1. Походження образу Снігуроньки. Язичницьке коріння.

Снігуронька – наше суто російське надбання, породження великого і щедрого російського духу. Образ Снігуроньки є унікальним для російської культури. У новорічній та різдвяній міфології інших народів світу немає жіночих персонажів. Snow Maiden –так називають російську Снігуроньку закордоном. У японському фольклорі існує снігова жінка - Юкі-Онна, але це інший типаж - демонічний персонаж, який уособлює снігову бурю.

Життя Снігуроньки огорнуте таємницями та легендами. Не дуже зрозуміло навіть, звідки взялася ця молода супутниця Діда Мороза. У російських народних казках Снігуронька не пов'язана з ним. За одними даними, її народила Велика Ялина. Дівчина раптово з'явилася з-під пухнастої ялинової гілки, по інших-вона дочка Весни Красни і Мороза, а можливо її виліпили зі снігу бездітні старі Іван та Мар'я. Виліпили собі на радість, та вберегти не змогли...

Снігуронька полюбилася багатьом і незабаром стала постійною супутницею Діда Мороза. Тільки ось їхні родинні зв'язки з часом зазнали деяких змін – з доньки вона перетворилася на внучку, але своєї чарівності не втратила.

Опис образу Снігуроньки, складене на основі її міфологічного, історичного та літературного коріння, дає уявлення про значущість теми для широкого кола людей різного віку.

Щодо походження Снігуроньки існують 3 версії.

1. Образ дочки Мороза.Образ Снігурки відомий за народною казкою про зроблену зі снігу і дівчинку, що ожила. Ця снігова дівчинка влітку йде з подружками в ліс по ягоди і або губиться в лісі (і в цьому випадку її рятують звірі, привезши її на собі додому), або тане, стрибаючи через багаття (мабуть, купальське). Останній варіант показовий і, швидше за все, є вихідним. У ньому знайшов відображення міф про природні парфуми, що гинуть при зміні сезону (народжена взимку зі снігу істота при настанні літа тане, перетворюючись на хмарку). Тут виявляється зв'язок з календарним (купальським) обрядом стрибання через багаття, яке є ініціаційним (у цей момент дівчинка перетворюється на дівчину). Снігуронька як сезонний (зимовий) персонаж гине з приходом літа.

Марно було б шукати у західній новорічній та різдвяній міфології її аналоги. Ні Маланка (що бере участь у Галичині, Поділля та Бессарабії 31 грудня в обрядовому дійстві), ні св. Катерина та св. Люція, що в день їх тезоіменитств виступають у деяких європейських народів у ролі дарительок, ні італійська Бефана, яка в ніч на Богоявлення кидає дітям у черевички подарунки, нічим не нагадують російську Снігуроньку і жодна з них не має чоловічого “напарника”. Жіночих персонажів, пов'язаних з Новим роком та ялинкою, на Заході не існує.

2. Образ Костроми. Казка про Снігуроньку виникла з давнього слов'янського обряду похорону Костроми. Вострому ховають по-різному. Солом'яне опудало, що зображує дівчину Кострому, або топлять у річці, або спалюють, подібно до Масляної на багатті. Саме слово Кострома має одне коріння зі словом багаття. Спалення Костроми - це водночас проводи зими. Обряд покликаний забезпечити родючість земель. Так само і Снігуронька дожила до весни та загинула на багатті.

Згадаймо про походження Снігуроньки. За багатьма варіантами казки вона, по суті, снігова баба, що ожила. Це означає, що Снігуронька була одним із символів зими/смерті, сила, ворожа людям і майже потойбічна, пов'язана із потойбічним світом. Адже Кострома також має два значення. Це, з одного боку, аграрна богиня, смерть якої необхідна для майбутнього врожаю. З іншого, Кострома - це ще й закладний небіжчик, тобто небіжчик, який помер неприродною смертю та небезпечний для живих. За поданням слов'ян, людина, яка померла не своєю смертю, несподівано або наклала на себе руки, перетворюється на особливий вид нечистої сили - заложного. Заставний небіжчик доживає належний йому землі термін після смерті і у своїй всіляко намагається шкодити людям, особливо своїм рідним і близьким. Закладними стають як самогубці, а й нехрещені немовлята, діти, прокляті батьками, люди, померли від пияцтва.

Обряд похорону Костроми та схожа дитяча гра були зафіксовані фольклористами на приволзьких землях аж до першої половини XX століття. У деяких варіантах обряду Кострома зображалася раптово померлою. Як правило, помирала вона, опившись вина на веселому бенкеті, тобто була закладною покійницею. В одній з обрядових пісень співається так: "Як Костромін батько став гостей збирати, великий бенкет затівати, Кострома пішла танцювати. Костромушка розтанцювалася, Костромушка розігралася. Вина з маком нализалася. Раптом Костромка повалилася. Костромушка померла". Злиття в образі Костроми та аграрної богині, і заручного покійника зовсім не дивно. Адже заручний небіжчик - це один із різновидів померлого предка. А шанування померлих предків і думка, що вони втілення величезної сили доброї чи злої, характерні всім архаїчних міфів. Звичайно, після прийняття християнства, що витіснило язичництво на Русі, покійники почали розглядатися виключно як злі, диявольські сили. Про пантеон слов'янських богів відомо вкрай небагато. І тому важко сказати, яке місце посідала в ньому Кострома. Судячи з ігор, що збереглися до недавнього часу, з елементами древніх ритуальних дій, Кострома могла бути уособленням злих, ворожих людині сил. Звідси її роль заручника. Але може бути й інакше. Оскільки Кострому спалювали або топили в ім'я майбутньої родючості і врожаю, вона цілком могла належати до вмираючих і відроджуваних добрих божеств. Культи таких богів існували у всьому світі. Згадаймо хоча б єгипетського Осіріса. Як би там не було, Кострома була явно могутньою істотою. Але могутність її поступово забувалася. Сама вона згодом перетворилася з грізної богині на ніжну Снігуроньку. А її урочисте спалення стало випадковим стрибком через багаття. Нині обрядове значення всієї цієї історії забуте. З давнього аграрного міфу виросла сумна романтична казка.

Існує й інша інтерпретація Костроми, яка також відносить її до заложних покійників, але дає іншу історію образу.

Кострома – дочка Купальниці та Сімаргла, сестра Купали. Якось, коли Кострома і Купала були ще маленькими, то побігли вони в чисте поле слухати птаха смерті Сиріна, і там сталося нещастя. Птах Сирін забрала Купалу в Темне царство. Минуло багато років, і ось Кострома (сестра) гуляла берегом річки і сплела вінок. Вітром вінок зірвало з голови і забрало у воду, там його підібрав Купала. Купала та Кострома покохали один одного і одружилися, не знаючи про свою спорідненість, а коли дізналися – вирішили втопитися. Кострома стала русалкою чи мавкою.

Образ Костроми пов'язаний зі святкуванням "Зелених святок" - проводів весни та зустрічі літа, обрядами, що іноді набувають форми похорону.

Вострому могла зображати молода жінка, закутана в білі простирадла, з дубовою гілкою в руках, що йде в супроводі хороводу. При ритуальному похороні Костроми її втілює солом'яне опудало. Опудало ховають (спалюють, розривають на частини) з обрядовим оплакуванням та сміхом, але Кострома воскресає. Ритуал мав забезпечити родючість.

3. Символ застиглих вод. Версія Жарникової С.: Оскільки образ Діда Мороза бере початок у стародавньому міфологічному Варуні - бозі нічного неба та вод, то й джерело образу Снігуроньки, що постійно супроводжує Діда Мороза, треба шукати поряд з Варуною. Зважаючи на все, це міфологізований образ зимового стану вод священної річки ар'їв Двіни (Ардві давніх іранців). Таким чином, Снігуронька – втілення застиглих вод взагалі та вод Північної Двіни зокрема. Вона одягнена тільки в білий одяг. Жодний інший колір у традиційній символіці не допускається. Орнамент виконується лише срібними нитками. Головний убір - восьмипроменевий вінець, шитий сріблом та перлами.

2. Образ Снігуроньки у російському образотворчому мистецтві

Образ Снігуроньки приваблював багатьох художників, і кожен знаходив у цьому образі свої неповторні риси. Багато сучасників Островського не прийняли п'єсу, дорікаючи йому за “відхід соціальних проблем”. Але були й протилежні думки. Казка дуже сподобалася І.С. Тургенєву та А.І. Гончарову. Небайдужим до неї виявився і російський підприємець і меценат Сава Мамонтов, який поставив спектакль за п'єсою на домашній сцені в Абрамцеве, а потім, у 1885 р., і оперу у своїй "Приватній російській опері". Ескізи костюмів та декорацій до вистави, а потім і до опери були виконані В. М. Васнєцовим у співдружності з І.І. Левінтаном та К.А. Коровіним.

У своїх спогадах Коровін пише, як після зустрічі з Островським В. М. Васнєцов говорив: “Правду, правду сказав він – ніхто не зрозуміє. Тяжко, сумно, ось воно що, люди живуть іншим. Це мистецтво не потрібне. А ця поема “Снігуронька” – найкраще, що є. Молитва російська та мудрість, мудрість пророка…”.

У процесі створення декорацій казкових царських палат Васнецов використовував архітектурні деталі давньоруського зодчества, мотиви російських народних вишивок, різьблення та розписи по дереву. Декорації, що створювалися в процесі загальної підготовки вистави, визначали багато мізансценів та давали художнє рішення цілих картин. Як і ескізи костюмів намічали майбутні образи спектаклю. Основою для всіх костюмів послужило біле домоткане полотно, у поєднанні з яким різноманітні колірні рішення орнаментів створювали виразні характеристики персонажів та яскравий декоративний ефект. Вперше саме Васнєцов зобразив Снігуроньку у сарафані та з обручем на голові. Художник з насолодою вникав у подробиці найдрібнішого візерунка на дівочому сарафані і самостійно, без жодних технічних помічників, розписував величезні полотнища декорацій, зображуючи картини заповідного лісу чи царського палацу. Через багато років захоплені мистецтвознавці скажуть, що саме Васнєцов саме в оформленні "Снігуроньки" виявився першим російським художником, який на театральних підмостках став рівноправним співавтором вистави, власне кажучи - першим справжнім театральним художником.

Васнецов, слідуючи автором, створив дивовижну галерею древнього російського народу, у всьому його чудовому і красивому образі. Через півстоліття художник Грабар скаже: "Малюнки до "Снігуроньки", що знаходяться в Третьяковській галереї, в сенсі проникливості і чуття російського духу, не перевищені досі, незважаючи на те, що цілих півстоліття відокремлює їх від наших днів". Майже за двадцять років Васнєцов написав портрет Снігуроньки, зафіксувавши її на узліссі. Шубка у Снігуроньки на картині цільнокроєна, злегка розкльошена, висхідна до модного наприкінці XIX століття силуету "принцеси". Парча на шубці розшита дивовижним чином. Здавалося б, тут доречні сніжинки, а Васнєцов намалював сунички. Олександр Бенуа сказав, що саме в цій картині художнику вдалося відкрити закон давньоруської краси. Інший сучасник виявився ще більш категоричним: "Немає іншого художника для Снігуроньки, крім Васнєцова". Цю заяву можна оскаржити.

На зламі XIX і XX століть, постановка "Снігуроньки" - і опери, і драматичного спектаклю були подією значною. Немов змагаючись один з одним, багато серйозних художників, шукали свій образ вже улюбленого образу. Композитор Н.А. Римський-Корсаков написав багато опер на казкові сюжети, але “Снігуроньку” вважав найуспішнішою. А найкращим виконавцем цієї оперної партії визнавав Надію Іванівну Забелу – Врубель. Римський - Корсаков писав її чоловіку-художнику Михайлу Врубелю: "Так заспіваної Снігуроньки, як Надія Іванівна, я раніше не чув". Подружжя Врубелі було нескінченно віддано одне одному, і від дня весілля Надія Забела жодного разу не звернулася до іншого театрального художника для створення своїх сценічних образів. А Врубель писав її невпинно, перетворюючи то на скромну модель для реалістичного портрета, то на Царівну-Лебідь. Його ескізи костюмів до опери Римського-Корсакова – це також портрети дружини. Чарівність опери і самої казки була така велика, що на оформленні вистави Врубель не зупинився. Він створив цілу серію скульптур у техніці майоліки. Є там і Мізгір, і Лель. А цар Берендей, на думку багатьох фахівців, це просто стилізований портрет Римського-Корсакова, з яким Врубель товаришував і якого дуже поважав.

Художник Микола Реріх полюбив "Снігуроньку" ще в юності. У світорозуміння у Реріха і Римського-Корсакова було багато спільного: обидва вони знаходили справжні цінності в природі, російській старовині, в історії, у фольклорі. "Снігуронька" як і вся творчість, Римського-Корсакова мені близька", - зізнавався Реріх. Чотири рази (у 1908, 1912, 1919 і 1921 роках) звертався Микола Реріх до оформлення "Снігуроньки" для оперної та драматичної сцени. театрах Санкт-Петербурга, Лондона і Чикаго Зовнішній вигляд Снігуроньки змінювався, але щоразу вона була по-новому прекрасна. пропозицію оформити оперу "Снігуронька" для театру Чикаго Opera Compani. Художником були створені десятки ескізів і малюнків до цієї постановки. Попередні сценічні версії 1908 і 1912 років переносили глядачів у казковий світ язичницької Русі. несподіваним підходом до драматургічного матеріалу та іншою характеристикою персонажів.

У новому трактуванні "Снігуроньки" змішалися "всі елементи впливів на Росію": Візантія (цар Берендей та його придворний побут), Схід (торговий гість Мізгір та Весна, що прилітає з теплих країн), Північ (Мороз, Снігуронька, лісовики). Багато спільного знайшов художник у легендарного пастуха Леля та індуського Крішни. "Поза зайвою історичністю, поза надуманістю "Снігуронька" виявляє стільки справжнього сенсу Росії, що всі елементи її стають уже в межі легенди загальнолюдської та зрозумілої кожному серцю", - пояснював Реріх своє трактування. Саме тому настільки різноманітний зовнішній вигляд персонажів опери. Ескіз "Берендей та Снігуронька" стилізований автором під давньоруську ікону. У роботах "Лель та Снігуронька" та "Купава" створено цілком певний азіатський етнічний тип.

Оформлення опери мало такий успіх у американської публіки, що лінії та орнаменти костюмів за малюнками Реріха були введені у побутову моду цього сезону. Реріх згадував, як у "Чикаго під час постановки "Снігуроньки" майстерні Маршала Фільда ​​зробили цікавий досвід, збудувавши сучасні костюми на орнаментах доісторичних слов'янських шат". "Повчально було бачити, - зазначав художник, - наскільки багато сучасних форм природно злилися з найдавнішими орнаментами".

Нині театральні декорації художника К.А. Коровини здебільшого вже втрачені. Більшість коровинських робіт, що збереглися, знаходиться в Санкт-Петербурзі в академічному Малому театрі опери і балету. Чотири опери, що йдуть у театрі, пов'язані з ім'ям Коровіна. Це “Снігуронька” та “Травнева ніч” Н.А. Римського-Корсакова, "Богема" та "Чіо-Чіо-Сан" Дж. Пуччіні.

У 1910 році у керівництва імператорських театрів постало питання про відновлення "Снігуроньки", яка не була в репертуарі вже кілька років. Спочатку оформлення опери було доручено Д.С. Стеллецкому - художнику, пристрасно закоханому у Давню Русь. Однак його ескізи, витримані у традиціях іконопису, зовсім не підходили до "Снігуроньки" Островського - Римського-Корсакова. Після довгих суперечок зі Стеллецьким, що відстоював свій задум, замовлення було передано Костянтину Коровіну. Тоді ж було вирішено відновлювати оперу над Петербурзі, а московському Великому театрі. На жаль, навесні 1914 під час пожежі згоріли майже всі декорації. У квітні 1915 року Коровін разом із своїми помічниками Г.І. Головим та Н.А. Клодтом приступив до відновлення оформлення "Снігуроньки". Але лише костюми були залишені без змін, а ескізи декорацій художники, мабуть, переробили ґрунтовно. З цих оригіналів у 1916 році було зроблено декорації та костюми для Маріїнського театру, а потім передано до Малого оперного театру.

Роки, що минули від часу постановки опери, звичайно, наклали печатку на її оформлення. Однак постаріло головним чином лише саме декораційне полотно і особливо скомбіновані з ним крихкі сітки. Живопис, фарби, як і в станкових роботах Коровіна, і зараз вражають дивовижною свіжістю. Незважаючи на тривалу експлуатацію декорацій, на них немає ні кракелюр, ні осипів. Реставратори театру неодноразово змінювали декораційні сітки, порвані місця на полотнищах підклеювалися з тильного боку, живопис же весь залишився недоторканим. Величезну роль збереженні коровинського театрального живопису грало, звісно, ​​і досконале знання Коровіним технології живопису.

Оформленням вистави займалися та інші художники. Наприклад, талановитий побутописець, майстер психологічного портрета, автор книжкових ілюстрацій та театральний декоратор Б.М. Кустодієв. 1911 року Кустодієв вперше почав працювати в театрі. Робота над створенням декорацій захопила художника. З особливою яскравістю обдарування Кустодієва - декоратора виявилося в оформленні п'єс А.М. Островського: “Свої люди – порахуємось”, "Вовки та вівці", "Гроза" та інших. Він демонстрував глибоке проникнення у суть авторського задуму. Декорації Кустодієв писав легко та швидко.

Можна сказати, що вся творчість Кустодієва - це поетичні картини на теми народного життя, в яких художнику вдалося передати невичерпну силу та красу російської душі. "Не знаю, - писав Кустодієв, - чи вдалося мені зробити і висловити в моїх речах те, що я хотів, любов до життя, радість і бадьорість, любов до своєї російської - це було завжди єдиним "сюжетом" моїх картин..." Цілком ці слова художника можна віднести і до його роботи над декораціями та костюмами для вистави за п'єсою Островського “Снігуронька”. Образ Снігуроньки відобразили у своїй творчості і багато інших художників: В. Перов, В. Нестеров, І. Глазунов, А. Шабалін.

3. Російська народна казка “Снігуронька” у творчості художників-ілюстраторів

Ще роки навчання у Вищому художньому училищі при Імператорської Академії мистецтв почав формуватися самобутній стиль російського художника, книжкового ілюстратора і театрального оформлювача І.Я. Білібіна. Їм була розроблена ціла система графічних прийомів, що дозволяють поєднувати ілюстрації та оформлення книги в одному стилі. Вся творчість художника була присвячена російській казковій темі. Для цього йому довелося серйозно підготуватись.

Білібін багато їздив Росією, особливо Північчю, з цікавістю вивчаючи російське народне і декоративне мистецтво. За завданням етнографічного відділу Російського музею на початку ХХ століття художник відвідав Вологодську, Архангельську, Олонецкую і Тверську губернії. А в 1904 році Кіжі, які назвав "напередодні тридев'ятого царства". У поїздках глухими провінціями предметом вивчення Білібіна стали: російська архітектура, народний орнамент, селянська вишивка, мереживо, візерунки, старовинне дерев'яне різьблення, лубочні картинки. Він збирав твори народної творчості та фотографував пам'ятки дерев'яної архітектури. Зібрані матеріали стали основою для кількох статей, а привезені фотографії увійшли до книги І. Грабаря "Історія російського мистецтва".

Патріархальний селянський побут, предмети начиння, що ніби збереглися з часів давньої Русі, дали Білібіну найбагатший матеріал для роздумів і для подальшого використання в художній практиці. Новий художній стиль - стиль російської старовини як збагатив мистецтво яскравими образами, а й сприяв розвитку театральної декорації і книжкової графіки.

Ілюстраціями Білібіна оформлені такі російські казки як "Сестриця Оленка і братик Іванушка", "Царівна-жаба", "Василиса Прекрасна", "Мар'я Морівна", "Пірка Фініста - Ясна Сокола", "Біла качечка". С. Пушкіна - "Казка про царя Салтана", "Казка про золотого півника", "Казка про рибалку і рибку" та багато інших. У 1904 Празький національний театр замовив Білібіна, ескізи декорацій до опери М. Римського-Корсакова "Снігуронька". Білибін виявився чи не першим російським художником, який зайнявся оформленням декорацій для зарубіжної сцени.Казкові теми опер Римського-Корсакова були дуже близькі художнику.

Художник Борис Васильович Зворикін - один із найяскравіших представників російської традиції ілюстрування книг. Проте донедавна його ім'я було відоме лише фахівцям-книжникам та колекціонерам, переважно західним. Книги, видані за життя художника, закордоном давно розібрані на окремі смужні ілюстрації та продаються у вигляді естампів. Так склалося, що своє творче життя Зворикіну довелося прожити в тіні знаменитішого сучасника - Івана Білібіна, несправедливо отримавши ярлик білібінського наслідувача. Наслідування не було. Просто обидва майстри, натхненні загальними ідеалами, йшли паралельно. "Російська тема" захопила Зворикіна ще в юності. Стрижнем, на якому потім будувалася творча доля художника стали: любов до російської старовини, російської історії, легенд та фольклору, декоративно-ужиткового мистецтва, іконопису та дерев'яної архітектури, стародавньої каліграфії, орнаментики та книжкової мініатюри.

Після революції 1917 року Зворикін емігрував до Франції. В еміграції доля вподобала художника. Йому не довелося відступати від улюбленої тематики та естетичних ідеалів. Завдяки тріумфу дягілівських сезонів, "російська тема" була добре знайома та популярна у паризької публіки. У паризьких видавництвах одна за одною вийшли оформлені Зворикіним книги: "Москва і село в гравюрах і літографіях" Г. К. Лукомського, "Сповідь" М. А. Бакуніна, "Золотий півник" та інші казки" А. С. Пушкіна, Пушкінський "Борис Годунов"... Особняком у цьому списку стоїть книга "Жар-птиця. Російські казки". Вона була створена Борисом Зворикіним самостійно від початку до кінця. Він переклав французькою мовою чотири російські казки. А казку "Снігуронька", спираючись на текст російської народної казки і казки у віршах Островського, переписав своїми словами.Записав каліграфічним почерком, намалював ілюстрації і оформив у шкіряну палітурку з візерунковим тисненням.Цю в усіх відношеннях унікальну книгу він підніс директору видавництва "П'яцца" Луї Фрікотелю. в Парижі - царстві сірого неба і мансардних дахів - народилася російська "Жар-птиця", яка втілила в собі все, що так любив художник у колишньому житті і про що сумував далеко від батьківщини. виданій художнику не довелося. Книга побачила світ через тридцять шість років після його смерті. І не в Парижі, а в Нью-Йорку. Видання здійснила вдова американського президента Жаклін Онассіс-Кеннеді, шанувальниця творчості Бориса Зворикіна. Сталося це у 1978 році – у розпал холодної війни між США та СРСР.

4. Сучасний образ Снігуроньки

Свій сучасний вигляд образ Снігуроньки отримав у 1935 році у Радянському Союзі, після офіційного дозволу святкування Нового року. У книгах з організації новорічних ялинок цього періоду Снігуронька виступає нарівні з Дідом Морозом, як його онука, помічник та посередник у спілкуванні між ним та дітьми.

На початку 1937 року Дід Мороз та Снігуронька вперше з'явилися разом на свято ялинки до Московського Будинку Союзів. Цікаво, що на ранніх радянських зображеннях Снігуронька найчастіше зображена маленькою дівчинкою, у вигляді дівчини її стали представляти пізніше. Чому – досі невідомо.

У воєнний період про Снігуроньку знову забули. Як обов'язкова постійна супутниця Діда Мороза вона відродилася лише на початку 1950-х завдяки зусиллям дитячих класиків Лева Кассіля та Сергія Міхалкова, які писали сценарії для кремлівських ялинок.

Для фільму "Снігуронька" (1968) біля річки Мера була побудована ціла "село берендеїв". Вибір місця був невипадковий: у тих краях, у Щеликове, Островський писав свою п'єсу. Після завершення зйомок дерев'яні декорації було перенесено під Кострому, де з'явився парк “Берендіївка”. Крім цього, у Костромі тепер є “Терем Снігуроньки”, в якому та цілий рік приймає гостей.

У 2009 році вперше офіційно відзначався день народження Снігуроньки, яким вирішили вважати ніч з 4-го на 5 квітня. Це не відповідає сюжету казки, в якій Снігуронька народжується взимку. Однак, за поясненнями організаторів, "у Снігуроньки батько - Дід Мороз, а мати - Весна, і тому має день народження навесні". У 2010 році на день народження онуки прибув сам Дід Мороз зі своєї резиденції у Великому Устюзі, офіційно підтвердивши статус Костроми як основної резиденції своєї супутниці та помічниці.

Опис презентації з окремих слайдів:

1 слайд

Опис слайду:

«Образ Снігуроньки в російському мистецтві та літературі» Проект підготувала: учениця 8 класу Краснопьорова Катерина Перевірила: Шехіреава О.С.

2 слайд

Опис слайду:

Мета проекту: показати своєрідність та унікальність образу Снігуроньки у культурі російського народу. *

3 слайд

Опис слайду:

* Вже багато років одним з улюблених і всіма улюблених персонажів Нового року є прекрасна та мила дівчина – Снігуронька. Ще давні слов'яни шанували образ Снігуроньки, дочки Сніжної Цариці та Мороза. Однак у народних обрядах такий персонаж не фігурував. До нас Снігуронька прийшла з російського народного фольклору як дівчинка, зроблена зі снігу і оживаюча в народній казці.

4 слайд

Опис слайду:

* Вперше, цей образ досліджував А. Н. Афанасьєв. А трохи згодом, натхненний такою ідеєю видатний драматург А. Н. Островський втілив образ Снігуроньки в однойменній п'єсі. За задумом автора, Снігуронька – світловолоса дівчина, батьками якої були Дід Мороз та Весна – Красна. Вона виглядала дуже блідою і такою ж під стать була і її одяг, біло - блакитна шубка з хутряною шапкою і рукавичками. П'єса була написана у формі драми, прекрасна та мила дівчина гине влітку під час проведення стародавнього слов'янського ритуалу на честь бога Сонця Ярили.

5 слайд

Опис слайду:

* Досі Снігуронька дуже популярна і є обов'язковою супутницею Діда Мороза.

6 слайд

Опис слайду:

* СНІГУРОЧКА (Снігурка) У російського народу є своя язичницька (тобто народна) свята новорічна Трійця – Дід Мороз (Бог Батько), С неговик (Бог Син) та Снігуронька (Богиня Онучка). І кожна справжня російська майже від самого народження і все життя беззавітно вірить у свою святу російську Трійцю. Та й як можна не вірити у цих наших великих російських богів, які кожен Новий рік радують дітей та дорослих та щедро обдаровують усіх новорічними подарунками!

7 слайд

Опис слайду:

* Образ Снігуроньки не зафіксований у російському народному обряді. Однак у російському фольклорі вона фігурує як персонаж народної казки про зроблену зі снігу дівчинку, яка ожила. Казки про Снігурку було досліджено А. М. Афанасьєвим у другому томі його праці «Поетичні погляди слов'ян на природу» (1867). В 1873 А. Н. Островський, під впливом ідей Афанасьєва, пише п'єсу «Снігуронька». У ній Снігуронька постає як дочка Діда-Морозу та Весни-Красни, яка гине під час літнього ритуалу шанування бога Сонця Ярили. Має вигляд прекрасної блідої світловолосої дівчини. Одягнена в біло-блакитний одяг з хутряною галявою (шубка, хутряна шапка, рукавички). Спочатку п'єса не мала успіху у публіки. У 1882 році Н. А. Римський-Корсаков поставив за п'єсою однойменну оперу, яка мала величезний успіх. Подальший розвиток образ Снігуроньки отримав у роботах педагогів кінця XIX – початку XX століття, які готували сценарії для дитячих новорічних ялинок. Ще до революції фігурки Снігуроньки вішалися на ялинку, дівчата вбирали костюми Снігуроньки, робилися інсценування фрагментів з казок, п'єси Островського чи опери. У цей час у ролі ведучої Снігуроньки не виступала. Свій сучасний вигляд образ Снігуроньки отримав у 1935 році у Радянському Союзі, після офіційного дозволу святкування Нового року. У книгах з організації новорічних ялинок цього періоду Снігуронька виступає нарівні з Дідом Морозом, як його онука, помічник та посередник у спілкуванні між ним та дітьми. На початку 1937 року Дід Мороз і Снігуронька вперше з'явилися разом на свято ялинки в Московський Дім Союзів (тобто найголовнішу ялинку Радянського Союзу).

8 слайд

Опис слайду:

* Внучка дідуся Мороза Незрівнянно гарна! На щоках рум'янця троянди, Ніжний голос, легкий крок. Вся вона як подих Молодого вітерця, Пробуджує натхнення, Романтична і легка. Розмальовані чобітки Білою вишивкою снігів, І дзвеніть її сережки Краще за всякі пишні слова. Настав новим ранком До нас вона йде сама. Привіт, мила Снігуронька! Здравствуй, Зимушка-зима!

9 слайд

Опис слайду:

* Свій сучасний вид образ Снігуроньки отримав у 1935 році в Радянському Союзі, після офіційного дозволу святкування Нового року. У книгах з організації новорічних ялинок цього періоду Снігуронька виступає нарівні з Дідом Морозом як його онука, помічник та посередник у спілкуванні між ним та дітьми.

10 слайд

Опис слайду:

* У післявоєнний період Снігуронька - майже обов'язкова супутниця Діда Мороза у всіх святкових урочистостях, привітаннях тощо.

11 слайд

Опис слайду:

* Наслідуючи нашу чудову російську новорічну традицію, зараз європейського новорічного Діда теж почала супроводжувати прекрасна онука.

12 слайд

Опис слайду:

13 слайд

Опис слайду:

14 слайд

Опис слайду:

Історія створення Історія створення Обставини створення «Снігуроньки» добре відомі. М. А. Римський-Корсаков сам розповів про них у «Літописі мого музичного життя». Казка А. М. Островського «Снігуронька» була вперше прочитана Римським-Корсаковим близько 1874 року, коли вона щойно з'явилася у пресі. Композитор згадував згодом, що тоді вона йому сподобалася, а царство берендеїв здалося дивним. Взимку 1879/80 років він знову її прочитав і цього разу "точно прозрів на її дивовижну красу". У композитора була товста книга з нотного паперу і він почав записувати в неї у вигляді нарисів музичні думки, що приходили в голову. Натхнений новим сюжетом, Римський-Корсаков вирушив до Москви, щоб зустрітися з Островським і випросити у нього дозволу скористатися його твором як лібретто з правом внести в драму необхідні під час роботи над оперою зміни. Драматург прийняв композитора дуже люб'язно, надав право належним чином розпоряджатися текстом і подарував екземпляр своєї казки. *

15 слайд

Опис слайду:

Літо 1880 року Римський-Корсаков провів у селі Стільово. Це було його перше літо у справжньому російському селі. І всі – пейзаж, спів птахів, обстановка – надзвичайно надихали його на цю роботу. Він працював цілими днями, «музичні думки та їхня обробка переслідували мене невідступно» - писав згодом композитор. Він зафіксував хід роботи буквально щодня: початок 1 червня (написано вступ до прологу), закінчення – 12 серпня (заключний хор). Жоден твір не давався йому з такою легкістю та швидкістю, як «Снігуронька». «Про творі «Снігуроньки» ніхто не знав, - писав композитор, - бо це я тримав у таємниці, і, оголосивши по приїзді до Петербурга своїм близьким про закінчення ескізу, я тим чимало їх здивував». Ще півроку композитор витратив на інструментування опери, і, нарешті, 10 лютого оперу було дано на сцені Маріїнського театру в Петербурзі. З того часу вона залишається одним із найулюбленіших публікою творів композитора. *

16 слайд

Опис слайду:

У «Снігуроньці» М. Римський-Корсаков дуже тонко передав народний характер музики. З справді народних мелодій, що звучать у «Снігуроньці», можна назвати «Орел воєвода, переспів подьячий» (у танці птахів), у хорі «Веселенько тебе зустрічати, привечать» (у проводах масляної) використаний спів пісні «А ми на масляну чекаємо», пісня «Ай, у полі липенька» звучить у хорах I і III процесів, пісня Бобиля «Купався бобер» запозичена з народної пісні «Ой, впала, припала молода пороша». *

Снігуронька – наше суто російське надбання, породження великого і щедрого російського духу.
У жодній іншій новорічній міфології, окрім російської, немає жіночого персонажа. У японському фольклорі існує снігова жінка - Юкі-Онна, але це інший типаж - демонічний персонаж, що уособлює снігову бурю.
Життя Снігуроньки огорнуте таємницями та легендами. Не дуже зрозуміло навіть, звідки взялася ця юна супутниця Діда Мороза. У російських народних казках Снігуронька ніяк не пов'язана з ним. За одними даними, її народила Велика Ялина.
іншим-вона дочка Весни Красни і Мороза,а можливо її виліпили зі снігу бездітні старі Іван та Мар'я. Виліпили собі на радість, та вберегти не змогли...
Снігуронька полюбилася багатьом і незабаром стала постійною супутницею Діда Мороза. Тільки ось їхні родинні зв'язки з часом зазнали деяких змін – з доньки вона перетворилася на внучку, але своєї чарівності не втратила.
Звичний нам зовнішній вигляд Снігуроньки виник завдяки трьом великим художникам:
В.М. Васнєцову,М.А. Врубелю та Н.К. Реріху.
Усі казки про Снігуроньку зібрав, записав та вивчив збирач фольклору А. Н. Афанасьєв. Його
книга надихнула письменника О. М. Островського, який у 1873 році написав відому п'єсу "Снігуронька". Мамонтов, який вирішив її поставити на сцені Абрамцевського гуртка в Москві. Прем'єра п'єси відбулася під Різдво, 6 січня 1882 року. Примітно те, що ескізи костюмів для п'єси підготував Віктор Михайлович Васнєцов. Місячна зимова ніч... Мерехтять зірки... що йде у світ людей...

Ця робота стала однією з найвідоміших картин художника. 1881 року московський меценат
Сава Мамонтов вирішив поставити на домашній сцені п'єсу Островського "Снігуронька". Він запропонував Васнєцову написати декорації та зробити ескізи костюмів. Чудовим чином перепліталися в п'єсі Островського казкові персонажі та люди, які жили на Русі в незапам'ятні часи, що поклонялися богу Ярил. Васнецов, слідуючи автором, створив дивовижну галерею образів древнього російського народу. Через півстоліття, художник Грабар скаже: "Малюнки до Снігуроньки", в сенсі проникливості і чуття російського духу, не перевершені до цих пір, незважаючи на те, що цілих півстоліття відокремлює їх від наших днів "... Картіна була закінчена в 1899 році. Моделью для Снігуроньки виступила дочка Мамонтова Сашенька, художнику сподобалася розумна і спритна дівчинка Саша, яка найбільше любила з вітерцем кататися на санях.
Картина знаходиться у Державній Третьяковській галереї
Михайло Олександрович Врубель у 1898 році створив образ Снігуроньки на декоративному панно в будинку А.В. Морозова.

Такою дійшла до нас снігуронька Врубеля, яку писав він зі своєї дружини - Н.І.Забели-Врубель, яка виконувала партію Снігуроньки в однойменній опері Римського-Корсакова.

Надія Іванівна залишалася для Врубеля манливою загадкою, "Незнайомкою", втіленням тієї таємниці, що вислизає, яка завжди видавалася йому і в природі, і в музиці, і в станах людської душі.
Картина також знаходиться у Державній Третьяковській галереї
Трохи пізніше, 1912 року, Н.К. Реріх написав своє власне бачення Снігуроньки під час роботи над постановкою драматичного спектаклю про Снігуроньку в Петербурзі.
весняна казка Островського та Римського-Корсакова полонила ще в юні роки і, за визнанням самого художника, була йому дуже близька.

На теми казки, що полюбилася, їм були написані також окремі картини, а на сторінках щоденників і нарисів митця ми не раз зустрінемо глибокі роздуми, викликані образами "Снігуроньки".
Малюнки знаходяться у Державному Російському музеї Санкт-Петербурга
Тема Снігуроньки дуже популярна і у сучасних художників, зберігачів старовинних ремесел

Під Новий рік – явище унікальне. У жодній іншій новорічній міфології, окрім російської, немає жіночого персонажа. У японському фольклорі існує снігова жінка - Юкі-Онна, але це інший типаж - демонічний персонаж, який уособлює снігову бурю.

Снігуронька «первісна»

Снігові ідоли ліпили на Русі ще за дохристиянських часів. Дорослі та діти виготовляли фігури зі снігу та льоду, щоб вони відганяли злих духів. За переказами, така снігова постать могла оживати у вигляді чудової дівчини.

Сьогодні снігові постаті – це справжні витвори мистецтв. Проводяться виставки та конкурси скульптур зі снігу та льоду.

Снігуронька казкова

У російських народних казках Снігуронька не пов'язана з Дідом Морозом. Це казкова снігова дівчина, виліплена бездітними старими і розтанула від вогню. У цій казці знайшов відображення міф про природні парфуми, що гинуть при зміні сезону (народжена взимку зі снігу істота при настанні літа тане, перетворюючись на хмарку). Чи існує авторська версія цієї казки? «Дівчинка Снігуронька». Написав її В. І. Даль. У цій казці Снігуронька загубилася в лісі і її рятує песик Жучка, вигнаний господарем.

Снігуронька літературна

Усі казки про Снігуроньку зібрав, записав та вивчив збирач фольклору А. Н. Афанасьєв. Його книга надихнула письменника О. М. Островського, який у 1873 році написав відому п'єсу «Снігуронька». У цьому творі Снігуронька постає як дочка Діда Мороза та Весни-Красни. Має вигляд прекрасної блідої світловолосої дівчини. Одягнена в біло-блакитний одяг з хутряною галявиною (шубка, хутряна шапка, рукавички).

Снігуронька музична

У 1873 році композитор написав музику до вистави за п'єсою А. Н. Островського. Музика вийшла світла та радісна. Досі вона використовується у сучасних постановках «Снігуроньки». У 1882 Н. А. Римський-Корсаковпоставив за п'єсою однойменну оперу, яка мала великий успіх.

Снігуронька костромська

2 квітня у Костромі відзначають День народження Снігуроньки. Кострома вважається батьківщиною Снігуроньки з трьох причин. По-перше, за однією з версій казка про Снігуроньку виникла на основі давньослов'янського міфу про Кострому, солом'яну обрядову ляльку, яку спалюють навесні. По-друге, О.М. Островський написав п'єсу "Снігуронька" на Костромській землі. І по-третє, тут знімався дитячий фільм «Снігуронька» 1968 року.

До речі, на гербі Островського району Костромської області зображено Снігуроньку - дівчину в блакитній сукні, в срібній підбитій золотим хутром шубі і такій же шапці.

Снігуронька дореволюційна

Снігуронька почала з'являтися на вітальних листівках та на дитячих новорічних святах. Дівчата вбиралися Снігуроньками, робилися інсценування фрагментом із казок. Наприкінці 19 століття фігурки Снігуроньок почали вішати на ялинку як прикраси. Після революції почалася боротьба з забобонами, і новорічні свята з Дідом Морозом та Снігуронькою було скасовано.

Снігуронька сучасна

Свято ялинки знову було дозволено лише 1935 року. Звичай зустрічати Новий рік зі Снігуронькою з'явився 1937 року, коли вперше на дитячу ялинку до московського Будинку Союзів разом із Дідом морозом прийшла його онука та помічниця. З того часу Снігуронька? обов'язкова супутниця Діда Мороза на всіх святах. Вона ставить запитання Діду Морозу, водить з дітьми хороводи, допомагає роздавати подарунки. Одягнена Снігуронька традиційно в білий або блакитний одяг, і має головний убір - хутряну шапочку, вінець або корону.

Снігуронька в образотворчому мистецтві

Зробити ескізи до театральної постановки відомого художника В. М. Васнєцовапопросив меценат Сава Мамонтов. Його дочка - Олександра Мамонтова- послужила «натурою» для васнєцовської Снігуроньки. Художнику сподобалася розумна та спритна дівчинка Саша, яка найбільше любила з вітерцем кататися на санях. Ось її і зобразив в образі Снігуроньки В. М. Васнєцов. Казкову красуню малювали й інші художники. На ескізах та картинах Михайла Врубеляв образі Снігуроньки його дружина - М. І. Забела-Врубель, відома російська співачка, виконавиця партії Снігуроньки в однойменній опері Чотири рази звертався Микола Реріхдо оформлення «Снігуроньки» для оперної та драматичної сцени.

Так і склався зовнішній вигляд Снігуроньки завдяки трьом великим художникам: В.М. Васнецову, М.А. Врубелю та Н.К. Реріху.

Методичний матеріал до районного конкурсу «Міс Снігуронька»

Снігуронька –казковий та новорічний персонаж, онука Діда Мороза, його постійна супутниця та помічниця. На святах виступає як посередник між дітьми та Дідом Морозом.

І якщо деякі подоби Діда Мороза під різними іменами існують у багатьох країнах, то Снігуронька – наше суто російське надбання, породження великого і щедрого істинно російського духу.

Історія появи образу Снігуроньки.

Щодо походження Снігуроньки існує кілька версій:

Як літературний персонаж - образ дочки Мороза

Образ Костроми

Символ застиглих вод.

Образ казкової героїні Снігуронькиформувався у народній свідомості поступово протягом століть.

1. Спочаткуобраз Снігуроньки виник у російських народних казках як образ крижаної дівчинки – онуки, яку зліпили зі снігу бездітні старий зі старою собі на втіху, а людям на радість. (В. Даль у казці «Дівчинка Снігуронька») Цей сюжет був опрацьований і опублікований в 1869 А. Н. Афанасьєвим у другому томі його праці «Поетичні погляди слов'ян на природу» (1867).

У 1873 О. М. Островський, під впливом ідей Афанасьєва, пише п'єсу «Снігуронька».У ній Снігуронька постає як дочка Діда-Морозу та Весни-Красни, яка гине під час літнього ритуалу шанування бога Сонця Ярили. Має вигляд прекрасної блідої світловолосої дівчини. Одягнена в біло-блакитний одяг з хутряною галявою (шубка, хутряна шапка, рукавички). Спочатку п'єса не мала успіху у публіки. Але в 1882 р. Н. А. Римський-Корсаков поставив за п'єсою однойменну оперу, яка мала величезний успіх.

Під впливом казки А. Н. Островського – образ Снігуроньки набуває нового забарвлення. З маленької дівчинки – героїня перетворюється на прекрасну дівчину, здатну запалити серця юних берендеїв гарячим почуттям кохання. Невипадково в О. М. Островського вона дочка Мороза і Весни. Закладений у цій суперечності компроміс робить образ Снігуроньки трагічним, викликає співчуття, інтерес, дає можливість зіставляти його з іншими казковими героями російських народних казок, а також проводити аналогії з героями російської та зарубіжної літератури.

Подальший розвиток образСнігуроньки отримав у роботах педагогів кінця XIX – початку XX століття, які готували сценарії для дитячих новорічних ялинок. Ще до революції фігурки Снігуроньки вішалися на ялинку, дівчата вбирали костюми Снігуроньки, робилися інсценування фрагментів з казок, п'єси Островського чи опери. Щоправда, з доньки Діда Мороза Снігуронька трансформувалася у онучку.

Свій сучасний виглядобраз Снігуроньки отримав у 1935 році в Радянському Союзі, після офіційного дозволу святкування Нового року. У книгах з організації новорічних ялинок цього періоду Снігуронька виступає нарівні з Дідом Морозом, як його онука, помічник та посередник у спілкуванні між ним та дітьми. На початку 1937 року Дід Мороз та Снігуронька вперше з'явилися разом на свято ялинки до Московського Будинку Союзів.

2.Також існує припущення про те, що казка про Снігуроньку виникла на основі стародавнього слов'янського обряду похорону Костроми.І багато хто стверджує, що Кострома не просто батьківщина Снігуроньки – вона і є та сама Снігуронька. Вострому ховають по-різному. Солом'яне опудало, що зображує дівчину Кострому, або топлять у річці, або спалюють, подібно до Масляної на багатті. Саме слово Кострома має одне коріння зі словом багаття. Спалення Костроми - це водночас проводи зими. Обряд покликаний забезпечити родючість земель. Так само і Снігуронька дожила до весни та загинула на багатті.

3. Ще одна версія. Оскільки образ Діда Мороза бере початок у стародавньому міфологічному Варуні - бозі нічного неба та вод, то й джерело образу Снігуроньки, що постійно супроводжує Діда Мороза, треба шукати поряд з Варуною. Зважаючи на все, це міфологізований образ зимового стану вод священної річки ар'їв Двіни (Ардві давніх іранців). Таким чином, Снігуронька – втілення застиглих вод взагалі та вод Північної Двіни зокрема. Вона одягнена тільки в білий одяг. Жодний інший колір у традиційній символіці не допускається. Орнамент виконується лише срібними нитками. Головний убір - восьмипроменевий вінець, шитий сріблом та перлами.

Снігуронька – суто російське явищеі більше ніде у світі на новорічних та різдвяних святах такий персонаж не фігурує. Марно було б шукати у західній новорічній та різдвяній міфології її аналоги. Ні Маланка (що бере участь у Галичині, Поділля та Бессарабії 31 грудня в обрядовому дійстві), ні св. Катерина та св. Люція, яка в день їхніх тезоіменитств виступає у деяких європейських народів у ролі дарувальникок, ані італійська Бефана, яка в ніч на Богоявлення кидає дітям у черевички подарунки, нічим не нагадують російську Снігуроньку і жодна з них не має чоловічого «напарника». Жіночих персонажів, пов'язаних з Новим роком та ялинкою, на Заході не існує.

Батьківщиною Снігуроньки офіційновизнано Кострому, де вона має власний терем, де внучка Діда Мороза протягом усього року приймає та розважає гостей. У її двоповерховому будинку будь-хто охочий зможе познайомитися з володіннями внучки Діда Мороза і поринути в атмосферу чарівництва. Цей проект виник за створенням бренду «Великий Устюг - батьківщина Діда Мороза», який швидко зацікавив туристів. З того часу традиційно на початку квітня Кострома відзначає день народження Снігуроньки.

Досить довгий час створювався костюмСнігуроньки. Як відомо, у російських традиціях дуже багато має символічний сенс, і образ супутниці Діда Мороза вчені також схильні трактувати з позицій традиційної символіки. Ми звикли бачити її в блакитному вбранні, оскільки цей колір асоціюється у нас із блакитним льодом. Насправді ж у російській символіці кольором льоду є білий, і «правильний» одяг Снігуроньки історично завжди був саме білим. На голові вона повинна носити восьмипроменевий вінець, багато вишитий перлами та срібними нитками. Втім, якого кольору не був би її костюм, мало хто може стримати посмішку, побачивши цю струнку трохи сумну дівчину, яка приходить до нас лише раз на рік.

Зображення Снігуроньки в мистецтві.Снігуронька – одна з найцікавіших і найвідоміших героїнь усіх часів. Вона – героїня не однієї і навіть двох, а десятків найцікавіших казок, оповідань, п'єс, опер, картин, пісень російського народу.

Зображення Снігуроньки в музиці.Найбільш яскраво образ Снігуроньки розкривається завдяки найбільшим російським композиторам П.І. Чайковському та Н.А. Римському-Корсакову.
У 1873р. музику до вистави об'єднаної трупи Малого та Великого театрів замовили 33-річному П.І. Чайковського, молодого професора Московської консерваторії. П.І. Чайковський писав – «Снігуронька» не з перших моїх творів. Вона була написана на замовлення дирекції театрів і на прохання Островського в 1873 навесні і тоді ж була дана. Це одне з моїх улюблених дітищ». З листа до Н. Ф. фон Мекка. Листопад 1874 р.

та А.М. Островський, та П.І. Чайковський працювали з величезним ентузіазмом та захопленням, обмінювалися написаним, обговорювали зроблене. Островський постійно пропонував композитору для використання ті чи інші народні пісні, награші.

"Снігуронька" стала на творчому шляху П. І. Чайковського містком від перших композиторських дослідів та геніальних прозрінь до "Лебединого озера", "Євгенія Онєгіна". Як зізнавався сам П. І. Чайковський, йому так подобалася п'єса «Снігуронька», що він без жодних зусиль написав всю музику за три тижні.

Грандіозна сцена Кремлівського Палацу, сліпучі костюми, потужні декорації, виразні у своїй драматичній якості талановиті солісти створюють незабутнє, фантастичне враження і в дорослого, і в юного глядача. Мова чудової музики та чудового танцю доступна всім без перекладу.

Снігуронька зображення в російському живописі.Лірична, красива історія про Снігуроньку багатьом сподобалася. Відомий меценат Сава Іванович Мамонтов захотів поставити її на домашній сцені Абрамцевського гуртка у Москві. Прем'єра відбулася 6 січня 1882 року.
Васнєцов ще на початку 80-х років 19 століття зайнявся оформленням п'єси «Снігуронька», поставленої за мотивами однойменного твору Олександра Миколайовича Островського Абрамцевським гуртком. У 1885 р. він взяв участь у оформленні постановки опери М. А. Римського-Корсакова.
Несподівано для художника «Снігуронька» стала не лише найзадушевнішим його твором, а й відкриттям нового напряму у російському театрально-декоративному мистецтві. В.М. Васнєцов говорив: «А ця поема «Снігуронька» – найкраще, що є. Молитва російська та мудрість, мудрість пророка».