Нижче не наводяться вказівки на переклички з іншими творами Мандельштама: такі відомості корисні, якщо здатні прояснити зміст тексту, що коментується, і надмірні, якщо в ньому немає темряв. Відповідей на запитання «а чи міг автор це читати» і «чи усвідомлював автор...» коментатор не шукав, вважаючи, що коментар є свідченням не про автора, а про мову. Наведені нижче вказівки на переклички тексту Мандельштама з творами інших авторів покликані допомогти читачам оцінити ресурси поетичної мови та її здатність до саморефлексії.

Коментований текст:

Безсоння. Гомер. Тугі вітрила.

Я список кораблів прочитав до середини:

Цей довгий виводок, цей потяг журавлиний,

Що над Елладою колись здійнявся.

Як журавлиний клин у чужі рубежі –

На головах царів божественна піна –

Куди ви пливете? Коли б не Олена,

Що Троя вам одна, ахейські мужі?

І море, і Гомер – все рухається коханням.

Кого слухати мені? І ось Гомер мовчить,

І море чорне, витійуючи, шумить

І з тяжким гуркотом підходить до узголів'я.

Коментатор вважає своїм приємним обов'язком висловити вдячність М. Бобрику, В. Брайніну-Пассеку, А. Жолковському, О. Лекманову, Н. Мазур, Н. Охотіну, О. Проскуріну, Є. Сошкіну та М. Федоровій за допомогу в роботі.

Матеріали до коментаря:

Безсоння – Поряд із творами таких авторів, як Сапфо та Ду Фу, Петрарка та Шекспір, Гейне та Малларме, коментований текст включають в антології літератури про безсоння (див.: Acquainted with the Night: Insomnia Poems. N. Y., 1999; Schlaflos: Das Buch der hellen Naechte. Lengwil, 2002), однак скласти по ньому уявлення про російську традицію у освоєнні цієї теми важко. У ньому відсутні, наприклад, обов'язкові більшості російських «віршів, складених під час безсоння» мотиви тривоги: «Що турбуєш ти мене?» (Пушкін), «Мене турбує нещадно» (Мов), «Вечі зімкну лише – і серце стривожене» (Бенедиктов), «І зовсім я не міг зімкнути / Стривожені очі» (Огарьов), «Знову в моїй душі тривоги та мрії» (Апухтін), «Перед ними серце знову в тривозі і у вогні» (Фет), «І тривожного безсоння геть / Не проженеш у прозору ніч» (Блок) та/або стомлення: «Годинник нудного чування» (Пушкін), «Томлива ночі повість!» (Тютчев), «Як стомлюючі і сонні / Годинник безсоння мого!» (Мов), «У годину нудного чування» і «Чому в години томлення» (Ап. Григор'єв), «І тільки ти в тиші нудиш самотньо» і «Таємниця, вічна, грізна таємниця томить / Стомлений роботою розум» (Надсон), «А серце грішне нудить мене своїм / Неправосуддям нестерпним» (Фет), «Томячи і ніжно чеканням» (Анненський). Текст Мандельштама ближче до творів, що описують занурення в сон - під впливом морської хитавиці, шуму прибою, втоми від читання або підрахунку уявних однакових об'єктів; Тільки Мандельштама використовується не одне, а всі названі снодійні засоби.

Безсоння. Гомер – Свобода від зовнішнього зору, здобута завдяки сну чи сліпоті, є умова надбачення: «Я солодко присиплений моєю уявою, / І прокидається поезія в мені» (Пушкін), «O, оточи себе мороком, поет, оточись мовчанням, / Будь самотнім і сліпий, як Гомер, і глухий, як Бетховен, / Слух душевний сильніше напружуй і душевне зір» (А. К. Толстой).

Безсоння. Гомер. Тугі вітрила – Номінативний лад зачина (пор. в інших ноктюрнах: «Шепіт, несміливе дихання...», «Ніч, вулиця, ліхтар, аптека...»; див.: Nilsson N. A. Osip Mandel'štam. Stockholm, 1974. P. 36) надає йому видимість закінченої конструкції, що підвищує його придатність як матеріалу для цитування – благоговійного: «І немає інших прикмет, дарованих від віку, / лише варто повторити, пригадати голоси: / Ніч, вулиця, ліхтар, аптека... / Безсоння. Гомер. Тугі вітрила» (Ковальов) або травестийного: «Безсоння. Гарем. Тугі тілеса» (Гандельсман).

Безсоння. Гомер. Тугі вітрила... список кораблів – Гомер служить не тільки зразком благодатної свободи від зовнішнього зору, а й засобом занурення в транс: оповідання про ахейських воєначальників, що займає близько третини обсягу 2-ї пісні «Іліади», що привели свої кораблі під Трою, має репутацію стомлюючого лектюру: «Цей звід легенд про дружинників Агамемнона, іноді просто їх перелік, здається нам тепер досить нудним» (Анненський, «Що таке поезія?»; див.: Nilsson. Op. cit., 37–38). У перекладі Гнєдича 2-а пісня «Іліади» озаглавлена ​​«Сон. Беотія, або Перелік кораблів» – у ній Зевс велить богу сну: «Мчися, оманливий Сон, до кораблів швидколітніх ахеян».

прочитав до середини – Згодом тут почув голос Данте: «„Безсоння, Гомер, тугі вітрила…“ / Він список кораблів прожив до середини» (Строчків) і «Земне життя, як список кораблів, / я прочитав ледве до середини» (Кудінов).

Безсоння... журавлиний - Порівн. згодом: «Коли безсоння, птахи – випробувана компанія», «було птахів до втрати рахунку» (Сошкін).

кораблів... як журавлиний – В «Іліаді» воїни уподібнені птахам, у тому числі журавлям, що летять (див.: Terras V. Classic Motives в Poetry of Osip Mandel'štam // Slavic and East European Journal. 1965. Vol. 10, no. 3. P. 258). Паралелізм кораблів і птахів, у розгорнутому вигляді відсутній в «Іліаді», не рідкість у російській поезії: «Але в тумані там, як зграя лебедів, / Біліють кораблі, несомі хвилями» (Батюшков), «Там кораблі ахейців сміливих, / Як лади лебедів веселих, / Летять на загибель, як на бенкет» (Глинка), «Кораблів крилатих стадо» (Шевирєв), «Чу, гармати гримнули! крилатих кораблів / Покрилася хмарою станиця бойова, / Корабель вбіг у Неву - і ось серед брил, / Гойдаючись, плаває, як лебідь молода» і «Пливе корабель, як лебідь громовержець...» (Пушкін), «Корабль<…>простре крилатий хід» (Кюхельбекер), «Коли станиця кораблів, / Шумячи широкими крилами, / Ряди бурхливих валів / Високими грудьми розсуває / І в край рідний прилітає» (Мов), «Лети ж, корабель крилатий мій» (А. До. Толстой), «Як на розпущених крилах, / Летів корабель» (А. Майков), «Крилаті біліють кораблі» (Мережковський), «Мелькал корабель, що з зорею спливав<…>як лебідь білий, крила розпластаний» (Білий), «Про пристань / Крилатих кораблів» (Волошин). І навпаки, політ може бути плаванням: «Веселий жайворонок в'ється / І тоне в брижах блакитних, / За вітром пісні розсипаючи! / Коли ширяє орел над висоти скель крутих, / Широкі вітрила розстила, / І через степ, через безодні вод / Станиця журавлів на батьківщину пливе» (Веневитинов; в оригіналі, у Гете, мотив плавання відсутня). Якщо воїнство подібне до птахів, то вірне і протилежне: «А вище – строєм / Або гострим клином, / Подібно до війська, / Через все небо / Перелітає / Полк журавлів» (А. Майков). Мілітаризація повітря підвищить попит на цю метафорику: «Над ними, у хмарах, дивись, поблизу, вдалині, / Сталеві лунають журавлі, - / То наші чудо-літаки!» (Бідний), «І, збудовані до бою, / Пролітають над тобою / У синьому небі журавлі. / Ти скомандував: - Летіть! - / І вже вони вдалині» (Барто), «Хто здійметься і зб'є / Цей чорний літак?<…>І злетіли над полями / Журавлі за журавлями, / І в атаку помчали: / „Ну, проклятий, бережись!“» (Чуковський). У пісні 1970-х загиблі воїни перевтілюються в журавлів, що летять, і «в тому строю є проміжок малий - / Можливо, це місце для мене!» (Гамзатов, пров. Гребнєва) – мотив, що у центонну епоху з'єднається з кораблями Мандельштама: «у списку кораблів / є місце мені» (Стариковський).

Безсоння ... кораблів ... як журавлиний – Подібність у малюнку руху та формі корпусу, а також подібність (фонетична та морфологічна) самих слів «кораблі» та «журавлі» зробила їх членами квазіфольклорного паралелізму – від «У неї кораблі в морі, у нього – журавлі в небі» (Бестужев- Марлінський, "Роман і Ольга") до "Журавель по небу летить, корабель по морю йде" (Ким), а також рим'яною парою, починаючи найпізніше з Блоку: "І на завірюшному морі тонуть / Кораблі. / І над південним морем стогнуть / Журавлі». У Мандельштама цей паралелізм, посилений фігурою порівняння, мотивує змішання двох снодійних практик - читання нудного тексту та підрахунку тварин одного виду. Порівн. згодом: «Корабель, журавель, сон» (Львівський).

журавлиний поїзд - Можливо, переклад виразу "Kranichzug" ("Zug der Kraniche"), що зустрічається, наприклад, у Шіллера ("Was ist's mit diesem Kranichzug?") і в сцені з Оленою Прекрасною у "Фаусті" ("...gleich der Kraniche" / Laut-heiser klingendem Zug»; Nilsson. Op. cit., 39).

журавлиний... у чужі рубежі - Порівн.: «У степу кричали журавлі, / І сила думи несла / За кордону рідної землі» (Фет). У російських і радянських авторів образ журавлів, що відлітають, нерідко супроводжує роздумів про вітчизну і чужину: «Їх гостем відвідає хвилинним / Журавель, пустельник кочовий. / О, де тоді, осиротілий, / Де буду я! До яких країн, / У які чужі межі / Мчати буде гордо вітрило сміливий / Мій човн по хвилям, що скачуть! (Давидов), «Я кричу кораблям, / Я кричу журавлям. / - Ні дякую! – я голосно кричу. – / Ви пливете собі! / І летіть собі! / Тільки я нікуди не хочу<…>Я звідси / Зовсім / Нікуди / Не хочу! / Я залишусь у Радянській Країні!» (Хармс), «Летять перелітні птахи / В осінній дали блакитний, / Летять вони в спекотні країни, / А я залишаюся з тобою. / А я залишаюся з тобою, / Рідна навіки країна! / Не потрібен мені турецький берег, / І Африка мені не потрібна» (Ісаковський). Крик журавлів – атрибут Росії: «Чу! тягнуть у небі журавлі, / І крик їх, немов перекличка / Зберігають сон рідної землі / Господніх вартових» (Некрасов), «Про батьківщину – крик журавлів» (Т. Бек); почувши його на чужині, згадують про батьківщину: «Ось вже близько летять і все голосніше ридаючи, / Немов скорботну звістку мені вони принесли... / З якого ж ви непривітного краю / Прилетіли сюди на нічліг, журавлі?.. / Я ту знаю країну, де вже сонце без сили, / Де вже савана чекає, холодіючи, земля / І де в голих лісах виє вітер похмурий, - / То рідний мій край, то вітчизна моя »(А. Жемчужников). Оскільки рух журавлів «в чужі рубежі» є рух на південь, а ахейські кораблі прямують в інший бік і все ж уподібнені журавлям, текст, що коментується, набуває схожості з популярним в епоху модерну розігруванням античного сюжету в середньоросійських декораціях.

На головах царів божественна піна – «Фраза<...>викликає продуктивні античні асоціації – царі родового суспільства, їх пихатість, чвари, народження Афродіти з піни, язичницьке багатобожжя, близькість богів до людей» ( Полякова С. Осип Мандельштам. Ann Arbor, 1992. C. 28). Cр. також: «Ми – сплески рдяної піни / Над блідістю морів. / Покинь земні полони, / Осідь серед царів! (Вяч. Іванов; див.: Лекманов О. Нотатки до теми «Мандельштам і В'ячеслав Іванов» // «Своє» та «чуже» слово у художньому тексті. Твер, 1999. С. 199).

Куди ви пливете? – Порівн.: «Громада рушила і розтинає хвилі. / Пливе. Куди ж нам плисти?», тут флот уподібнений птахам: «І зграя тоне кораблів», а творчий стан – сну (Пушкін); «Все зиб – як на морі. Я, ніби наяву, / Кудись вдалину на кораблі пливу<…>Куди пливу? (Огарьов).

журавлиний клин... Куди ви пливете? – Порівн.: «Куди носитеся ви, крилаті станиці?» (О. Одоєвський).

Куди ви пливете? Коли б не Олена – Подібність до лермонтовського «У пороху та крові ковзають його коліна» (пор. перекличку закінчень віршів і напіввіршів: «...ви – Олена» / «…крові – коліна») проступить у центоні: «Куди пливете ви, коли би не Олена? / Куди не зазирни - скрізь її поділ, / У пороху і крові ковзають її коліна »(Єременко).

довгий... Як журавлиний клин... Олена – У Данте тіні засуджених за розпусту, у тому числі Олени, Ахілла та Паріса, рухаються «як журавлі<…>довгою низкою» («come i gru<…>lunga riga»; порівн.: Nilsson. Op. cit., 39). Лозінський, переводячи це місце, згадає Мандельштама: «Як журавлиний клин летить на південь».

Коли б не Олена, Що Троя вам одна, ахейські мужі? – Порівн.: «Ні, засуджувати неможливо, що Троє сини та ахейці / Брань за таку дружину і біди настільки довгі терплять» («Іліада», пров. Гнедича; див.: Terras. Op. cit., 258).

Гомер... журавлиний... море – Порівн.: «Сумкують вали ямбічних морів, / І журавлів кочуючі зграї, / І пальма, про яку Одіссей / Розповідав збентеженій Навзікаї» (Гумільов).

піна... Олена... море – Порівн.: «І ось народжується Олена<…>Біліша, ніж морська піна» (Мережковський).

кораблів... піна... Олена... море – Порівн.: «Ти бліда і прекрасна, як піна<…>Ти і смерть, ти життя кораблів. / О Олена, Олена, Олена, / Ти гарна піна морів» (Бальмонт; див.: Markov V. Kommentar zu den Dichtungen von K. D. Bal'mont. Koeln, 1988. S. 195).

І море, і Гомер – Російські автори услід Байрону («By the deep sea, and music in its roar»; пров. Батюшкова: «І є гармонія в цьому говорі валів») оголошують мистецтво соприродним морської стихії: «Мені в дивні гармонії переливи »(А. Майков), «Співучість є в морських хвилях, / Гармонія в стихійних суперечках» (Тютчев); звідси уподібнення віршів хвилях з імітацією ритму прибою - від «Що в морі купатися, то Данта читати: / Вірші його тверді та сповнені, / Як моря пружні хвилі!» (Шевирєв) до «Я народився і виріс у балтійських болотах, поруч / сірих цинкових хвиль, що завжди набігали по дві, / і звідси – всі рими» (Бродський). У Мандельштама ця декларація зведена до рівняння, доказову силу якого забезпечує звукова схожість його членів: «море» та «Гомер». Ця «майже анаграма» ( Nilsson. Op. cit., 41), навіяна, можливо, фразою Пушкіна «Яке море Жуковського – і який його Гомер» (див.: Ронен О. Поетика Осипа Мандельштама. СПб., 2002. C. 25), буде розгорнута в гексаметричний паліндром «Море могутнє – в тон йому шумно відповім Гомером» (Аваліані). Каламбурним способом доказу тези про співприродність поезії морю скористається Пастернак і теж на пушкінському матеріалі: «До моря» було: море + любов до нього Пушкіна<…>поет + море, дві стихії, про які так незабутньо – Борис Пастернак: „Стихія вільної стихії / З вільною стихією вірша“…» (Цвєтаєва, «Мій Пушкін»; порівн.: «Прощавай, вільна стихія!» і «... вірші вільно потечуть»). Асоціація «Пушкін – море – поезія» (позначилася й у заклику «кинути» його «з Парохода сучасності») сходить найпізніше до Мережковського, який стверджував, що поет і герой «народжуються з однієї стихії. Символ цієї стихії у природі для Пушкіна – море. Море подібне до душі поета і героя» («Пушкін»); тут і незабаром у Розанова («Про Пушкінську Академію») Пушкін зближений з Гомером.

Як журавлиний клин... все рухається - Порівн. згодом: «як журавлиний клин, коли він бере / курс на південь. Як усе, що рухається вперед» (Бродський).

все рухається коханням – Ідея, висхідна, зокрема, до Данти (див.: Nilsson. Op. cit., 42); у подібному словесному оформленні порівн.: «Лише любов'ю тримається і рухається життя» (Тургенєв, «Горобець»).

І море... коханням – Прихована перекличка «і море – amore» (пор.: Lachmann R. Gedaechtnis und Literatur. Frankfurt am Main, 1990. S. 400)?

божественна піна... І море, і Гомер... коханням... слухати – Порівн.: «Яка чарівність<…>у цьому підслуховуванні морської Анадіомени, що народжується з піни, бо вона є символом Гомерової поезії» (Жуковський про свою роботу над перекладом «Одіссеї»). Порівн. також «Море» Вяземського, де морська стихія постає колискою «чарівниці світу» та вічним джерелом поезії.

Гомер мовчить- Так вожатий Вергілій залишає Данте.

прочитав до середини... Гомер мовчить – Порівн.: «За Біблією, позіхаючи, сплю» (Державин), «А над Вергілієм позіхав» (Пушкін), «Зорю б'ють... з моїх рук / Старий Данте випадає, / На устах розпочатий вірш / Недочитаний затих» ( Пушкін).

список кораблів прочитав до середини... море чорне – «Чорний понт» згадано в «Іліаді» (пер. Гнедича; див.: Taranovsky K. Essays on Mandel'štam. Cambridge MA; London, 1976. P. 147) приблизно в середині «списку кораблів» (див.: Ліфшиц Г. Багатозначне слово у поетичній мові. М., 2002. С. 169).

мовчить, І море чорне... шумить – Порівн.: «Все мовчить / Лише море Чорне шумить» (Пушкін; див.: Тарановський. Op. cit., 147; пор: Lachmann. Op. cit., 401) і «А море Чорне шумить не замовкаючи» (Лермонтов; див.: Тарановський. Op. cit., 147).

море... витійствуя – Уявлення про «говірку моря» як гімну творцю світобудови (murmur maris, частий у латинській поезії оборот; як зразковий запропонований Цицероном) було засвоєно новою європейською літературою: Шатобріан, Ламартін, Байрон, Гюго, Батюшков, Вяземський, Баратинський, (див.: // Новий літературний огляд. 2004. № 66. С. 128-129).

витійуючи, шумить – Порівн.: «Про що шумите ви, народні витії?» (Пушкін).

І з тяжким гуркотом - Порівн.: «І з тяжким гуркотом впав» (Пушкін).

Безсоння... піна... море... шумить... гуркотом – Cр.: «Мені чувся гуркіт безодні морської, / І в тиху область видінь і снів / Вривалася піна ревущих валів» (Тютчев).

море... любов'ю... головою - Порівн. згодом: «І за тінню моєю він піде – як? з любов'ю? / Ні! скоріше спричинить його схильність води до руху. / Але повернеться до тебе, як великий прибій до узголів'я, / як вожатого Дант, поступаючись знищенням» (Бродський).

Безсоння... коханням... узголів'ям – Порівн.: «Святі радості подругами злетіли – / Їхній рій сном ранковим колом тебе грав; / І ангел принади, твоя рідня, з любов'ю / Незримо до твого припав головою» (Жуковський), «Хранитель Геній мій - любов'ю / У втіху дано розлуці він: / Засну ль? приникне до узголів'я / І насолодить сумний сон» (Батюшков), «Заснуть, - з молитвою, з любов'ю / Моя примара в їхньому щасливому сні / Злетить до рідного узголів'я» (Кюхельбекер), «Я плачу, як дитя, приникнувши до узголів'я, / Мечусь по ложі сну, що мучить любов'ю» (Давидов), «І перед ранком сон бажаний / Очі втомлені суміжить<…>До неї схилився головою; / І погляд його з такою любов'ю, / Так сумно на неї дивився» (Лермонтов), «Потім ці звуки, з долею, з любов'ю, / Красуня шепоче, схилившись до узголів'я... / Заснула...» (Бенедиктов), «Я чекаю, щоб настав швидше година нічна. / Чи пробив він? Пригорнувшись до узголів'я / Змученою, хворою головою, / Мрію про колишнє із захопленням і любов'ю» (Ростопчина), «Якісь гасають звуки / І льнуть до мого узголів'я. / Повні вони важкої розлуки, / Тремтять небувалою любов'ю» (Фет), «У ліжку я плакав, припавши до узголів'я; / І було прощенням серце повно, / Але все ж таки не людей, – нескінченною любов'ю / Я Бога любив і себе, як одне» (Мережковський).

Безсоння... море... коханням... узголів'ям – Порівн.: «От засинає царевич у тривозі й горі, / Сон його солодко заколисує темне море... / Сниться царевичу: тихо до його узголів'я / Ангел схилився і шепоче з любов'ю» (Апухтін).

1915 – Паралелізм троянської та першої світової війни (див.: Dutli R. Meine Zeit, mein Tier: Osip Mandelstam. Zuerich, 2003. S. 128) вносить уточнення у розуміння любові як джерела загального руху: це джерело – вічне.

Конспект уроку літератури на тему «Осип Емільович Мандельштам. Життя, творчість. Аналіз вірша «Безсоння. Гомер. Тугі вітрила...»

Він прийшов як диво.

Щоб бути поетом, розмір, рима, образ, навіть якщо володіти ними досконало, недостатні, потрібно інше, незліченно більше: свій, неповторний, голос, своє, непорушне, світовідчуття, своя, ніким не розділена доля.

Н. Струве

Мета уроку: познайомитися із життям та творчістю поета; розвивати в учнів здатність розуміння художнього тексту, вивчати роботу з текстом, використовуючи метод дослідження.

Обладнання: ноутбук, мультимедійна презентація, роздатковий матеріал (вірш поета), екран.

Тип уроку: Вивчення нового матеріалу.

Коментарі:

Учні готують повідомлення на теми:

1. "Факти" біографії (1891-1938);

2. Історія створення вірша «Безсоння. Гомер. Тугі вітрила...».

Хід уроку:

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Вивчення нового матеріалу.

Як ви розумієте слова А. Ахматової?

О. Мандельштам - унікальна особистість з неповторною долею та поетичним даром. Його можна порівняти із дивом.

Учень робить повідомлення "Факти біографії поета".

Запис у зошитах.

Осип Мандельштам - одне із найбільш загадкових російських поетів, чий внесок у літературу 20 століття неоціненний. Його рання творчість належить до Срібного віку.

Отже, життя Мандельштама, як і його твори, цікаве, загадкове і суперечливе одночасне. Цей поет був із тих людей, які не можуть бути байдужими до всього, що відбувається навколо. Мандельштам глибоко відчуває, у чому справжні цінності і де правда... Творча доля поета - це пошук слова, яке повною мірою виражало внутрішній стан поета. Одним із кращих творів Мандельштама є його вірш «Безсоння. Гомер Тугі вітрила…», написане 1916 року в Криму (читання вірша підготовленим учнем).

Бесіда з учнями:

Чим привабив цей вірш, які почуття викликало?

Які образи творить?

Які рядки відбивають головну думку?

(Вірш приваблює спокоєм, таємничістю, величчю. Автор створив образи ахейців з «Іліади» Гомера, кораблів, моря, ліричного героя. Головна думка в рядку: все це рухається любов'ю).

Повідомлення підготовленого учня про відомі факти, пов'язані з історією створення вірша.

За однією з версій, на цей вірш Мандельштама надихнув знайдений Максиміліаном Волошиним, у якого гостював у Коктебелі, уламок стародавнього корабля. Проте тематика античності загалом характерна ранніх віршів Мандельштама. Захоплення поета стародавнім світом - це його прагнення еталону краси та до основи, що породила цю красу.

Тема моря, як і тема античності у вірші не випадкова, і викликана як місцем народження вірші: Мандельштам вперше опинився у Коктебелі саме у червні 1915 року.

Багато критиків зазначали, що Мандельштам волів усім стихіям воду. При цьому його перевага - не стрімкі потоки, що падають з небес або мчать по горах; його приваблює спокійне і вічне рух: рівнинні річки, озера, але найчастіше – найграндіозніша форма – океан, велично котячий величезні вали. Тема моря нерозривно пов'язані з темою античності: і те, й інше велично, грандіозно, спокійно, таємниче. Відомий факт, що Мандельштам у цей період життя був закоханий у Марину Цвєтаєву, але вона не відповідала йому.

Що ж відбувається із ліричним героєм?

Як у вірші передано відчуття?

(Ліричного героя мучить безсоння. На березі Чорного моря він читає Гомера, розмірковуючи про те, що і ахейців, і Гомера надихало кохання).

Міфологічною основою Троянської війни стала помста Менела за викрадення у нього дружини прекрасної Олени. Олена, дочка Зевса та богині відплати Немізіда. Прекрасна жінка, вона викликає заздрість Афродіти, богині Краси.

Сама чутка про красу Олени здатна викликати чвари: всі еллінські вожді та герої сватаються до неї. Олена принесе біль і безчестя своєму чоловікові Менелаю, смерть Парису, з яким вона втече, не в змозі чинити опір пристрасті, навіюваної Афродитою. Місто, що притулило втікачку - Троя, - буде зруйноване, більшість наречених Олени, що вирушили до стін Трої, загинуть.

Ахейське військо, готове побити царицю камінням, зупиняться перед її красою, і її з шаною повернуть додому, до Спарти. Олена - означає смолоскип, світоч. Це ім'я – осередок усіх ліній вірша.

Отже, перед нами оживають картини минулих часів. Ліричний герой відтворює у своїй уяві стародавні кораблі, які вирушили завойовувати Трою. Де це сказано у вірші?

Безсоння. Гомер. Тугі вітрила.

Я список кораблів прочитав до середини:

Цей довгий виводок, цей потяг журавлиний,

Що над Елладою колись здійнявся.

Складається враження, що ліричний герой перечитує рядки з «Іліади», де список кораблів стає символом сили та сили еллінів.

Що ж спричинило похід їхніх військ проти Трої?

(Викрадено була прекрасна Олена).

Як журавлиний клин у чужі рубежі –

На головах царів божественна піна –

Куди ви пливете?

Що Троя вам одна, ахейські мужі?

Картини, що виникли в уяві ліричного героя, захоплюють його та наводять на роздуми.

Що ж є сенс життя?

(У результаті він дійшов висновку, що все у житті підпорядковане любові).

І море, і Гомер - все рухається коханням.

Кого слухати мені? І ось Гомер мовчить,

І море Чорне, витійствуючи, шумить

І з тяжким гуркотом підходить до узголів'я.

Отже, що здатне будити в людині найкраще? (тільки любов змушує робити часом несподівані, але найвірніші дії та вчинки).

(кораблі він називає «довгим виводком, поїздом журавлиним і ще яскравіше яке порівняння «журавлиний клин», але воно має під собою і реальну основу. Кораблі в ті далекі часи, коли виходили у військові походи, справді вишиковувалися клином).

Звернімо увагу на епітет «тугі вітрила».

На що він свідчить?

(Він свідчить про те, що кораблі готові до виходу в море).

Зазвичай рух у поезії передається за допомогою швидкої зміною дієслів, енергійних слів, у Мандельштама мало дієслів, більшість речень називних, неповних, що створює відчуття сповільненості, тривалості. Отже, маємо кораблі, якщо можна сказати, у нерухомому русі, поет створив образ застиглого часу - минулого, вічно що залишається справжнім.

Кого нагадує ще поет?

(Царів, на головах яких «божественна піна»).

Що це говорить?

(Про їхню велич і силу).

Кому тут уподібнені царі?

(Грецьким богам. Складається відчуття, що боги Олімпу схвалюють цей похід у «чужі рубежі» за Оленою).

Який образ Мандельштам вводить у цьому вірші?

(Образ Чорного моря, яке «витійствуя, шумить», цей образ надає віршу яскравість та відчуття реальності того, що відбувається.

Звернімо увагу на лексику.

Який найбільше у цьому вірші?

(Іменники: вітрила, кораблі, піна, голова, море і є абстрактні поняття – безсоння, кохання)

(Вони необхідні розуміння ідеї та теми вірша).

У вірші є також риторичні питання. Вони говорять про особливий стан ліричного героя. Він у якому стані? (стан задуму, роздуми, філософствує).

«Іліада» Гомера стає для ліричного героя чимось загадковим, незбагненним і прекрасним одночасно.

Про що розмірковує герой? (Записи у зошитах).

Про істину, про прекрасне, про сенс життя, про закони Всесвіту. А головне – кохання – ось що пробуджує людство до дій, у цьому й проявляється спадкоємність поколінь.

Отже, підбиваючи підсумок уроку, хочеться сказати: «І море, і Гомер – все рухається любов'ю, треба ще віддатися цьому руху, підкоритися загальному закону, як підкорилися року ахейці, вирушаючи до стін Трої. Ось звідки безсоння ліричного героя. Жити повним життям, прагнути краси, любити - дуже нелегко, цього потрібно мужність і душевні сили».

Розмова за підсумками аналізу вірша «Безсоння. Гомер. Тугі вітрила...».

Учні фіксують у зошитах особливості поезії О. Мандельштама

Які особливості ранньої поезії О. Мандельштама вдалося виявити за допомогою аналізу вірша «Безсоння…»?

(Розуміння мистецтва як сполучної нитки між поколіннями, розуміння життя як руху до любові, що вимагає мужності та душевних сил.)

Підсумки уроку

Рефлексія

Що ми сьогодні робили на уроці?

Чи досягли ми поставленої мети?

Як ви оцінюєте свою роботу?

Заключне слово вчителя

На уроці ми намагалися зрозуміти вірші одного з найзагадковіших та найзначніших російських поетів 20 століття – О. Мандельштама, усвідомити особливості його творчості раннього періоду, загальнолюдське значення поезії; розвивали вміння та навички аналізу художнього тексту.

Вірш «Безсоння, Гомер, тугі вітрила» було написано 1915 року. Цей етап творчого життя поета срібного віку багато літературознавців називають періодом «Каміння» (Л. Гінзбург у книзі «Про лірику»). Автор слова при цьому асоціюється з будівельником, який зводить будівлю, а камінь – його основне знаряддя праці. Саме тому пошук слова та сенсу життя є ключовим у розумінні цього вірша.

Вже з перших рядків стає зрозуміло, що філософські думки навіяні твором грецького сказателя, причому автор дає пряме посилання на 2 частину «Іліади». Читаючи цей легендарний твір, поринаючи в його сенс, поет стикається з питанням, у чому сенс життя: «І море, і Гомер - все рухається любов'ю. Кого слухати мені? І ось, Гомер мовчить...». Сенс життя в коханні, яке може бути різним: як руйнувати все навколо (як у випадку з Оленою), так і бачити. Для поета питання про те, чи є сенс у коханні, залишається відкритим. І, судячи з пропозиції про мовчання Гомера, можна зробити висновок, що ця проблема актуальна в усі часи – від Еллади до наших днів.

Море - одне із ключових образів вірша. Воно символізує нескінченність, взаємозв'язок часів. Вже з перших рядків перед читачем постає образ «тугих вітрил кораблів», які готові вийти у море. Тому можна сказати, що з образу моря починається вірш, тим самим він і закінчується. Кільцева композиція вірша – композиційний елемент, який також свідчить про циклічність проблем, порушених у творі.

На сюжетному рівні автор використовує кільцеву композицію: на початку твору ліричний герой не може заснути, перед ним з'являються образи поеми Гомера, потім «море чорне… підходить до узголів'я». Ці рядки можна розуміти двояко: море чорне - сон, що змінює безсоння, або ж думки та роздуми, які так і не дають спокою. Але враховуючи, що море в традиції античності, як і згодом срібного віку, постає як щось величне і спокійне, то швидше за все сон накриває ліричного героя. Ця сюжетна лінія пов'язана із самим ліричним героєм. Але у вірші є й інша сюжетна лінія – лінія подорожі до Трою, це подорож життя до смерті, ця лінія теж замикається.

У вірші переважають іменні частини мови (близько 70% всіх слів), 20% - дієслова. Використовуючи іменники та прикметники, автор створює практично нерухому величну картину. Дієслова у першій строфі поет вживає у минулому часі, образ Еллади – це минуле, давно минуле. Решта дієслова у творі стоять у часі, цим підкреслюється наступність часів.

Образність і виразність у творі досягається наявністю метафор: кораблі порівнюються із журавлями. У цьому прийомі є ще й елемент уособлення, так Мандельштам пожвавлює перед нами картину древньої Еллади, картину знищення життя через кохання. Ця уособлена картина так і не допомагає ліричному герою відповісти на запитання: чому любов – таке почуття, що створює, стає причиною руйнування.

Аналіз 2

«Безсоння. Гомер. Тугі вітрила». Нічого не нагадує? «Ніч. Вулиця. Ліхтар. Аптека». Так починається поема Блоку «Дванадцять». Рубані фрази, що карбують. Як і Мандельштам, Блок теж належить до поетів Срібного віку. Напевно, тоді було модно писати у такому стилі. І у Блоку безсоння, і Мандельштама теж.

До теми кохання рано чи пізно звертаються всі поети. Особливо коли вона нещасна. Так, ось не спалося Мандельштаму у Коктебелі. Там він відпочивав у свого друга Максиміліана Волошина. Випадково чи ні, побачив він уламок стародавнього судна. І одразу йому чомусь згадався Гомер, роздуми про вічне – про жінку, про кохання.

Мандельштаму подобається епоха античності. Вона таємнича, загадкова, неповторна. Він вважає її зразком краси. Крім того, йому подобається вода. Ця стихія теж загадкова, неповторна. Зокрема океан, що відправляє на береги величезні хвилі.

Вірш ділиться на 3 смислові частини. Написано ямбом, рядок римується через рядок.

Звідки раптом узявся Гомер? Автор навчався в університеті, на історико-філологічному факультеті. Щоправда, не доучиться, кинув. Там він вивчав гомерівську «Іліаду» в оригіналі. Там публікувався довгий список кораблів, які вирушили завойовувати Трою. Це був перевірений засіб від безсоння. Ось звідки й народився рядок про список кораблів, прочитаний до середини. Далі, певне, все-таки заснув.

Вірш написано від першої особи. Ось поет не може заснути і застосовує відоме «снодійне». Ні, не рахує баранів, а читає список кораблів. Але це не допомагає заснути. Ідея «втікає» на Троянську війну. Поет дійшов цікавого висновку, що противники боролися не за Трою, а за прекрасну Олену.

Ось в останній чотиривірші він і робить висновок, що всім у світі рухає любов до жінки. Через них починаються та закінчуються війни.

Щоб зробити вірш яскравішим, виразнішим, Мандельштам використовує метафори. «Все рухається коханням». Є й епітети «тугі вітрила», «божественна піна». Як порівняння можна навести рядок «як журавлиний клин».

А чому елліни вирушили до Трої? Сином тамтешнього царя викрадено прекрасну Олену. Винуватця війни, непряма, є жінка. Ну, як її не врятувати? В чому сенс життя? У жінці, а значить, і в коханні. Ось "і Гомер, і море - все рухається любов'ю". Саме вона пробуджує в людях усі найкращі якості. Через кохання відбуваються найбільші подвиги і найбезрозсудніші вчинки.

Кораблі поет порівнює із журавлиним клином. Але в ті часи кораблі вишиковувалися не в лінію, а йшли морем клином. А журавлі літають у небесах теж клином. Ось точне порівняння «тугі вітрила». Це означає, що вітрила на щоглах натягнуті як слід. Кораблі готові до далекого походу.

Треба спати, а поет філософствує, розмірковує. І ставить риторичні питання, на які немає відповідей. Гомерівська "Іліада" дуже сильно "зачепила" Мандельштама. А якщо безсоння майже щоночі, то, мабуть, список вітрил він вивчив напам'ять. А чого не спиться? Нерозділене кохання до Марини Цвєтаєвої. Не обійшлося без жінки.

Аналіз вірша Безсоння. Гомер. Тугі вітрила за планом

Можливо вам буде цікаво

• Аналіз вірша Слухай погане серце Єсеніна

  Суперечливий характер особистості Єсеніна буде зрозумілим, якщо більш-менш докладно вивчити його творчість. У різних іпостасях поет виявляє межі внутрішнього світу, які умовно градуються від побожного мандрівника

• Аналіз вірша Тютчева Остання любов

  Вірш був написаний і зрілим Федором Тютчевим у першій половині 19 століття, на кордоні 1852 -1854 років, і увійшов у цикл, названий «Денисьєвським», за відгуками критиків, найвідомішим і лірично напоєним.

• Аналіз вірша Пушкіна Пущину 6 клас

  Олександр Сергійович Пушкін мав багато друзів у той час, коли він навчався в ліцеї. Але за всіх ближче йому був Пущин. Між ними склалися дуже близькі та щирі стосунки. Між ними було багато спільного

• Аналіз вірша Сонет до форми Брюсова

  Твір Сонет до форми - це чудовий приклад творення символістів. Хоч і на момент створення Валерій Брюсов був дуже молодим, у вірші простежується його величезний талант.

• Аналіз вірша Сонце Андрія Білого

«Безсоння. Гомер. Тугі вітрила» - зразок використання античної культури для роздумів над вічною моральною та філософською категорією кохання. Вірш вивчають у 11 класі. Пропонуємо ознайомитися з коротким аналізом «Безсоння. Гомер. Тугі вітрила» за планом.

Короткий аналіз

Історія створення– твір було створено 1915 р., коли поет перебував у Коктебелі. Вперше було опубліковано у другому виданні дебютної збірки «Камінь» (1916).

Тема вірша- Троянська війна; сила кохання.

Композиція– Вірш являє собою монолог-роздум над заявленими темами. За змістом воно ділиться на три частини: оповідання про безсоння, що змусило звернутися до Гомера, звернення до «Ахейським чоловікам», роздуми про кохання.

Жанр- Елегія.

Віршований розмір– написаний шестистопним ямбом, римування кільцеве АВВА.

Метафори – цей довгий виводок, цей потяг журавлиний, все рухається любов'ю, море ... з тяжким гуркотом підходить до узголів'я.

Епітети – «тугі вітрила», «божественна піна», «море чорне»,

Порівняння – "як журавлиний клин ... куди пливете ви".

Історія створення

Відомо, що Осип Мандельштам був студентом історико-філологічного факультету романонімецького відділення. Університет так і не закінчив, диплом не отримав, але цей період життя залишив відбиток у творчості поета. "Іліаду" студенти-філологи вивчали в повному обсязі. Читання списку кораблів вони вважали перевіреним засобом безсоння. Цей факт знайшов місце й у аналізованому вірші.

Будучи студентом, Мандельштам присвятив себе поезії. Його творіння помітили старші побратими по перу. У 1915 р. молодий поет гостював у Коктебелі у будинку Максиміліана Волошина. Тут і було створено твір «Безсоння. Гомер. Тугі вітрила». Близькі знайомі поета стверджували, що до написання поезій його надихнув побачений у Коктебелі уламок старовинного судна.

Тема

Антична література вплинула творчість поетів різних епох. О. Мандельштам за допомогою неї намагається розкрити вічну філософську тему кохання. У центрі авторської уваги Троянська війна.

Рядки вірша написані від першої особи. Таким чином, читач може простежити за перебігом думок ліричного героя безпосередньо. У першій строфі герой зізнається, що не міг заснути, тож почав читати список кораблів. Він дійшов до середини, а далі цей процес було перервано думками про причини війни. Ліричний герой вважає, що "ахейські мужі" боролися не за Трою, а за Олену.

Композиція

Вірш являє собою монолог-роздум ліричного героя. За змістом воно ділиться на три частини: розповідь про безсоння, що змусило звернутися до Гомера, звернення до «ахейських чоловіків», роздуми про кохання. Твір складається з трьох катренів, що відповідає смислової організації тексту.

Жанр

Засоби виразності

Для того щоб розкрити тему та показати своє ставлення до поставленої проблеми О. Мандельштам використовує засоби виразності. У тексті є метафори- «цей довгий виводок, цей потяг журавлиний», «все рухається любов'ю», «море… з тяжким гуркотом підходить до узголів'я»; епітети- «тугі вітрила», «божественна піна», «море чорне»; порівняння- «як журавлиний клин… куди ви пливете».

Тест з вірша

Рейтинг аналізу

Середня оцінка: 4 . Усього отримано оцінок: 25.

Безсоння. Гомер. Тугі вітрила.
Я список кораблів прочитав до середини:
Цей довгий виводок, цей потяг журавлиний,
Що над Елладою колись здійнявся.
Як журавлиний клин у чужі рубежі
На головах царів божественна піна
Куди ви пливете? Коли б не Олена,
Що Троя вам одна, ахейські мужі!
І море, і Гомер – все рухається коханням.
Кого слухати мені? І ось Гомер мовчить,
І море чорне, витійуючи, шумить
І з тяжким гуркотом підходить до узголів'я.
.

Цей вірш був опублікований у другому виданні «Кам'янка» (1916) і датований поетом 1915 роком. Як і багато мандельштамівських віршів, воно не має назви, але їм може бути перше слово - «Безсоння». Це дозволяє віднести цей вірш до жанру «віршів, написаних під час безсоння», цікаві приклади яких можна знайти в літературі багатьох країн. Що ж до російської літератури, то перший вірш, що спадає на думку, це пушкінські «Вірші, вигадані під час безсоння». Але в сучасній Мандельштаму, особливо пост-символістської поезії практично у кожного значущого поета є або один вірш (Ахматова, 1912; Андрій Білий, 1921; Пастернак, 1953), або цілий цикл віршів (Анненський, 1904; В'ячеслав Іванов, . Цвєтаєва, 1923) під назвою «Безсоння» або «Безсоння». Вірш Мандельштама не схоже на жодне з них; дотримуючись цієї традиції, воно має свої неповторні особливості.

Ми відчуваємо це з першого ж рядка. Вона містить три іменники, кожне з яких є самостійною пропозицією. Такі бездієслівні речення можна знайти і в російській поезії XIX століття (найвідоміший приклад це, звичайно, вірш Фета «Шепіт. Робке дихання.»), але в постсимволістській поезії подібні пропозиції так часто зустрічаються, що можна говорити про /65/
стилістичному прийомі (Блок: «Ніч, вулиця, ліхтар…»; Пастернак: «Хмари. Зірки. І збоку - шлях і Алеко»; Ахматова: «Двадцять перше. Ніч. Понеділок // Обриси столиці в імлі»)1.

Такі приклади є й у віршах Мандельштама 1913-1914 рр. Вірш «Кінематограф» розпочинається такими рядками: «Кінематограф. Три лави // Сентиментальна гарячка.», а інший вірш - «Морозиво!» Сонце. Повітряний бісквіт. // Прозора склянка з крижаною водою.»

Як видно з наведених вище прикладів, такі бездієслівні пропозиції вживаються в основному для того, щоб найбільш барвисто і точно описати навколишнє оточення (ландшафт, місто, інтер'єр) або (як у Ахматової) дати уявлення про дату і час. Іменники семантично пов'язані, даючи, кожне, нову деталь, складаючи картину частину за частиною, крок за кроком. До такого типу належить мандельштамівський вірш «Кінематограф», але вірш «Морозиво!..» трохи від нього, і ми відразу отримуємо ясну картину. Між вигуком «Морозиво» (вжитим у просторічній формі, що буквально передає вигук вуличного продавця: «Морозиво!») та словом «бісквіт», які поєднуються один з одним, стоїть слово «сонце». Зв'язує слова у рядку за змістом прикметник «повітряний», яке, маючи очевидний зв'язок із «сонцем», відноситься в даному випадку до слова «бісквіт». Потрібен деякий час, щоб зв'язати ці частини воєдино, і тоді перед нами постане картина сонячного петербурзького дня, побаченого очима дитини.

У вірші «Безсоння…» опис часу та навколишнього оточення набагато складніший. Поет складає картину не послідовно, а великими стрибками. Між словами, такі великі смислові проміжки, що з першого разу важко підібрати асоціації, що пов'язують поетичні образи. Що спільного між словами «безсоння» та «Гомер»! Набагато легше зв'язати слова «Гомер» і «вітрила»; і тільки в другому рядку стає зрозумілим взаємозв'язок між цими трьома ключовими словами, від яких відштовхується вірш. Щоб позбавитися безсоння, поет читає Гомера, а точніше «Список кораблів» Еллади. Це досить важке читання перед сном, і водночас читання саме списку кораблів носить іронічний відтінок: люди зазвичай вважають овець, щоб заснути, а поет вважає гомерівські кораблі.

Третій рядок додає два порівняння, що характеризують перелік кораблів; обидва вони оригінальні та несподівані. /66/

У словах «цей довгий виводок» ми зустрічаємо застаріле «сей»: звичайне для поезії XVIII століття, пізніше вона стала архаїзмом. З іншого боку слово «виводок» має зовсім інші стилістичні особливості і зазвичай вживається щодо певних птахів («качиний виводок», «виводок курчат»). «Довгий» у поєднанні зі словом «висновок» також справляє враження чогось незвичайного, оскільки останнім словом позначають пташенят, що збилися, наприклад, під крило матері.

Кораблі пливуть у Трою і тому порівнюються з довгою низкою птахів, що пливуть по воді; ймовірно, перша асоціація читача – це порівняння з родиною качок! Ми бачимо, що таке визначення також має іронічний відтінок. Тут стилістичне невідповідність між архаїчним, поетичним словом «цей» і простоватым, проти попереднім, словом «виводок», але, з іншого боку, відчувається і зв'язок між цими непоєднуваними, здавалося б, словами: за піднесеним поетичним оборотом слід більше « приземлений» та простий. Ми не можемо точно сказати, на що саме хотів звернути нашу увагу поет.

1915 року, коли Мандельштам написав цей вірш, у літературі йшло обговорення гомерівського списку кораблів. За два роки до цього журнал "Аполлон" опублікував посмертний нарис Анненського "Що таке поезія?". Одне із положень статті: поезія має більше вселяти, ніж стверджувати певні факти. (Як доказ Анненський наводить «Список кораблів» Гомера.) З сучасного погляду довге перерахування незнайомих імен втомлює (і це з причин, чому поет у вірші Мандельштама вибирає саме таке читання проти ночі). Але, з іншого боку, у «Списку» звучить якась чарівна чарівність. Цей список можна використовувати як ілюстрацію до рядків Верлена "de la musique avant toute chose". Самі імена вже нічого не означають для сучасного читача, але їх незвичайне звучання дає волю уяві і відновлює картину історичної події: «Що ж мудрого, коли навіть символи імен під музику вірша викликали у слухачів цілий світ відчуттів і спогадів, де кліки битви меш дзвоном слави, а блиск золотих обладунків і пурпурових вітрил з шумом темних егейських хвиль? »2.

Слово «виводок», що також має додаткове значення, є видом реетимологізації. "Виводити / вести" - означає "виростити", "вигодувати", "виховати"; інше значення цього слова «керувати», «керувати» /67/
та ін, так що тут, наскільки я розумію, має місце гра слів. Далі цілий рядок має ритм, відмінний від перших двох. Тут вжито шестистопний ямб, незвичайний для сучасної російської поезії. Пов'язаний з олександрійським віршем та російським гекзаметром, у цьому вірші він має безпосереднє відношення до Гомера та класичної поезії. У перших двох рядках звичайна чоловіча цезура («Гомер», «кораблів»), У третьому і четвертому вона змінюється на дактиличну («виводок», «Елладою»), Іншими словами, як тільки думка поета переключається з безсоння на роздуми про «Іліаду », змінюється і сам ритм вірша: як дактилическая цезура, а й повторюване «цей» (у ненаголошених позиціях), і внутрішня рима («довгий» - «журавлиний») - усе це надає рядку особливе значення і виразність.

Ще один опис, що характеризує список кораблів - цей журавлиний потяг. Асоціації, пов'язані з птахами, що пливуть у попередньому порівнянні, розвиваються далі, і, що характерно для Мандельштама, поетичні образи «піднімаються» з землі в небо: кораблі тепер порівнюються з журавлиним клином, що прямує в Трою. «Журавлина» метафора, звичайно, популярна і не нова, як зазначає Віктор Террас, вона вживалася ще в «Іліаді»3. Приклад тому можна знайти в Пісні третій: «Трої сини спрямовуються, з говором, з криком, як птахи: // Крик такий журавлів лунає під небом високим, // Якщо, уникнувши і зимових бур, і дощів нескінченних, // З криком стадами летять через швидкий потік Океану ... »(Пер. Н. Гнедича). Подібні рядки є і в Пісні другий, цього разу про ахеян: «Їхні племена, як птахів перелітних численні зграї, // У злачному Азійському лузі, при Каїстрі широкомудрому, // В'ються туди і сюди і плесканням крил веселяться, // З криком сідають проти тих, що сидять і луг оголошують, - // Так аргів'ян племена, від своїх кораблів і від кучок, // З шумом неслися на луг Скамандрійський; (Пер. Н. Гнедича). У цих порівняннях робиться акцент на криках журавлів. Щось подібне є і в Данте в «Аді»: «Як журавлиний клин летить на південь // З похмурою піснею в надгірській висоті, // Так переді мною, стогнувши, мчало коло // Тіней…» (пер. М. Лозинського). Те саме ми й у Гете4.

Порівняння Мандельштама, проте, незвичайне тим, що ще ніхто, я впевнений, не використовував його, застосовуючи до кораблів.
Як і перший опис списку кораблів, другий - «Цей журавлиний поїзд» - дивує з'єднанням слів різних стилістичних рівнів. Знову з'являється архаїчне /68/
і поетичне «цей», а за ним слідує слово «поїзд», крім звичайного свого значення, має ще значення «процесії» (Блок: «На царський поїзд твій дивлюся») або наступних один за одним засобів пересування: зазвичай вагони, сани і т. д. («весільний поїзд»). Вживання цього слова з визначенням «журавлиний» досить незвично, з іншого боку, слово «потяг», що викликає урочистіші асоціації, краще поєднується з поетичним «цей». Тепер здається, що поет відкинув іронічні інтонації, що були у попередніх рядках; з'являється серйозність, яка досягає найвищої точки у наступних трьох питаннях. Таке враження виникає через переважання [а] в ударних і ненаголошених складах.

У наступній строфі зустрічаємо ще одне порівняння, що відноситься до низки кораблів. Цього разу воно цілком звичне: «журавлиний клин». Тут незвичайним є не порівняння, а оркестрування звуків. У третьому рядку першої строфи ми вже відзначали внутрішню риму: "довгий - журавлиний". Вона повторюється та розвивається далі: «журавлиний клин». Цьому звуковому повтору подібний до наступного: «чужі рубежі». До того ж, всі наголоси на [і], [у] повторюються три рази в однакових позиціях ([жу], [чу], [ру]), три рази повторюється [ж]. Таке оркестрування хіба що імітує крики журавлів і шум їхніх крил і надає всьому рядку ритмічність, посилюючи відчуття польоту. Наголошуючи на крику журавлів, Мандельштам вдається до старої поетичної традиції, але в той же час збагачує її, вносить свої зміни.

У другому рядку з'являється словосполучення, яке руйнує уявлення польоту, що склалося, і повертає нас до людей, що тримають шлях у Трою: «На головах царів божественна піна». Царі - це, без сумніву, ті самі, що знаходяться на борту вказаних у списку кораблів, але значення слів «божественна піна» не таке чітке. Воно може мати на увазі просто піну - кораблі пливли з такою великою швидкістю, що морська вона летіла на борт, потрапляючи на людей. Чи, пов'язуючи це словосполучення з попереднім порівнянням про політ журавлів, ми повинні розуміти, що на головах царів опинилися хмари?

Визначення "божественна" нагадує про вірш Мандельштама "Silentium", в якому йдеться про народження богині Афродіти. Оскільки богиня кохання народилася з морської піни, піну можна назвати «божественною». Отже вона пов'язана з таємницею любові, і це словосполучення передує твердженню, що все, зокрема море, рухається любов'ю. /69/

Далі слідує питання, що відноситься до кораблів і людей, що пливуть у Трою: «Куди пливете ви?». Питання здається недоречним, оскільки зрозуміло, що царі ясно уявляють собі, куди вони прямують. Насправді ж ясна лише географічна мета, за якою проглядається інша, абстрактніша і важливіша. Наступна пропозиція (бездієслівна) ставить усе на свої місця. Це чільне місце у вірші. Тепер ми починаємо розуміти, що хотів сказати поет.

Як це не парадоксально, відповідь на запитання міститься у питанні: «Коли б не Олена, // Що Троя вам одна, ахейські мужі?». Саме кохання спонукало «ахейських чоловіків» зібрати флот і вирушити в Трою. Ця думка повторюється потім автором в узагальненому вигляді у першому рядку третього чотиривірша: «І море, і Гомер - все рухається любов'ю». Як відповідь на друге запитання з попереднього чотиривірша, ми отримуємо короткий і простий висновок: «все рухається коханням». Але тут є ще два слова, загадкові і змушують задуматися: «море» та «Гомер». Що вони означають? Тим часом слова добре поєднуються один з одним. Не лише семантично – у двох попередніх чотиривіршах вони вже вживалися разом – а й за звучанням. В обох словах містяться подібні звуки: Гомер є майже повною анаграмою слову море.

Думка у тому, що Гомер рухається любов'ю, можна розуміти по-різному. Якщо судити про Гомера як про поета, то вся поезія рухається коханням, причому коханням не просто окремої людини, а й коханням у більш абстрактному сенсі. "Гомер" може також бути метонімією історичних подій, описаних в "Одіссеї" та "Іліаді". Основна рушійна сила історії – це любов, пристрасть, людські емоції. З цим все досить ясно, але як ми можемо сказати, що море рухається коханням? На перший погляд здається, що слово «море» за змістом пов'язане зі словом «Гомер» та асоціаціями, викликаними цим ім'ям. Граючи важливу роль в "Іліаді", слово "море" співзвучне імені "Гомер" і є до нього метонімією.

З розвитком вірша, складне завдання виявляється простий. "Море", мабуть, має своє власне значення. Воно, наприклад, передбачає, що все у Всесвіті рухається і керується коханням. Це, до речі, спільне місце. Звичайно, в «Іліаді» такого немає, але, як зазначає Віктор Террас5, ця ідея ясно виражена в «Теогонії» Гесіода: «Насамперед у всесвіті Хаос зародився, а слідом // Широкогруда Гея, загальний притулок безпечний, // Похмурий Тартар, у земних залеглих надрах /70/
глибоких, // І між вічними всіма богами найпрекрасніший - Ерос. // Солодкоістомний - у всіх він богів і земнородних людей // Душу в грудях підкорює і всіх міркування позбавляє * »6.

Таку саму ідею ми бачимо у одному з «античних віршів» Леконта де Ліля, французького парнасца. У його довгому вірші «Олена» описуються події, що призвели до викрадення Олени та початку Троянської війни. У цьому вірші великий акцент також робиться на тему кохання; як загальний висновок наведено довгий монолог, що доводить силу любові, силу Ерота, як повелителя всього людства - думки, які зустрічаються і у Гесіода:

Toi, par qui la terre feconde
Gemit sous un tourment cruel,
Eros, dominateur du ciel,
Eros, Eros, dompteur du monde.

Класична ідея розвивалася і в принципі божественного кохання, рушійного всесвіту, представленому в платонівській ідеї вдосконалення в коханні та ідеї Аристотеля про «нерухомий двигун» (мандельштамівське «рухається» має ясне відображення в класичній філософії); у вигляді ретельно розробленої ієрархії цей принцип був представлений і в середньовічній релігійній ідеї: «Сполучними узами всієї системи є любов, чи це нижчий вид любові, який рухає камінь, щоб встановити його на потрібне місце, або ж це природно навіяна любов до Бога в душі людини»7. В останніх тривіршах «Раю» Данте, поет досягає вищого кола, де йому відкривається божественне кохання, що рушить всесвіту і з цього моменту керує його власними помислами і волею:
Тут знемагає високий дух зліт; Але пристрасть і волю мені вже прагнула, Як коли колесу дано рівний хід. Кохання, що рухає сонце та світила**.

Мандельштамівське "все рухається любов'ю" може сприйматися як афоризм, що завершує історію Олени. Але вірш цьому не закінчується, як міг би. Воно набуває нового обороту. Слід несподіване запитання: «Кого ж слухати мені?». Він несподіваний, оскільки досі ми говорили про те, що і Гомер, і море рухаються однією і тією ж силою. Чи є різниця в тому, кого /71/
із них слухати поету? Різниця, очевидно, є, і поет говорить нам про свій вибір: він слухає голос не «Гомера» і не «моря» з вірша, а шум справжнього Чорного моря, що гуркотить.
Знову, як і у випадку з журавлями, образ моря створюється оркестровкою звуків в ударній позиції. Знову чоловіча цезура змінюється на дактилічну, [о] переважає в рядках, особливо в останніх, далі йде ефектне чергування [ч] - [ш] - [х]. Все це надає особливої ​​значущості останнім рядкам.

У чому тут сенс? Якщо досі все було зрозуміло: поет, страждаючи від безсоння, обирає як читання проти ночі Гомера. Книга викликає ряд асоціацій та образів, зосереджених на коханні. Через деякий час він відкладає книгу вбік і слухає шум моря, що гуркотить навколо нього. Що це означає це море? Чи метафора це сну, дрімоти поета?

Море було в центрі уваги та в попередніх строфах. Це було море Гомера, і перший рядок у третьому чотиривірші об'єднує їх. Тепер у останніх двох рядках море має інше значення. Це вже не море з божественною піною, а похмуре Чорне море: «море чорне». Террас каже, що це «типовий гомерівський» образ і наводить схожі рядки з «Іліади» про ахеян: «…і на площу зборів // Кинувся паки народ, від своїх кораблів і від кущів, // З криком: подібно до хвилі немолчошумного моря , // У брег розбиваючись величезний, гримлять; і відповідає Понт ім»***8.

Але цей образ має мабуть ширше значення: і конкретне, і метафоричне. Це «море чорне» насправді може бути Чорним морем і тому воно може містити спогади про Крим та Коктебель Волошина. Марина Цвєтаєва, цитуючи цей вірш, писала навіть: «море Чорне»9. А вірш Мандельштама «Не вірячи воскресіння диву…», в ​​якому йдеться про Крим і який, ймовірно, був написаний частково там, малює нам «ті пагорби… // Де обривається Росія // Над морем чорним і глухим».

Образ моря може позначати і річку Неву, яка відіграє у віршах Мандельштама з 1916 року. Вона згадується не тільки в нейтрально забарвлених висловлюваннях, таких, як «на березі Неви» або «Нівська хвиля», але також і з прикметниками, що передають почуття поета: «важка Нева» і навіть «над чорною Невою». Образ моря, /72/
що з'являється в кімнаті, є також і в інших віршах з посиланнями на Неву, а саме у двох віршах під назвою «Соломинка». Вони теж відносяться до «віршів, вигаданих під час безсоння»: «Коли, Соломинко, не спиш у величезній спальні…». У першому вірші – картина снігового грудня:

Грудень урочистий струмує своє дихання,
Наче в кімнаті важка Нева.

У другому, у схожих рядках «ніби» перетворюється на «матеріалізовану метафору»:

У величезній кімнаті важка Нева,
І блакитна кров струмує із граніту.

Як і у вірші «Безсоння…» образ води використовується, щоб створити атмосферу чогось холодного, важкого. У першому з віршів є також трохи урочисті інтонації. Це «грудень урочистий», який порівнюється з Невою; «урочистий» виглядає як паралель до слова «витійствуя» у нашому вірші. У другому вірші вже немає такої урочистості і підкреслюється вага: зникає «дихання» грудня, і замість нього з'являється образ граніту з прикметником «важка».
Інакше кажучи, тут важливо, те, що «море чорне» у вірші немає будь-якого біографічного підтексту і з певними географічними назвами, чи то Чорне море чи Нева. Але це навряд чи вносить ясність у розуміння сенсу вірша. Ясно те, що тут використовується метафора. Але що вона означає? «Гомер» - це певне і зрозуміле, нам хотілося б, щоб «море» теж мало конкретне значення. Однак тут річ у тому, - типовий прийом Мандельштама, - що поет зіставляє іменник, що має конкретне значення зі словом, яке можна інтерпретувати по-різному.

Спочатку море зв'язувалося з Гомером, і це означало, що між ними є щось спільне. Потім поет робить вибір між ними, маючи на увазі існуючу різницю. З яким протиставленням ми стикаємося тут? Гомер описує історичні події, що сталися дуже давно. Читаючи «Іліаду», поет із справжнього (безсоння) переноситься у минуле. Коли він відкладає книгу убік («і ось Гомер мовчить»), то знову повертається до сьогодення. Море тут - це не тільки море Гомера, але справжнє море, яке зараз гуркотить біля поета. /73/

Так ми можемо розуміти море як символ справжнього, що охоплює життя поета, його почуття. Вірш датований 1915 роком. Пристрасті та емоції людей діють як рушійна сила історії, знову вкинувши людство у довгу, криваву війну. Полкові списки відправлених на поле бою або списки загиблих солдатів і офіцерів - звичайні для того часу речі: можливо, вони асоціюються у поета зі списком кораблів Еллади. Образ моря в кімнаті набуває відтінку небезпеки, змушуючи нас згадати вірш Анненського «Море чорне», в якому (на противагу відомому пушкінському віршу «До моря») він символізує не революцію, а смерть («Ні! Ти не символ заколоту, // Ти - Смерті чаша пірова »)10. Дієслово «витійствувати», характерне для риторики XVIII століття, також створює враження класичної трагедії.
Це один із варіантів інтерпретації останніх рядків. Але є інші. Море, як і Гомер, що зазначалося, «рухається любов'ю», а вірш це, безсумнівно, про любов. Але любовна лірика Мандельштама набагато відрізняється від аналогічних поезій інших поетів. Особисті почуття поета рідко лежать лежить на поверхні, вони поєднуються і переплітаються коїться з іншими темами, наприклад поезією та історією, як у нашому випадку. «Дещо», що підходить до узголів'я чиєїсь ліжка, може бути чином, що передбачає любов: наприклад, коханець, який наближається до ліжка коханої. Про кохання поетові розповідала «Іліада» Гомера, а коли він відкладає книгу, про те саме йому шепочуть морські хвилі. Як бачимо, ця тема цікавить поета, не може заглушити загрозливий і водночас промовистий голос моря, що заповнює кімнату; моря, що так близько підійшов до узголів'я поета, що воно загрожує поглинути його.

Можливе ще одне тлумачення цих рядків. Багато віршах Мандельштам порівнює природу з поезією, мистецтвом і культурою, любить протиставляти їх чи зближувати. «Природа - той самий Рим і відбилася у ньому», йдеться у одному вірші, а іншому - «Є іволги у лісах…» - природа порівнюється з поетикою Гомера. Вірш «Безсоння…» також відноситься до таких віршів, хоча тут ми маємо справу не з усією природою, а з частиною її. Сенс же наступний: чи слухати автору голос поезії, що говорить про кохання, війну, смерть, або голос Природи, голос самого Життя, що говорить про те саме?
Я наводжу різні прочитання, щоб показати, що питання розуміння цих образів залишається відкритим. Ця «відкритість теми» є частиною неясності всього вірша, що змушує читача задуматися. Вона починається з самого першого рядка; коли зміст цього рядка прояснюється, фабула та ідея вірша стають більш менш зрозумілими. Але заключні рядки вносять новий оборот, який насправді був необхідний після укладання: «І море, і Гомер - все рухається любов'ю». Незважаючи на те, що цими словами, своєрідним афористичним висновком (до речі, не особливо оригінальним) вірш міг би закінчитися, його останні рядки такі, що знову роблять сенс туманним, і нам надається право розмірковувати над тим, що автор мав на увазі. Однак немає потреби обирати лише одну з наведених інтерпретацій. Здається, вони тут всі присутні.