мовчать. Не хочуть вони «потрапляти в історію».

Однак, підемо далі. Адже у історії повинен бути ще оборот. Що ж робить наш майор далі? Як він збирається повернути своє добре ім'я? Він шукає підтримки. Він помчав до поліцмейстера, але той його, природно, не прийняв. Після він взяв візника і відчайдушно кричав йому: прямо! - але тут же встав перед вибором: направо або наліво? За ідеєю, прямо треба було б в Управу Благочиння (а куди ще такого пройдисвіту?), Але вирішив в газетну експедицію. Перекладаючи з російської на російську, він вирішив в газеті заявити про свою біду і сильному обуренні з цього приводу: Ну ходив по дівчаткам! Ну «кинув» панночку! А що?! Він - герой, у нього - заслуги, регалії, звання в кінці кінців, - що, права не має ?! І не сміти обговорювати!
Ну хіба так це насправді? Адже це фактично було б скандалізірованіем моралі: я буду вести себе як заманеться - навіть якщо і з жінками - що тут такого ?! Я ж герой! У мене заслуги! Ох ... Скандал, одним словом. З цієї причини він і отримав від газетяра відмову. Йому прямо сказали, що при таких оголошеннях газета постраждає репутацією. Крім того, подібне оголошення було вже: мовляв, утік пудель чорної вовни. Пудель потім скарбником виявився. Бред, фантастика? Ні в якому разі. СОБАКА - друг, надійна людина, якщо втекла (уві сні) - до втрати, а ще й чорної вовни - погана звістка, збитки (142). Ось і виходить, що довірили людині кошти, сподівалися на нього, а він, собака - втік! Так ось просто і зрозуміло все. Так що і собака, і ніс - суцільні алегорії ...

Ну як, Микола Васильович, розгадуємо ми вашу жарт потихеньку?
Після відмови в редакції, Ковальов, піймавши облизня, відправився до приватного пристава - законну управу шукати, але і той його, так би мовити, послав (ну немає носа і все тут). А що ви хотіли, майор? Законом ваша поведінка не регламентується. Але і не заохочується, так-то ось.
Отримавши всюди від воріт поворот, майор тільки почав замислюватися, що справа-то - в жінках! І написав Подточина лист. Але і тут - не вгадав. Чи не здала його обдурена дівчина матінці - у неї теж Доброго Ім'я є, і вона-то їм дорожить.
І ось залишається він врешті-решт будинку один, в темряві. ТЕМНОТА за сонником - труднощі і невідомість (140). Думає думу гірку, цірюльнічье гоління нагадує (небезпідставно), після якого всі його пригоди почалися. І тут роздуми його перервалися «світлом, що блиснули крізь все свердловини дверей». Це запалив Свічку Іван і йшов з нею до господаря в темряві, «яскраво осяваючи всю кімнату».

Кілька хвилин по тому з'явився поліцмейстер і повернув Ковальову ніс. Цікаво, до чого тут Іван зі свічкою, навіщо? А потім, думаю, що ця «зайва» деталь - акцент, підказка Гоголя на шифр. Тому що СВІЧА запалена уві сні - по Мартина Задеки-взагалі до шлюбу! І - точно до удачі в безнадійній справі (205). А хіба не таке діло Ковальова? А СВІТЛО з щілин крізь зачинені двері - удача не дивлячись на перешкоди від людей (129). А вже якщо СВІТЛО яскравий - це точно до великої удачі, а хворим (як безносому майору) - до одужання (139). Тобто Гоголь цією деталлю дає зрозуміти, що хоча і будуть ще перешкоди, але тепер вже у Ковальова точно все зростеться (в прямому сенсі). Розповсюджувач слуху схоплений і оголошений винним. Поліція з'ясувала, що цирульник наш - взагалі особистість злочинна, він втрачає рід занять (що закономірно) і зміщений з Вознесенської на з'їжджаючи. Це теж закономірно, чи не так?
Отже, винуватець чуток викритий, громадянська репутація майора відновлена \u200b\u200b(ніс-то в кінці кінців приріс), і майору навіть знову «світить» подружжя, але! Тепер - якщо «так просто, по любові».

Брудна історія, одні словом, виходить. Ось і знайшлася відповідь, у чому причина шифрування. Хто ж про таке надрукує? З таким матеріалом в газетну експедицію - не можна ...
Недарма В. Г. Бєлінський восклік¬нул про героя «Носа»: «Він не майор Кова¬лев, а майори Ковальови». У визначенні критика виділено не просто поняття ті¬пізаціі, але типізації, яка була зведена в сте¬пень.
І він прекрасно знав, про що говорить.

Н.Г. Чернишевський, полемізуючи з тими літературними критиками, які порівнювали Гоголя-фантаста з Гофманом, вказував на те, що на відміну від останнього Гоголь щось придумав, а лише скористався добре відомими сюжетами. «З Гофманом, - писав Чернишевський, - у Гоголя немає ні найменшої схожості: один сам придумує, самостійно винаходить фантастичні пригоди з чисто німецького життя, інший буквально переказує малоросійські перекази (" Вій ") або загальновідомі анекдоти (" Ніс "). Те, що для Чернишевського, так само як для взагалі сучасників повісті, було загальновідомим анекдотом, для поколінь літературознавців, які сперечаються про джерела повісті «Ніс», є історичної загадкою. Йдеться про традиції народного лубкового творчості: простосюжетних картинок з нехитрим пояснювальний текст. Тільки картинку цю Гоголь «завернув в тряпочку» - обернув другим сенсом, який так само був прозоро зрозумілий всім його сучасникам, який одні відкинули по тонкощі чуття - як Шевирьов і Погодін, наприклад.
А інших цей непристойний зміст розвеселив - як, наприклад, Пушкіна.
На доказ наведу такий загальновідомий факт: перші начерки повісті "Ніс" відносяться до кінця 1832 або початку 1833 року, а її чорнова редакція була закінчена не пізніше серпня 1834 р 1835г. Гоголь приступив до остаточної обробки повісті, маючи намір помістити її в "Московському спостерігачі" - журналі, який починався в Москві друзями Гоголя С. П. Шевирьовим і М. П. Погодіним, і в якому Гоголь збирався взяти активну участь. 18 березня 1835 р, він відправив рукопис в Москву, супроводивши її листом до Погодіну: "Посилаю тобі ніс (...) Якщо в разі ваша дурна цензура причепиться до того, що ніс не може бути в Казанської церкві, то, мабуть, можна його перевести в католицьку. Втім, я не думаю, щоб вона до такої міри вже вижила з розуму. Однак "Ніс" так і не з'явився в "Московському спостерігачі": за пізнішим свідченням Бєлінського, Шевирьов і Погодін відкинули повість як "брудну, вульгарну і тривіальну ". Дивний висновок, враховуючи, що, по-перше, відмовили йому друзі, а по-друге - казковий сюжет: ну пропав ніс, ну знайшовся ніс. Ну і що в цьому вульгарного вульгарного-брудного-тривіального-то? Чому відмовили?

Звичайно, треба розуміти весь сарказм пушкінського висловлювання: ой, ну прямо-таки і не погоджувався ... ой, як багато фантастичного і веселого! Ой, як оригінально - вивернути його власну, пушкінську ідею опису сну навиворіт! Написати про пройдисвіта, бабій, який ходить до повій, спокушає порядних дівчат, будує вигідну одруження - і при всьому цьому - порядна людина, шановний суспільством - і ніхто цього не помітить! ТАКА рукопис дійсно доставила Олександру Сергійовичу задоволення, хто б сумнівався. Він сам, любитель епіграм і громадських провокацій, не міг не опублікувати таку масштабну і двозначну провокацію: всім зрозуміло, про що мова йде, а формально - за сюжетом - не причепишся. Ось чому можна з майже повною впевненістю припустити, що істинний сенс «Носа» знали всі: і Шевирьов, і Погодін, які «завернули» рукопис, і Пушкін само собою, і Бєлінський. Який швиденько обізвав Ковальова соціальним явищем. Так що…
3.
Ось, власне, майже і все. На головні питання автора ми відповіли: і чому Коваль не збагнув, що не можна йому йти в газетну експедицію - тому що його поведінкою скандалізувати морально-етичні цінності суспільства; і яким чином його ніс опинився в печеному хлібі - тому що таким чином автор закодував центр інтриги про шантаж; і навіть погоджуємося, що такі історії все-таки бувають на світі - ще як бувають! І рідкість, винятковість цієї історії саме в тому, що Ковальов вийшов сухим з \u200b\u200bводи: зберіг звання, асессорство і зв'язку. Такі історії, як правило, закінчуються відставками як мінімум. Ми разом з головним героєм отримали виняткову можливість порадіти за такий щасливий для нього поворот подій і повернення його в стан вишуканого товариства.

Залишилося в загальних рисах підвести підсумок і з'ясувати, нарешті, що ж насправді хотів донести до нас Микола Васильович Гоголь і, головне, чому він зашифрував і сховав дійсний хід подій.
Звичайно, справжня назва повісті - що-небудь на зразок «Повість про Добром Імені» або «Репутація». І зміст її - аж ніяк не марення більше, і не фантасмагорія, і не сон, і не плід дивною фантазії.
Це - повість-роздум про справжні й несправжні цінності, про помилки і знахідки, про втрати і надбання душі. Виявляється, можна бути красивим, розумним, хоробрим, мати успіх у жінок, гроші і зв'язку - все блага світу можна мати і робити ставку на свою винятковість і - помилитися. Тому що головне багатство життя зовсім інше: повага громадської думки, моральні принципи, засновані на любові. Щирість і чесність з людьми - будь то чоловіки або жінки. І - сама любов, навколо якої крутиться інтрига всього дійства. Ці ефемерні категорії, які не можна покласти в кишеню або спробувати на зуб - і є основа виконання наших бажань. Будь-яких бажань. Особливо якщо ти в додачу до всього ще й розумний, і гарний, і хоробрий. Ковальову не вистачило саме цього ефемерного наповнення душі. Адже навіть газетяр - і той про репутацію видання піклується, ось воно як.

З чим дійсно пощастило Ковальову - так це з цирульником, оскільки того і зробили цапом-відбувайлом (невдаха, що з нього взяти). Так ось і виходить, що бездарний невдаха пустив слух про Ковальова, вкрав у нього блискуче майбутнє у вигляді вигідного шлюбу - «злодій, шахрай, злодій», репутацію його своїми руками поховав - так сам за свої слова і постраждав: вийшло - обмовив благородної людини . Адже з точки зору суспільства - хто він - Іван, як його ... І хто Ковальов ... Так-то ось ... Не видно Ковальову багатою нареченої. Але і від будинків не відмовили - винний не він! Обмовили його! Рідко кому в таких історіях везе. Рідкісна удача, рідкісна. Сюжет цікавий і дійсно гідний книги. Тільки «так прямо писати про це не можна ... недобре ... ніяково ...» Знав Гоголь, про що писав, все знав. Та й тепер чиновники наші не дуже-то прагнуть афішувати свої амурні зв'язку. Ну да про це вже йшлося ... ось така вічна історія. Ох, вічна.

З цього приводу є зауваження М.Ю. Лермонтова в «Княгині Лиговской»: «О! Історія у нас річ жахлива; благородно або низько ви вчинили, мають рацію чи ні, могли уникнути або не могли, але ваше ім'я замішано в історію ... все одно, ви втрачаєте все: розташування суспільства, кар'єр, друзів ... гірше цього нічого не може бути, як би ця історія не скінчилася ! .. Ви змусили про себе говорити два дні. Страждайте ж двадцять років за це! .. У нас оголошений хабарник приймається скрізь дуже добре: його виправдовують фразою: і! хто цього не робить! .. Боягуз обласканий всюди, тому що він сумирний малий, а замішаний в історію! - о! йому немає пощади: матінки говорять про нього: «Бог його знає, що він за людина!», - і татуся додають: «Мерзотник!»

Ось і вся розгадка, чи не так? Майор Ковальов, як провінціал, не знав, та й не міг знати правил «світла», ось і попався. Ось і не розуміє, чому Яригін ходить, як ні в чому не бувало; і такий же колезький асесор як він сам ... А все тому, що вони знають правила гри, а він - ні. Тому і не бачити йому більше вигідною нареченої - «Бог його знає, що він за людина» ...

Тільки ось знову ж виникає питання. Так, без носа нашому герою довелося важко. Але чому радіти, якщо герой наш все одно в кінці кінців в прямому сенсі залишився з носом? Тобто наяву - ні з чим. Одружитися він на багатій вже не зможе - Іван Якович, хоча і звинувачений у всіх гріхах, але репутацію Ковальова все-таки поховав (ніс закопав). Чи не буде у Ковальова двохсот тисяч. Та й крісел жаданих йому більше не світить. Тепер йому хіба що по любові - як раніше ... А він радий, як дитина! Ось це дивно. Хоча ... Адже міг все втратити, навіть можливість просто жити в столиці (що в ній робити, якщо звідусіль женуть, як собаку). А все закінчилося просто припиненням соціальних перспектив. Але історію цю йому пробачили - вина-то не його! - і приймають знову. Ось удача так удача! Бог з ними, з перспективами, дівчата-то адже залишилися! Яка-небудь - нехай же за нього! Ось так залишився Платон Кузьмич з носом і абсолютно щасливий.

Висновок.

Ідея зашифрувати брудний і непристойний сюжет сонними символами проста і геніальна. Тільки звідки Микола Васильович міг знати, що коли-небудь люди перестануть розгадувати сни.
Але він точно знав, що, дізнавшись коли-небудь справжнє змістом його фантастичної повісті, людям «стане непристойно, ніяково, недобре!» Микола Васильович Гоголь здорово розважався, пишучи цю головоломку ... І Олександр Сергійович, судячи з його слову видавця, теж отримав від всієї цієї затії цілковите задоволення. І якби вони могли тільки припустити, що за повістю цієї ще спектаклі будуть ставити ... і фільми зніматимуть ... Ха-ха-ха ... З таким же успіхом могли екранізувати катрени Нострадамуса ... ну, правда, смішно.
Давно немає на світі Миколи Васильовича. Але і зараз, через 200 років, людські цінності не змінюються. Все нові і нові Ковальови приїжджають підкорювати столицю, і нічого не змінюється під сонцем. А Гоголь сміявся, напевно, своєю лукавою української посмішкою: ну що, з'їли? Слабо розгадати, що я до вас донести щось хотів?
Уже не слабо. Здогадалися. І повість ваша в шкільну програму ну ніяк не йде, ох ... не дарма шифрували ...

виноски:
1. ДІАГНОЗ - ГЕНІЙ. В.Ф.Чіж, Костянтин Кедров "Хвороба Гоголя", М., "Республіка"
2. Ровінський, СОБР. Соч. в 5 томах. Картинка і текст «Пригоди про носі» поміщені в п'ятитомному зборах Ровинского під номером 183 (Ровинський I, с. 420-422; іл. 1). Тут же містяться відомості про три виданнях цієї картинки. Перше було зроблено на Ахметьевской фабриці майстром Чуваева і відноситься до другої половини XVIII століття. Друге вийшло в 1820-1830-і роки, а третє - в 1830-1840-е. Друге і третє містили незначні зміни.
3. Зривання всіх і всіляких масок ". Урок-дослідження за повістю М. В. Гоголя" Ніс ". Перфільева Галина Іванівна, вчитель російської мови та літератури.
4. Вісник СамГУ, 2003 Спец. Випуск, Л.П. Рассовський, «Блюзнірські твори Пушкіна і Гоголя (« Гаврилиада »і« Ніс »)« Уже давно було відзначено важлива особливість повісті - відсутність будь-яких пояснень не тільки головної події, але і сюжетних колізій. І справді, яким чином ніс зник з лиця Ковальова і причому тут цирульник Іван Якович, якщо він голив майора за два дні перед тим; як він потрапив в хліб і чому не спікся в ньому; хто і в якій якості - носа або людини - витягнув його з річки; як одночасно співіснують, не зливаючись, ніс і людина; як пояснити "нетлінність" носа протягом двох тижнів до возз'єднання з системою кровообігу тіла свого господаря? (...) Якщо ж проаналізувати їх звучання, то виявляється прихована логіка розвитку дії - пародійна. Благовіщення - свято, яке багато століть вважався не святом Марії, а святом Ісуса, як перший день його існування, початковий момент історії Боговтілення, тобто земного життя Спасителя. У своїй спробі вочеловечения г Ніс обійшовся без матері, а його символічним "батьком" був Ковальов. Пройшовши ініціацію і ставши чиновником, він хотів відправитися в мандри (як Христос на початку виконання своєї місії), але був схоплений і позбавлений людського статусу, проте "тіло" його залишилося нетлінним, і в пасхальне воскресіння він возз'єднався з "батьком" (вознісся) ". стор. 13
5. Російська література. - 1984. - № 1. С.153 - 166, О.Г. Ділакторская. Фантастичне в повісті Н.В. Гоголя «Ніс»
6. Бєлінський, повн. СОБР. Соч., Т 3, М., 1953, стор. 105
7. Журнал «Современник», М., 1836 р №3, репринтне вид.

8. «Сам Гоголь вважав, що тільки" Мертві ду¬ші "дозволять загадку його існування. "Я зважився твердо не відкривати нічого з душевної своєї історії (...), - писав він в" Автор¬ской сповіді ", - в упевненості, що, коли вийде другий і третій том" Мертвих душ ", все буде пояснено ними і ніхто не буде робити запиту: що таке сам автор? .. "Володимир Воропаєв до 150-річчя смерті Н.В. Гоголя стаття «Духом схимник зламаний». Вісник УПЦ, 01,04,2002.
9. «Працюючи над" Носом ", Гоголь переробив фінал повісті: спочатку фантастичність описаних в ній подій була мотивована сном майора Ковальова. Зміна кінцівки, найімовірніше, було викликано появою в "Північної бджолі", № 192 від 27 серпня 1834 року за підписом "Р. М." рецензії на повісті Пушкіна, в якій критикувалася, як надзвичайно застаріла, мотивування фантастики сном, застосована в "Гробовщике". Переробляючи кінець "Носа", Гоголь врахував зауваження "Р. М." і разом з тим спародіював його рецензію. При публікації повість значно постраждала від цензури: зустріч Ковальова з Носом була перенесена з Казанського собору в Гостинний двір, цілий ряд гострих сатиричних висловлювань був усунутий. У зібранні творів Гоголя 1842 г. "Ніс" був поміщений в третьому томі, серед інших повістей, пов'язаних з петербурзької темою. При цьому фінал повісті був ще раз перероблений. Відомий критик 40-50-х років Аполлон Григор'єв назвав "Ніс" "глибоким фантастичним" твором, в якому "ціле життя порожня, безцільно формальна, (...) невгамовно рухається - встає перед вами з цим загуляв носом, - і, якщо ви її знаєте, це життя, - а не знати ви її не можете після всіх тих подробиць, які розгортає перед вами великий художник ", то" міражного життя "викликає в вас не тільки сміх, а й холоне душа жах". Автори статті М В.М.. Віролайнен та О.Г. Ділакторская
Друкується за виданням: "Російська фантастична проза
епохи романтизму ", Изд-во Леніградской університету
10. «Гоголь, як пам'ятаємо, обрав для пода¬чі фантастичного своєрідний прийом, як би вивернувши загальноприйнятий - сну, схожого на дійсність. У всякому разі, мо¬тів сну (можливо, як рудимент першої редакції) в повісті відчутний. Ковальов в зв'язку з фантастичним зникненням носа наяву марить як уві сні: «Це, мабуть, чи уві сні сниться, чи просто мариться. . . Майор вщипнув себе. . . Цей біль абсолютно запевнила його, що він діє і живе наяву. . . » (III, 65). Мотив яви, схожою на сон, пронизує весь сюжет повісті ». О.Г. Ділакторская. Повість Н.В. Гоголя «Ніс» (побутової факт як структурний елемент фантастики), Вісник ЛДУ, 1983, вип.3
11. У кінці другого розділу "Чжуан-цзи" знаходиться один з найбільш відомих фрагментів: Одного разу Чжуан Чжоу наснилося, що він - метелик, що пурхає в повітрі і задоволена собою. Він не знав, що він - Чжуан Чжоу. Раптом він прокинувся і зрозумів, що він - Чжуан Чжоу. Тільки він не знав, хто він - чи то Чжуан Чжоу, якому снилося, що він - метелик, або ж він метелик, якій сниться, що він - Чжуан Чжоу. Але ж між Чжуан Чжоу і метеликом є \u200b\u200bж різниця! Ось це і називається перетворенням десяти тисяч речей! Чжуан Чжоу Народився: IV ст. до н.е., Помер: III в. до н.е., Основні праці: "Чжуан-цзи".
12. За допомогою лубочних видань був сильно підтриманий інтерес до тлумачення сновидінь за допомогою «сонників», один з яких (Мартина Задеки) пом'януть в «Євгенії Онєгіні». У більш освіченому суспільстві ворожіння вже здавна перетворювалися в світську забаву, в салонне розвага. Цікава в цьому відношенні французька книжка XV століття, видана за рукописом А. Бобринським і охарактеризована А. М. Веселовським в «Віснику Європи» за 1886. Така доля і багатьох інших ворожінь: від серйозного, хоча і наївного прагнення пізнати світ і долю - до культурному переживання у формі легкого забобони, розваги, ігри.
13. Звід законів Російської імперії. СПб., Одна тисяча вісімсот тридцять п'ять, с. 105.
14. Див. Текст «Ніс»
15. Див. Текст «Ніс»
16. Див. Текст «Ніс»
17. «До речі, відомий сонник Мартина Задеки теж іменувався як« Древній і новий повсякчасний ворожильні оракул, знайдений після смерті одного стошестілетнего старця Мартіна Задека, за яким дізнавався він долю кожного через кола щастя і нещастя людського, з додаванням Чарівного дзеркала або тлумачення снів; також правил Фізіогноміі і Хіромантії, або Наук як дізнаватися по додаванню тіла і розташуванню руки або рис властивості і доля чоловічої і жіночої статі з додатком його ж Задека передбачення найцікавіших в Європі пригод, подією виправдане, з додатком Фокус-покус і забавних загадок з відгадки » (М., 1814). Ю. М. Лотман справедливо вказує на можливість того, що ця книга була в бібліотеці Пушкіна. Лотман Ю. М. Роман А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»: Коментар. Л., 1983. С. 277. Фундаментальна електронна бібліотека «Російська література і фольклор», В.В. Головін, стор. 186. (http://feb-web.ru/feb/pushkin/serial/v91/v91-181-.htm)
18. За допомогою лубочних видань був сильно підтриманий інтерес до тлумачення сновидінь за допомогою «сонників», один з яких (Мартина Задеки) пом'януть в «Євгенії Онєгіні». У більш освіченому суспільстві ворожіння вже здавна перетворювалися в світську забаву в салонне розвага. Цікава в цьому відношенні французька книжка 15 століття, видана за рукописом А. Бобринським і охарактеризована А.Н. Веселовським в «Віснику Європи» за 1886 рік. Така доля і багатьох інших ворожінь: від серйозного, хоча і наївного прагнення пізнати світ і долю - до культурного переживання у формі легкого забобони, розваги, ігри. Смирнов Василь. Народні гадання в подільському краї. Нарис і тексти, Кострома, 1927.
19. «Піклувальник Петербурзького навчального округу князь М.А.Дондуков-Корсаков запросив його (Гоголя - прим. О.А. Савіної) в Імператорський Санкт-Петербурзький університет. 24 липня 1834 року Гоголь отримав посаду адьюнкт-професора по кафедрі загальної історії, і з осені того ж року почав читання лекцій для студентів другого курсу «за власними записками» - спочатку з історії середніх віків (4 години на тиждень), а потім і по давньої історії (2 години на тиждень) ... Гоголь в той час був дуже молодою людиною, «хоча вже і з ім'ям в літературі, але не має ніякого академічного звання, нічим не довів ні знань, ні здібностей для кафедри - і який кафедри - університетської ! ». Тому не дивно, що у викладацькому середовищі його призначення було сприйнято з несхваленням. «Це може робитися тільки в Росії, де протекція дає право на все», - не без підстави зауважив з цього приводу А.В.Нікітенко, літературний критик, професор словесності Санкт-Петербурзького Університету ... В кінці 1835 Гоголь покинув університет, помітивши в листі до М. П. Погодіна, що час, проведений там, було «роками неслави». Жоден із задуманих їм грандіозних наукових праць не побачив світло - оскільки ніколи не був написаний ». Е.В.Кардаш,
к.ф.н., науковий співробітник Відділу пушкінознавства
ИРЛИ (Пушкінський Будинок) РАН, Журнал «Санкт-Петербурзький університет», №7, 29 квітня 2009 р
20. «... Скуратов вів справу проти" Сибнефти "...
Розслідування було припинено, коли генерального прокурора Юрія Скуратова змістили з посади після того, як він, судячи з усього, попався в стандартну пастку "на жінку". Була поширена відеоплівка, на якій якийсь чоловік середніх років, зовнішністю нагадує генерального прокурора, був зображений у ліжку з двома молодими жінками. Відео було невисокої якості, і тому риси обличчя чоловіка розглянути впевнено не вдалося, але за статурою він дійсно нагадував Скуратова. Домінік Кеннеді (Dominic Kennedy), "The Times", Великобританія, 12.11.2004, Переклад: "ІноСмі.Ру"
21. Молитися за сонником Цвєткова - на щастя у всіх справах, і взагалі в народі кажуть - «про що уві сні помолився, тому наяву розчулився». Дійсно, одруження дала б Ковальову щастя у всіх справах ...
22. Один з аспектів Інпу втілювався в бога Упуат. Форма Упуата трактувалася як провідний, що відкриває шлях. У книзі Амдуат в описі першої години ночі Упуат поміщений на носі човна мільйонів років. Тура мільйонів років символізувала мандрівка душі крізь річку незліченних життів і смертей. Шлях земної - відображення шляху небесного, шляхи крізь Чумацький шлях, який єгиптяни називали кучерявим потоком.Однімі з основних принципів в Стародавньому Єгипті були принцип змін і принцип ритму, які поєднуючись дають принцип циклічних змін. А елементи тури Сектет, відповідно ніс, корпус і корми утворювали семантичне єдність з фазами космічного циклу. У той же час як сама тура символізувала спосіб подолання цієї мінливості. Сайт «Світові релігії»
23. Бєлінський В. Г. Повне. зібр. соч., т. 3. М., 1953, с. 105.
24. (Чернишевський 1953, с. 141)
25. Повна. СОБР. Соч. Гоголя, лист Погодіну від 18 березня 1835 р
26. Бєлінський В. Г. Повне. зібр. соч., т. 3. М., 1953, с. 105.
27. Лермонтов, СОБР. Соч. в 4 т., т.4, М., 1969, стор. 130
28. Російські письменники 19 століття про своїх творах. М., Нова школа, 1995, стор. 45-59
література:
1. Гоголь Н. В. Повна. зібр. соч., т. III. [М.-Л.], 1938, с. 53. Далі посилання на це видання даються в тексті.
2.О.Г. Ділакторская. Повість Н.В. Гоголя «Ніс» (побутової факт як структурний елемент фантастики), Вісник ЛДУ, 1983, вип.3
3. О.Г. Ділакторская. Фантастичне в повісті Гоголя «Ніс», російська література, 1984.
4. Є.П. Цвєтков «Сонник», Москва, ТИД «Континент-Пресс», 2000..
5. М.Ю. Лермонтов Зібрання творів в 4 томах, т. 4, Бібліотека «Огонек», изд. Правда, 1969.
6. Новітній снотолкователь, позначається правду-матку. М., 1829.
7. Ровінський. Зібрання творів. в 5 томах, т. 1
8. Бєлінський. Повна. СОБР. Соч., Т. 3., М., 1953.
9. Російські письменники про свої твори .. Москва, Нова школа, 1995.
10.Чернишевскій, М., 1953.
11. Вісник СамГУ, Спец. Випуск, Л.П. Рассовський «Блюзнірські твори Пушкіна і Гоголя (« Гаврилиада »і« Ніс »)
12.Соннік Мартина Задеки під ред. Матюхиной Ю.А., Ексмо, 2008.
13. Літературний журнал «Русская жизнь», С.-Пт., 2005, стаття Юрія Нечипоренка «Навколо Гоголя»
14. К.Г. Юнг «Аналітична психологія», М., 1999..
15. Журнал «Санкт-Петербурзький університет», №7, 29 квітня 2009 р
16. Лотман Ю. М. Роман А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»: Коментар. Л., 1983.
17. Фундаментальна електронна бібліотека «Російська література і фольклор», В.В. Головін, «КІЛЬКА РОСІЙСЬКИХ книг
З БІБЛІОТЕКИ ПУШКІНА
До розшифровки інвентар книг, що не збереглися в бібліотеці »
18. Смирнов Василь. Народні гадання в подільському краї. Нарис і тексти, Кострома, 1927.
19. "The Times", Великобританія, 12.11.2004, Переклад: "ІноСмі.Ру"

«Ніс» - це невелика сатирична історія, яку Микола Васильович Гоголь написав в 1833 році. Однак опублікували повість лише в 1836 році, в журналі «Современник». Історико-літературний журнал «Московський спостерігач», спочатку збирався надрукувати гоголівське твір, охарактеризував його наступним чином: «Погане, вульгарне і тривіальне» . Пушкін ж в свою чергу написав протилежне: «Дуже багато несподіваного, фантастичного, веселого і оригінального».

Чому ж великий письменник удостоївся настільки невтішною характеристики від «Московського спостерігача», незважаючи на те, що вже були видані «Тарас Бульба» і «Вечори на хуторі біля Диканьки»? У цьому можна розібратися після того, як ми зрозуміємо зміст твору. Отже, як і головна зав'язка сюжету повісті «Ніс».

Коротко про сюжет

З перших рядків автор знайомить свого читача з петербурзьким цирюльником (він же перукар) Іваном Яковичем, який до свого жаху, за сніданком, виявив в свіжоспеченому хлібі людський орган - ніс. Прийшовши в подив, він вирішується на необачний вчинок - викинути ніс з моста в воду.

Того ж ранку колезький ассесор Ковальов, прокидаючись у себе вдома, замість носа на своєму обличчі знаходить лише порожнє місце. Ледь оговтавшись від такого фантастичного і абсурдного події, чиновник відправляється на пошуки свого носа. Що у нього з цього вийде ви дізнаєтеся, коли прочитаєте цю повість повністю.

Аналіз повісті «Ніс»

Як вже описувалося вище, «Ніс» - сатиричний твір, в яке Гоголь додав містичну складову, завжди притаманну його творчості. Ніс тут видається лише інструментом для розкриття суспільних проблем того часу. Нагадаю, що на дворі епоха царської Росії, розквіт дворянства і кріпацтва.

Власне, цивільний чиновник середнього класу Ковальов, який іменує себе майором (аналогічний чин, тільки на військовий лад). і є для Гоголя типовим представником світського суспільства. Товариства, Кіча зовнішнім блиском і статусом, а ніяк не внутрішніми якостями особистості. Ковальов - це образ порожнього, самовдоволеного людини. Не дарма при зустрічі зі своїм Носом, він помічає, що «утікач з його особи» розгулює на посаді статського радника, що на кілька рангів вище його власного соціального становища.

У своїй повісті Гоголь в черговий раз піднімає проблему безправ'я селянства і хабарництва. Ось, наприклад, один з моментів, в якому розкрита проблема загнанности звичайного російського мужика:

«Ковальов здогадався і, схопивши зі столу червону асигнацію, сунув в руки наглядачеві, який, розшаркався, вийшов за двері, і в ту ж майже хвилину Ковальов чув уже голос його на вулиці, де він вмовляв по зубах одного дурного мужика, наїхав з своєю возом якраз на бульвар »

Таких епізодів у тексті чимало. Як бачимо, повість «Ніс» у Гоголя несе в собі глибокий соціальний зміст, хоча на перший погляд може здатися маячнею божевільного. Природно, ця історія навряд чи буде зрозуміла більшої частини молодих людей і легковажному читачеві. Але тим не менш таку літературу потрібно читати, а ще важливіше обговорювати з оточуючими. А які ви побачили приховані підтексти в цьому творі, обов'язково напишіть в коментарях.

Читайте книги - це цікаво!

: O ");" src \u003d "http://hobbibook.ru/wp-content/plugins/qipsmiles/smiles/strong.gif" alt \u003d "(! LANG:\u003e: o" title="\u003e: O">.gif" alt="]:->" title="]:->">!}

Тема повісті: фантастичне і реальне в змалюванні петербурзької дійсності за допомогою сатири.

Ідея повісті: змусити людей відчути вульгарність, яка їх оточує, так як у вульгарності єдина думка про себе, тому що вона нерозумна і обмежена і нічого навколо, крім себе, не побачить і не зрозуміє.

Характеристика головних героїв:

Ковальов - колезький асесор, «людина не злий і не добрий», всі його думки зациклені на власній особистості. Особистість ця непомітна і він намагається її прикрасити. Каже про свої знайомства з впливовими людьми. Дуже захоплений турботами про свою зовнішність. Як розбуркати цю людину? Тільки поставити в сімейний стан.

Іван Якович - цирульник, як всякий російський майстровий «був п'яниця страшний», неохайний.

Знахідка носа Ковальова, якого він голив два рази в тиждень, змусила його оцепенеть від жаху. Він був ні живий, ні мертвий. Насилу позбувся носа.

Враження про книгу: спочатку здається, що ця історія-жарт. Але в кожному жарті є частка правди. Плітки, дріб'язковість, чванство - все це вульгарність. У вульгарності немає доброти, немає нічого благородного. Фантастичні подробиці підсилюють сатиричне зображення петербурзького суспільства і окремих представників, як наприклад, майора Ковальова.

Оновлене: 2017-10-24

Увага!
Якщо Ви помітили помилку чи опечатку, виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter.
Тим самим надасте неоціненну користь проекту і іншим читачам.

Дякуємо за увагу.

.