До нас їде ревізор твір. Ревізор (збірник) - Гоголь Микола. Поштмейстер Іван Кузьмич Шпекин

Зображені Гоголем в комедії «Ревізор» люди з дивно безпринципними поглядами і невіглаством будь-якого читача вражають і здаються абсолютно вигаданими. Але насправді, це не випадкові образи. Це особи типові для російської провінції тридцятих років XIX століття, які можна зустріти навіть в історичних документах.

У своїй комедії Гоголь зачіпає кілька дуже важливих питань громадськості. Це ставлення посадових осіб до своїх обов'язків і виконання закону. Як не дивно, але сенс комедії актуальний і в сучасних реаліях.

Історія написання «Ревізора»

Микола Васильович Гоголь описує в своїх творах досить перебільшення образи російської дійсності того часу. У момент появи ідеї нової комедії письменник активно працює над поемою «Мертві душі».

У 1835 році він звертається з питання ідеї для комедії до Пушкіну, в листі виклавши йому прохання про допомогу. Поет відгукується на прохання і розповідає історію, коли видавець одного з журналів в одному з південних міст був прийнятий за приїжджого чиновника. Аналогічна ситуація, як не дивно, відбувалася і з самим Пушкіним в той час, коли він збирав матеріали для опису бунту в нижньому Новгороді. Його також взяли за столичного ревізора. Ідея здалася Гоголю цікавою, і саме бажання написати комедію настільки його захопило, що робота над п'єсою йшла всього лише 2 місяці.

Протягом жовтня та листопада 1835 Гоголь повністю написав комедію і ще через кілька місяців зачитав її перед іншими літераторами. Колеги прийшли в захват.

Сам Гоголь писав, що він хотів зібрати все погане, що є в Росії, в єдину купу, і посміятися над цим. Свою п'єсу він бачив, як очищувальну сатиру і знаряддя боротьби з існуючої на той момент в суспільстві несправедливістю. До слова сказати, допущена п'єса за працями Гоголя до постановки була лише після того, коли Жуковський особисто звернувся з проханням до імператора.

аналіз твору

опис твору

Події, описані в комедії «Ревізор» відбуваються в першій половині XIX століття, в одному з провінційних містечок, якій Гоголь просто позначає як «N».

Городничий повідомляє всім міським чиновникам, що до нього долинула звістка про прибуття столичного ревізора. Перевірки чиновники лякаються, бо всі вони беруть хабарі, погано працюють і в установах, що знаходяться в їх підпорядкуванні, панує бардак.

Практично відразу після звістки з'являється і друге. До них доходить, що в місцевому готелі зупинився людина добре одягнений і схожий на ревізора. Насправді невідомий - це дрібний чиновник Хлестаков. Молодий, вітряний і дурний. До нього в готель заявився особисто Городничий, щоб познайомитися з ним і запропонувати переїхати до нього додому, в умови набагато кращі, ніж готель. Хлестаков з радістю погоджується. Йому таке гостинність подобається. На даному етапі він не підозрює, що його прийняли не за того, ким він є.

Знайомлять Хлестакова і з іншими чиновниками, кожен з яких вручає йому велику суму грошей, нібито в борг. Ними робиться все, щоб перевірка була не такою ретельною. У цей момент Хлестаков розуміє, за кого його прийняли і, отримавши круглу суму, замовчує, що це помилка.

Після він вирішує виїхати з міста N, попередньо зробивши пропозицію дочки самого Городничого. З радістю благословляючи майбутній шлюб, чиновник радіє такому спорідненості і спокійно прощається з Хлестакова, який залишає місто і, природно, не збирається в нього більше повертатися.

Перед цим головний герой пише в Петербург лист своєму другові, в якому розповідає про події конфуз. Поштмейстер, що розкриває на пошті всі листи, прочитує і послання Хлестакова. Обман розкривається і все, хто давав хабара, з жахом дізнаються, що гроші їм не повернуться, і перевірки ще не було. В цей же момент в місто приїжджає справжній ревізор. Чиновники від звістки приходять в жах.

герої комедії

Іван Олександрович Хлестаков

Вік Хлестакова 23 - 24 роки. Потомствений дворянин і поміщик, він тоненький, худорлявий і дурнуватий. Діє, не думаючи про наслідки, має уривчасто промовою.

Працює Хлестаков реєстратором. У ті часи це був чиновник найнижчого рангу. На службі він присутній мало, все частіше грає в карти на гроші і гуляє, тому кар'єра його нікуди не просувається. Живе Хлестаков в Петербурзі, в скромній квартирі, а гроші йому регулярно надсилають батьки, які проживають в одному з сіл Саратовської губернії. Економити кошти Хлестаков не вміє, він витрачає їх на всілякі задоволення, собі ні в чому не відмовляючи.

Він дуже боязкий, любить хвалитися і прибріхувати. Не проти Хлестаков позалицятися за жінками, особливо симпатичними, проте його чарівності піддаються тільки дурні провінційні дами.

городничий

Антон Антонович Сквозник-Дмухановский. Постарілий на службі, по-своєму недурний чиновник, що виробляє цілком солідне враження.

Каже він виважено і в міру. У нього швидко змінюється настрій, риси обличчя його жорсткі і грубі. Обов'язки свої він виконує погано, є шахраєм з великим досвідом. Наживається Городничий всюди, де тільки можна, і серед таких же хабарників знаходиться на хорошому рахунку.

Він жадібний і ненаситний. Гроші краде, в тому числі і з казни, і безпринципно порушує всі закони. Чи не гребує навіть шантажем. Майстер обіцянок і ще більший майстер їх невиконання.

Мріє Городничий бути генералом. Не звертаючи уваги на масу своїх гріхів, він щотижня відвідує церкву. Пристрасний гравець в карти, він любить свою дружину, дуже ніжно до неї ставиться. Є у нього і дочка, яка в кінці комедії з його ж благословення стає нареченою пронозливого Хлестакова.

Поштмейстер Іван Кузьмич Шпекин

Саме цей персонаж, відповідаючи за пересилку листів, розкриває лист Хлестакова і виявляє обман. Втім, відкриванням листів і посилок він займається на постійній основі. Робить це не з обережності, а виключно заради цікавості і власної колекції цікавих історій.

Часом він не просто читає листи, особливо сподобалися, Шпекин залишає собі. Крім пересилання листів в його обов'язки входить керівництво поштовими станціями, доглядачами, кіньми і т. Д. Але цим він не займається. Він взагалі майже нічого не робить і тому місцева пошта працює вкрай погано.

Анна Андріївна Сквозник-Дмухановского

Дружина Городничого. Провінційна кокетка, чия душа натхненна романами. Цікава, пихата, любить взяти верх над чоловіком, але на ділі це виходить тільки в дрібницях.

Апетитна і приваблива дама, нетерпляча, дурна і здатна на розмови тільки про дрібниці, так про погоду. При цьому любить базікати без угаву. Вона зарозуміла і мріє про розкішне життя в Петербурзі. Мати не важлива, оскільки конкурує з дочкою і хвалиться, що їй Хлестаков приділив уваги більше, ніж Марії. З розваг у дружини Городничого - ворожіння на картах.

Дочка Городничого 18 років від роду. Приваблива зовні, скромна і кокетлива. Вона дуже легковажна. Саме вона в кінці комедії стає кинутої нареченою Хлестакова.

Композиція і аналіз сюжету

Основою п'єси Миколи Васильовича Гоголя «Ревізор» є побутовий анекдот, який в ті часи був досить поширений. Всі образи комедії перебільшені і, разом з тим, правдоподібні. П'єса цікава тим, що тут все її персонажі в'яжуться між собою і кожен з них, по суті, виступає героєм.

Зав'язкою комедії є очікуваний чиновниками приїзд ревізора і їх поспішність у висновках, через яку перевіряючим визнається Хлестаков.

Цікавим в композиції комедії є відсутність любовної інтриги і любовної лінії, як такої. Тут просто висміюються пороки, які за класичним літературного жанру отримують покарання. Частково вони вже накази легковажним Хлестакова, але читачеві зрозуміло в кінці п'єси, що ще більше покарання на них чекає попереду, з приїздом справжнього перевіряючого з Петербурга.

За допомогою простої комедії з перебільшеними образами Гоголь вчить свого читача чесності, доброті і відповідальності. Тому, що необхідно поважати власну службу і виконувати закони. Через образи героїв кожен читач може побачити і свої власні недоліки, якщо серед них є дурість, жадібність, лицемірство і егоїзм.

Микола Васильович Гоголь

На дзеркало нема чого нарікати, коли пика крива.

народне прислів'я

Комедія в п'яти діях

Діючі лиця

Антон Антонович Сквозник-Дмухановский, Городничий.

Анна Андріївна, Дружина його.

Марія Антонівна, Дочка його.

Лука Лукич Хлопов, Доглядач училищ.

Дружина його.

Аммос Федорович Ляпкин-Тяпкін, Суддя.

Артемій Пилипович Суниця, Піклувальник богоугодних закладів.

Іван Кузьмич Шпекин, Поштмейстер.

Петро Іванович Добчинський, Міський поміщик.

Петро Іванович Бобчинський, Міський поміщик.

Іван Олександрович Хлестаков, Чиновник з Петербурга.

Осип, Слуга його.

Християн Іванович Гібнер, Повітовий лікар.

Федір Іванович Люлюков

Іван Лазаревич Растаковскій, Відставний чиновник, почесне особа в місті.

Степан Іванович Коробкін, Відставний чиновник, почесне особа в місті.

Степан Ілліч Уховертов, Приватний пристав.

Свистунов, поліцейський

Пуговіцин, поліцейський

Держиморда, поліцейський

Абдулін, Купець.

Февронія Петрівна Пошлепкиной, Слесарша.

Дружина унтер-офіцера.

Мишка, Слуга городничого.

слуга трактирний.

Гості та гості, купці, міщани, прохачі.

Характери і костюми

Зауваження для панів акторів

городничий, Вже постарілий на службі і дуже розумний по-своєму людина. Хоча і хабарник, але поводиться дуже солідно; досить сурьезен; кілька навіть резонер; говорить ні голосно, ні тихо, ні багато, ні мало. Його кожне слово значно. Риси обличчя його грубі і жорсткі, як у будь-якого почав службу з нижчих чинів. Перехід від страху до радості, від грубості до зарозумілості досить швидкий, як у людини з грубо розвиненими схильностями душі. Він одягнений, як звичайно, в своєму мундирі з петлицями і в ботфортах зі шпорами. Волоса на ньому стрижені, з сивиною.

Анна Андріївна, Дружина його, провінційна кокетка, ще не зовсім літніх років, вихована наполовину на романах і альбомах, наполовину на клопотах у своїй коморі і дівочої. Дуже цікава і при нагоді виявляє марнославство. Бере іноді влада над чоловіком тому тільки, що той не знаходиться, що відповідати їй; але влада ця поширюється тільки на дрібниці і складається тільки в догани і глузуваннях. Вона чотири рази переодягається в різні сукні в продовження п'єси.

Хлестаков, Молодий чоловік років двадцяти трьох, тоненький, худенький; кілька пріглуповат і, як кажуть, без царя в голові, - один з тих людей яких в канцеляріях називають порожніми. Говорить і діє без усякого міркування. Він не в змозі зупинити постійної уваги на якій-небудь думки. Мова його уривчаста, і слова вилітають з вуст його зовсім несподівано. Чим більше виконуючий цю роль покаже щирість і простоти, тим більше він виграє. Одягнений по моді.

Осип, Слуга, такий, як звичайно бувають слуги кілька літніх років. Каже поважно, дивиться кілька вниз, резонер і любить себе самого читати моралі для свого пана. Голос його завжди майже рівний, в розмові з паном приймає суворе, уривчасте і кілька навіть грубий вираз. Він розумніший за свого пана і тому швидше здогадується, але не любить багато говорити і мовчки шахрай. Костюм його - сірий або поношений сюртук.

Бобчинський і Добчинський, Обидва низенькі, коротенькі, дуже цікаві; надзвичайно схожі один на одного; обидва з невеликими брюшкамі; обидва говорять скоромовкою і надзвичайно багато допомагають жестами і руками. Добчинський трошки вище і сурйозний Бобчинского, але Бобчинський розв'язніше і жвавіше Добчинского.

Ляпкин-Тяпкін, Суддя, людина, яка прочитала п'ять або шість книг і тому кілька вільнодумний. Мисливець великий на здогади, і тому кожному слову своєму дає вага. Представляє його повинен завжди зберігати в особі своєму значну міну. Каже басом з довгастої розтяжкою, хрипом і сапом - як старовинні годинники, які колись шиплять, а потім вже б'ють.

суниця, Піклувальник богоугодних закладів, дуже товстий, неповороткий і незграбний чоловік, але при всьому тому проноза і шахрай. Дуже послужливий і метушливий.

поштмейстер, Простодушний до наївності людина.

Інші ролі не вимагають особливих пояснень. Оригінали їх завжди майже знаходяться перед очима.

Господа актори особливо повинні звернути увагу на останню сцену. Останнє вимовлене слово має произвесть електричне потрясіння на всіх разом, раптом. Вся група повинна змінити становище в одну мить ока. Звук подиву повинен вирватися у всіх жінок разом, наче з одних грудей. Від недотримання цих зауважень може зникнути весь ефект.

дія перша

Кімната в будинку городничого

явище I

городничий, попечитель богоугодних закладів, доглядач училищ, суддя, приватний пристав, лікар, два квартальних.

городничий. Я запросив вас, панове, з тим, щоб повідомити вам дуже неприємне звістка: до нас їде ревізор.

Аммос Федорович. Як ревізор?

Артемій Пилипович. Як ревізор?

городничий. Ревізор з Петербурга, інкогніто. І ще з секретним приписами.

Аммос Федорович. Ось тобі й маєш!

Артемій Пилипович. От не було турботи, так подай!

лука Лукич. Господи боже! ще й з секретним приписами!

городничий. Я ніби передчував: сьогодні мені всю ніч снилися якісь дві незвичайні щури. Право, отаких я ніколи не бачив: чорні, неприродною величини! прийшли, понюхали - і пішли геть. Ось я вам прочитаю лист, яке отримав я від Андрія Івановича Чмихова, якого ви, Артемій Пилипович, знаєте. Ось що він пише: «Любий друг, кум і благодійник (Бурмоче напівголосно, пробігаючи скоро очима)... і повідомити тебе ». А! Ось: «Поспішаю, між іншим, повідомити тебе, що приїхав чиновник з приписом оглянути всю губернію і особливо наш повіт (Значно піднімає палець вгору). Я довідався про це від самих достовірних людей, хоча він представляє себе приватною особою. Так як я знаю, що за тобою, як за всяким, водяться грішки, тому що ти людина розумна і не любиш пропускати того, що пливе в руки ... » (Зупинившись), Ну, тут свої ... «то раджу тобі взяти обережність, бо він може приїхати у всякий час, якщо тільки вже не приїхав і не живе десь інкогніто ... Вчорашнього дня я ...» Ну тут вже пішли справи сімейні: «... сестра Ганна Кирилівна приїхала до нас зі своїм чоловіком; Іван Кирилович дуже погладшав і все грає на скрипку ... »- та інше, та інше. Так ось яка обставина!

Аммос Федорович. Так, обставина таке ... надзвичайно, просто надзвичайно. Що-небудь недарма.

лука Лукич. Навіщо ж, Антон Антонович, чому це? Навіщо до нас ревізор?

городничий. Навіщо! Так вже, видно, доля! (Зітхнувши.) До сих пір, дякувати богу, підбиралися до інших міст; тепер прийшла черга до нашого.

Аммос Федорович. Я думаю, Антон Антонович, що тут тонка і більше політична причина. Це означає ось що: Росія ... да ... хоче вести війну, і міністер-то, ось бачите, і підіслали чиновника, щоб дізнатися, чи немає де зради.

Микола Васильович Гоголь

На дзеркало нема чого нарікати, коли пика крива.

народне прислів'я

Комедія в п'яти діях

Діючі лиця

Антон Антонович Сквозник-Дмухановский, Городничий.

Анна Андріївна, Дружина його.

Марія Антонівна, Дочка його.

Лука Лукич Хлопов, Доглядач училищ.

Дружина його.

Аммос Федорович Ляпкин-Тяпкін, Суддя.

Артемій Пилипович Суниця, Піклувальник богоугодних закладів.

Іван Кузьмич Шпекин, Поштмейстер.

Петро Іванович Добчинський, Міський поміщик.

Петро Іванович Бобчинський, Міський поміщик.

Іван Олександрович Хлестаков, Чиновник з Петербурга.

Осип, Слуга його.

Християн Іванович Гібнер, Повітовий лікар.

Федір Іванович Люлюков

Іван Лазаревич Растаковскій, Відставний чиновник, почесне особа в місті.

Степан Іванович Коробкін, Відставний чиновник, почесне особа в місті.

Степан Ілліч Уховертов, Приватний пристав.

Свистунов, поліцейський

Пуговіцин, поліцейський

Держиморда, поліцейський

Абдулін, Купець.

Февронія Петрівна Пошлепкиной, Слесарша.

Дружина унтер-офіцера.

Мишка, Слуга городничого.

слуга трактирний.

Гості та гості, купці, міщани, прохачі.

Характери і костюми

Зауваження для панів акторів

Поточна сторінка: 1 (всього у книги 8 сторінок)

шрифт:

100% +

Микола Васильович Гоголь
Ревізор

* * *

Над чим сміявся Гоголь. Про духовному сенсі комедії «Ревізор»

Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухає слово, і не виконує, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі. Він подивився на себе, відійшов, і зараз забуде, яка вона є.

Як. 1, 22-24

У мене болить серце, коли я бачу, як помиляються люди. Тлумачать про чесноти, про Бога, а тим часом не роблять нічого.

З листа Гоголя до матері. 1833

«Ревізор» - найкраща російська комедія. І в читанні, і в постановці на сцені вона завжди цікава. Тому взагалі важко говорити про якому б то не було провалі «Ревізора». Але, з іншого боку, важко і створити справжній гоголівський спектакль, змусити тих, хто сидить в залі сміятися гірким гоголівським сміхом. Як правило, від актора або глядача вислизає щось фундаментальне, глибинне, на чому грунтується весь сенс п'єси.

Прем'єра комедії, відбувся 19 квітня 1836 на сцені Александрінського театру в Петербурзі, за свідченням сучасників, мала колосальний успіх. Городничого грав Іван Сосницький, Хлестакова Микола Дюр - кращі актори того часу. «Загальну увагу глядачів, оплески, задушевний і одноголосний регіт, виклик автора<…>, - згадував князь Петро Андрійович Вяземський, - ні в чому не було недоліку ».

Але цей успіх майже відразу став здаватися якимось дивним. Незрозумілі почуття охопили і артистів, і глядачів. Характерно визнання актора Петра Григор'єва, який виконував роль судді Ляпкина-Тяпкіна: «... ця піеси поки для нас всіх начебто якась загадка. В першу виставу сміялися голосно і багато, підтримували міцно, - треба буде чекати, як вона оціниться згодом усіма, а для нашого брата, актора, вона таке нова книга, яку ми, може бути, ще не зуміємо оцінити з одного або двох разів ».

Навіть найпалкіші шанувальники Гоголя не цілком зрозуміли сенс і значення комедії; більшість же публіки сприйняло її як фарс. Мемуарист Павло Васильович Анненков помітив незвичайну реакцію залу: «Уже після першого акту здивування було написано на всіх обличчях (публіка була обрана в повному сенсі цього слова), немов ніхто не знав, як має думати про картину, тільки що представленої. Здивування це зростала потім з кожним актом. Неначе знаходячи заспокоєння в одному припущенні, що дається фарс, більшість глядачів, вибите з усіх театральних очікувань і звичок, зупинилося на цьому припущенні з непохитною рішучістю. Разом із тим у цьому фарсі були риси і явища, виконані такої життєвої істини, що разів зо два<…> лунав загальний сміх. Зовсім інше сталось в четвертому акті: сміх за часами ще перелітав з кінця зали в інший, але це був якось боязкий сміх, відразу ж і пропадав; оплесків майже зовсім не було; зате напружена увага, судорожне, посилене слідування за всіма відтінками п'єси, іноді мертва тиша показували, що справа, що відбувалося на сцені, пристрасно захоплювало серця глядачів ».

П'єса сприймалася публікою по-різному. Багато хто бачив в ній карикатуру на російське чиновництво, а в її автора бунтівника. За словами Сергія Тимофійовича Аксакова, були люди, які зненавиділи Гоголя з самого появи «Ревізора». Так, граф Федір Іванович Толстой (на прізвисько Американець) говорив при велелюдному зібранні, що Гоголь - «ворог Росії і що його слід в кайданах відправити в Сибір». Цензор Олександр Васильович Нікітенко записав у своєму щоденнику 28 квітня 1836 року: «Комедія Гоголя« Ревізор »наробила багато шуму. Її безперестанку дають - майже кожен день.<…> Багато хто вважає, що уряд марно схвалює цю п'єсу, в якій воно так жорстоко засуджується ».

Тим часом достовірно відомо, що комедія була дозволена до постановки на сцені (а отже, і до друку) внаслідок високої роздільної здатності. Імператор Микола Павлович прочитав комедію в рукописи і схвалив; за іншою версією «Ревізор» був прочитаний царю в палаці. 29 квітня 1836 Гоголь писав Михайлу Семеновичу Щепкіна: «Якби не високе заступництво Государя, п'єса моя не була б ні за що на сцені, і вже знаходилися люди, порались про заборону її». Государ імператор не тільки сам був на прем'єрі, але велів і міністрам дивитися "Ревізора". Під час представлення він плескав і багато сміявся, а виходячи з ложі, сказав: «Ну, п'єска! Всім дісталося, а мені - більше за всіх! »

Гоголь сподівався зустріти підтримку царя і не помилився. Незабаром після постановки комедії він відповідав в «Театральному роз'їзді» своїм недоброзичливцям: «Великодушне уряд глибше вас прозріла високим розумом мета писав».

Разючим контрастом, здавалося б, безперечного успіху п'єси звучить гірке визнання Гоголя: «Ревізор» зіграний - і у мене на душі так смутно, так дивно ... Я очікував, я знав наперед, як піде справа, і при всьому тому почуття сумне і досадно- тяжке зодягли мене. Моє ж створення мені здалося противно, дико і начебто зовсім не моє »(« Уривок з листа, писаного автором незабаром після першого подання «Ревізора» до одного літератору »).

Невдоволення Гоголя прем'єрою і розмовами навколо неї ( «все проти мене») було настільки велике, що, незважаючи на наполегливі прохання Пушкіна і Щепкіна, він відмовився від запланованого участі в постановці п'єси в Москві і незабаром виїхав за кордон. Через багато років Гоголь писав Василю Андрійовичу Жуковському: «Вистава« Ревізора »справило на мене тяжке враження. Я був сердитий і на глядачів, мене не зрозуміли, і на себе самого, колишнього виною тому, що мене не зрозуміли. Мені хотілося втекти від усього ».

Комічне в «Ревізорі»

Гоголь був, здається, єдиним, хто сприйняв першу постановку «Ревізора» як провал. У чому тут справа, що не задовольнило автора? Частково невідповідність старих водевільних прийомів в оформленні вистави абсолютно новому духу п'єси, не вкладається в рамки звичайної комедії. Гоголь наполегливо попереджає: «Найбільше треба побоюватися, щоб не впасти в карикатуру. Нічого не повинно бути перебільшеного або тривіального навіть в останніх ролях »(« попереднього повідомлення для тих, які побажали б зіграти як слід «Ревізора»).

Створюючи образи Бобчинський і Добчинський, Гоголь уявляв їх «в шкірі» (за його висловом) Щепкіна і Василя Рязанцева - відомих комічних акторів тієї епохи. У виставі ж, за його словами, «вийшла саме карикатура». «Вже перед початком вистави, - ділиться він своїми враженнями, - побачивши їх костюмованими, я ахнув. Ці два чоловічка, в суті своїй досить охайні, товстенькі, з пристойно пригладженими волоссям, опинилися в якихось нескладних, височезні сивого перуках, скуйовджені, неохайні, скуйовджене, з висмикнутими величезними манишками; а на сцені виявилися настільки ломакою, що просто було нестерпно ».

Тим часом головна установка Гоголя - повна природність характерів і правдоподібність того, що відбувається на сцені. «Чим менше буде думати актор про те, щоб смішити і бути смішним, тим більше виявиться смішне взятої їм ролі. Смішне виявиться само собою саме в тій сурйозний, з якою зайнято своєю справою кожне з осіб, що виводяться в комедії ».

Прикладом такої «природною» манери виконання може бути читання «Ревізора» самим Гоголем. Іван Сергійович Тургенєв, який був присутній один раз на такому читанні, розповідає: «Гоголь ... вразив мене надзвичайною простотою і стриманістю манери, якоїсь важливої \u200b\u200bі разом з тим наївною щирістю, якої ніби й діла немає - чи є тут слухачі і що вони думають. Здавалося, Гоголь тільки і дбав про те, як би вникнути в предмет, для нього самого новий, і як би вірніше передати власне враження. Ефект виходив надзвичайний - особливо в комічних, гумористичних місцях; не було можливості не сміятися - хорошим, здоровим сміхом; а винуватець всієї цієї потіхи продовжував, не бентежачись загальної веселістю і як би внутрішньо дивуючись їй, все більше і більше занурюватися в саму справу - і лише зрідка, на губах і біля очей, ледь помітно тремтіла лукава усмішка майстра. З яким подивом, з яким подивом Гоголь вимовив знамениту фразу Городничого про двох щурах (на самому початку піеси): «Прийшли, понюхали і пішли геть!» Він навіть повільно оглянули нас, ніби запитуючи пояснення такого дивного події. Я тільки тут зрозумів, як взагалі невірно, поверхнево, з яким бажанням тільки скоріше насмішити - звичайно розігрується на сцені «Ревізор».

Протягом роботи над п'єсою Гоголь нещадно виганяв з неї всі елементи зовнішнього комізму. За Гоголем, смішне ховається всюди, навіть в самих звичайних деталях побуту. Сміх Гоголя - це контраст між тим, що говорить герой і як він це говорить. Ось в першій дії Бобчинський і Добчинський сперечаються, кому з них почати розповідати новина.

« Бобчинський (Перебиваючи). Приходимо з Петром Івановичем в готель ...

Добчинський (Перебиваючи). Е, дозвольте, Петро Іванович, я розповім.

Бобчинський. Е, ні, дозвольте вже я ... дозвольте, дозвольте ... ви вже й складу такого не маєте ...

Добчинський. А ви зіб'єтеся і не пригадаєте все.

Бобчинський. Нагадаю, їй-богу, пригадую. Чи не заважайте, нехай я розповім, не заважайте! Скажіть, панове, зробіть милість, щоб Петро Іванович не заважав ».

Ця комічна сцена не повинна тільки смішити. Для героїв дуже важливо, хто саме з них розповість. Все їхнє життя полягає в поширенні всіляких пліток і чуток. І раптом двом дісталася одна і та ж новина. Це трагедія. Вони через справу сперечаються. Бобчинський все треба розповісти, нічого не упустити. Інакше Добчинський буде доповнювати.

« Бобчинський. Дозвольте, дозвольте: я все по порядку ... Так я, от бачте, забіг до Коробкін. А не застав Коробкіна-то будинку, повернув до Растаковскій, а не заставши Растаковскій, зайшов ось до Івана Кузьмича, щоб повідомити йому отриману вами новина, так ідучи звідти, зустрівся з Петром Івановичем ...

Добчинський (Перебиваючи). Біля будки, де продаються пироги ».

Це дуже важлива подробиця. І Бобчинський погоджується: «Біля будки, де продаються пироги».

Чому ж - запитаємо ще раз - Гоголь залишився незадоволений прем'єрою? Головна причина полягала навіть не в фарсовому характер вистави - прагненні розсмішити публіку, - а в тому, що при карикатурною манері гри сидять в залі сприймали те, що відбувається на сцені без застосування до себе, так як персонажі були перебільшено смішні. Тим часом задум Гоголя був розрахований якраз на протилежне сприйняття: залучити глядача в спектакль, дати відчути, що місто, позначений в комедії, існує не десь, але в тій чи іншій мірі в будь-якому місці Росії, а пристрасті і пороки чиновників є в душі кожного з нас. Гоголь звертається до всіх і кожного. В цьому і укладена величезне суспільне значення «Ревізора». В цьому і сенс знаменитої репліки городничого: «Чого смієтеся? Над собою смієтеся! » - зверненої до залу (саме до залу, так як на сцені в цей час ніхто не сміється). На це вказує і епіграф: «На дзеркало нема чого нарікати, коли пика крива». У своєрідних театралізованих коментарях до п'єсі - «Театральний роз'їзд» і «Розв'язка« Ревізора », - де глядачі і актори обговорюють комедію, Гоголь як би прагне зруйнувати стіну, яка розділяє сцену і глядацьку залу.

У «Ревізорі» Гоголь змусив сучасників сміятися над тим, до чого вони звикли і що перестали помічати (виділено мною. - В. В.). Але найголовніше, вони звикли до безпечності в духовному житті. Глядачі сміються над героями, які гинуть саме духовно. Звернемося до прикладів з п'єси, які показують таку загибель.

Городничий щиро вважає, що «немає людини, яка б за собою не мав якихось гріхів. Це вже так Самим Богом влаштовано, і волтеріанци марно проти цього говорять ». На що Аммос Федорович Ляпкин-Тяпкін заперечує: «Що ж ви вважаєте, Антон Антонович, грішками? Грішки грішкам - різниця. Я говорю всім відкрито, що беру хабарі, але чим хабарі? Хортенятами. Це зовсім інша річ ».

Суддя впевнений, що хабарі хортенятами за хабарі вважати не можна, «а ось, наприклад, якщо у кого-небудь шуба коштує п'ятсот рублів, та дружині шаль ...». Тут городничий, зрозумівши натяк, парирує: «Зате ви в Бога не вірите; ви до церкви ніколи не ходіть; а я по крайней мере в вірі твердий і щонеділі буваю в церкві. А ви ... О, я знаю вас: ви якщо почнете говорити про створення світу, просто волосся дибки піднімаються ». На що Аммос Федорович відповідає: «Та це ж сам собою дійшов, власним розумом».

Гоголь - кращий коментатор своїх творів. У «Попередженні ...» він зауважує про суддю: «Він навіть не мисливець творити неправду, але велика пристрасть до псовим полюванні ... Він зайнятий собою і розумом своїм, і безбожник тільки тому, що на цьому терені є простір йому показати себе».

Городничий вважає, що він в вірі твердий. Чим щире він висловлює це, тим смішніше. Вирушаючи до Хлестакова, він віддає розпорядження підлеглим: «Та якщо запитають, чому не вибудувана церква при богоугодну закладі, на яку назад тому п'ять років була асигновано сума, щось не забути сказати, що почала будуватися, але згоріла. Я про це і рапорт представляв. А то, мабуть, хтось, забувши, здуру скаже, що вона і не починалася ».

Пояснюючи образ городничого, Гоголь говорить: «Він відчуває, що грішний; він ходить до церкви, думає навіть, що в вірі твердий, навіть думає коли-небудь потім покаятися. Але велика спокуса все того, що пливе в руки, і привабливі блага життя, і хапати все, не пропускаючи нічого, зробилося в нього вже як би просто звичкою ».

І ось, йдучи до уявного ревізору, городничий журиться: «Грішний, багато в чому грішний ... Дай тільки, Боже, щоб зійшло з рук скоріше, а там-то я поставлю вже таку свічку, якої ще ніхто не ставив: на кожну бестію купця накладу доставити по три пуди воску ». Ми бачимо, що городничий потрапив як би в замкнуте коло своєї гріховності: в його покаянних роздумах непомітно для нього виникають паростки нових гріхів (купці заплатять за свічку, а не він).

Як городничий не відчуває гріховності своїх дій, тому що все робить по застарілої звичкою, так і інші герої «Ревізора». Наприклад, поштмейстер Іван Кузьмич Шпекин розкриває чужі листи виключно з цікавості: «... смерть люблю дізнатися, що є нового на світі. Я вам скажу, що це прецікаве читання. Інша лист з насолодою прочитаєш - так описуються різні пасажі ... а повчальність яка ... краще, ніж в «Московських відомостях»! »

Суддя зауважує йому: «Дивіться, дістанеться вам коли-небудь за це». Шпекин з дитячою наївністю вигукує: «Ах, батюшки!» Йому і в голову не приходить, що він займається протизаконним справою. Гоголь роз'яснює: «Поштмейстер - простодушний до наївності людина, що дивиться на життя як на збори цікавих історій для проведення часу, які він начитує в надрукованих листах. Нічого більше не залишається робити акторові, як бути простодушно скільки можливо ».

Простодушність, цікавість, звичне роблення усякої неправди, вільнодумство чиновників при появі Хлестакова, тобто за їхніми поняттями ревізора, раптом змінюються на мить приступом страху, властивого злочинцям, очікують суворого відплати. Той же закоренілий вільнодумець Аммосов Федорович, перебуваючи перед Хлестакова, говорить про себе: «Господи Боже! не знаю, де сиджу. Точно гаряче вугілля під тобою ». А городничий, в тому ж положенні, просить про помилування: «Не погубите! Дружина, діти маленькі ... не зробіть нещасним людини ». І далі: «Через недосвідченість, їй-богу через недосвідченість. Недостатність стану ... Самі будьте ласкаві поміркувати: казенного платні не вистачає навіть на чай і цукор ».

Гоголь особливо залишився незадоволений тим, як грали Хлестакова. «Головна роль пропала, - пише він, - так я і думав. Дюр ні на волосину не зрозумів, що таке Хлестаков ». Хлестаков не просто фантазер. Він сам не знає, що говорить і що скаже в наступну мить. Немов за нього говорить хтось, що сидить в ньому, спокусливий через нього всіх героїв п'єси. Чи не є це сам батько брехні, тобто диявол? » Здається, що Гоголь це саме і мав на увазі. Герої п'єси у відповідь на ці спокуси, самі того не помічаючи, розкриваються у всій своїй гріховності.

Випробовуваний лукавим Хлестаков сам як би набувати рис біса. 16 травня (н. Ст.) 1844 Гоголь писав С. Т. Аксакова: «Все це ваше хвилювання і уявна боротьба є більше нічого, як справа загального нашого приятеля, всім відомого, саме - чорта. Але ви не випускайте з уваги, що він щелкопер і весь складається з надування.<…> Ви цю худобу бийте по морді, і не тривожтеся нічим. Він - точно дрібний чиновник, який забрався в місто нібито на слідство. Пил запустить всім, распечет, розкричиться. Варто тільки трошки струсити і податися назад - тут-то він і піде хоробрих. А як тільки наступиш на нього, він і хвіст підібгає. Ми самі робимо з нього велетня ... Прислів'я не буває задарма, а прислів'я говорить: Хвалився чорт усім світом опанувати, а Бог йому і над свинею не дав влади »1
Це прислів'я має на увазі євангельський епізод, коли Господь дозволив бісам, який залишив гадаринского біснуватого, увійти в стадо свиней (див .: Мк. 5,1-13).

У цьому описі так і бачиться Іван Олександрович Хлестаков.

Герої п'єси все більше і більше відчувають почуття страху, про що говорять репліки і авторські ремарки (Витягнувшись і тремтячи всім тілом). Страх цей як би поширюється і на зал. Адже в залі сиділи ті, хто боявся ревізорів, але тільки справжніх - государевих. Тим часом Гоголь, знаючи це, закликав їх, в общем-то християн, до страху Божого, до очищення совісті, якої не страшний буде ніякої ревізор, ні навіть Страшний суд. Чиновники, як би засліплені страхом, не можуть побачити справжнього обличчя Хлестакова. Вони дивляться завжди собі під ноги, а не в небо. В «Правило житія у світі» Гоголь так пояснював причину подібного страху: «... все перебільшується в очах наших і лякає нас. Тому що ми очі тримаємо вниз і не хочемо підняти їх вгору. Бо якби підняли їх на кілька хвилин вгору, то побачили б понад всього лише Бога і світло, від Нього виходить, що висвітлює всі в теперішньому вигляді, і посміялися б тоді самі сліпоти своєї ».

Сенс епіграфа і «Німий сцени»

Щодо епіграф, що з'явився пізніше, в виданні 1842 року скажімо, що ця народна прислів'я розуміє під дзеркалом Євангеліє, про що сучасники Гоголя, духовно належали до Православної Церкви, прекрасно знали і навіть могли б підкріпити розуміння цього прислів'я, наприклад, знаменитої байкою Крилова « Дзеркало і Мавпа ». Тут Мавпа, дивлячись у дзеркало, звертається до Медведю:

«Диви, - каже, - кум милий мій!
Що це там за рожа?
Які у неї кривляння і стрибки!
Я повісився б з туги,
Коли б на неї хоч трохи була схожа.
Але ж, признайся, є
З кумоньок моїх таких кривляк п'ять-шість;
Я навіть їх можу на пальцях перелічити ». -
«Чим кумоньок вважати трудитися,
Чи не краще ль на себе, кума, обернутися? » -
Їй Мишка відповідав.
Але Мішенькін рада лише даремно пропав.

Єпископ Варнава (Бєляєв) в своїй капітальній праці «Основи мистецтва святості» (1920-ті роки) пов'язує сенс цієї байки з нападками на Євангеліє, і саме такий (крім інших) був у Крилова сенс. Духовне уявлення про Євангеліє як про дзеркало давно і міцно існує в православному свідомості. Так, наприклад, святитель Тихон Задонський - один з улюблених письменників Гоголя, твори якого він перечитував неодноразово, - каже: «Християнин! що синам віку цього дзеркало, тое нехай буде нам Євангеліє і непорочне житіє Христове. Вони поглядають в дзеркала і виправляють тіло своє і пороки на обличчі очищають.<…> Запропонуємо убо і ми перед душевними нашими очима чисте це дзеркало і подивимося в тое: по наше житіє житія Христову? »

Святий праведний Іоанн Кронштадтський в щоденниках, виданих під назвою «Моє життя у Христі», зауважує «читаючим Євангелія»: «Чисті ви, святі чи й досконалі, не читаючи Євангелія, і вам не треба дивитися в це дзеркало? Або ви дуже потворні душевно і боїтеся вашого неподобства? .. »

У виписках Гоголя з святих отців і вчителів Церкви знаходимо запис: «Ті, які хочуть очистити і вибілили обличчя своє, звичайно дивляться в дзеркало. Християнин! Твоє дзеркало суть Господні заповіді; якщо покладеш їх перед собою і будеш виглядати в них пильно, то оне відкриють тобі всі плями, всю чорноту, все неподобство душі твоєї ».

Примітно, що і в своїх листах Гоголь звертався до цього образу. Так, 20 грудня (н. Ст.) 1844 року писав Михайлу Петровичу Погодіну з Франкфурта: «... тримай завжди у себе на столі книгу, яка б тобі служила духовним дзеркалом»; а через тиждень - Олександрі Йосипівні Смирнової: «Погляньте також на самих себе. Майте для цього на столі духовне дзеркало, тобто яку-небудь книгу, в яку може дивитися ваша душа ... »

Як відомо, християнин буде судимий за євангельським законом. У «Розв'язки« Ревізора »Гоголь вкладає в уста Першому комічному акторові думка, що в день Страшного суду всі ми опинимося з« кривими пиками »:« ... поглянемо хоч скільки-небудь на себе очима Того, Хто покличе на очну ставку всіх людей, перед якими і найкращі з нас, не забудьте цього, потупивши від сорому в землю очі свої, та й подивимося, чи вистачить у кого-небудь з нас тоді духу запитати: «та хіба у мене рожа крива?» 2
Тут Гоголь, зокрема, відповідає письменнику М. Н. Загоскіна (його історичний роман «Юрій Милославський, або Росіяни в 1612 році» Хлестаков видає за свій твір), який особливо обурювався проти епіграф, кажучи при цьому: «Та де ж у мене рожа крива? »

Відомо, що Гоголь ніколи не розлучався з Євангелієм. «Вище того і не вигадати, що вже є в Євангелії, - говорив він. - Скільки разів вже відсахується від нього людство і скільки разів зверталося ».

Неможливо, звичайно, створити якесь інше «дзеркало», подібне до Євангелія. Але як кожен християнин зобов'язаний жити за євангельськими заповідями, наслідуючи Христу (в міру своїх людських сил), так і Гоголь-драматург в міру свого таланту влаштовує на сцені своє дзеркало. Криловской Мавпою міг би опинитися будь-хто з глядачів. Однак вийшло так, що цей глядач побачив «кумоньок ... п'ять-шість», але ніяк не себе. Про те ж пізніше говорив Гоголь в зверненні до читачів в « мертвих душах»:« Ви посмієтеся навіть від душі над Чичикова, може бути, навіть похваліть автора ... І ви додасте: «Але ж має погодитися, предивні й пресмешние бувають люди в деяких провінціях, та й негідники притому чималі!» А хто з вас, повний християнського смирення ... поглибить всередину власної душі цей тяжкий запит: «А чи немає і в мені який-небудь частини Чичикова?» Так, як би не так! »

Репліка Городничого - «Чого смієтеся? Над собою смієтеся! » - з'явилася, як і епіграф, в 1842 році, також має свою паралель в «Мертвих душах». У десятому розділі, розмірковуючи про помилки й омани всього людства, автор зауважує: «Бачить тепер все ясно поточне покоління, дивується оману, сміється над невіглаством своїх предків, не дарма, що ... звідусіль спрямований пронизливий перст на нього ж, на поточне покоління; але сміється поточне покоління і самовпевнено, гордо починає ряд нових помилок, над якими також потім посміються нащадки ».

Головна ідея «Ревізора» - ідея неминучого духовного відплати, якого повинен очікувати кожна людина. Гоголь, незадоволений тим, як ставиться «Ревізор» на сцені і як сприймають його глядачі, спробував цю ідею розкрити в «Розв'язки« Ревізора ».

«Вдивіться-ка пильно до цього міста, який виведений у п'єсі! - каже Гоголь вустами Першого комічного актора. - Усі без винятку згодні, що такого собі міста немає у всій Росії ...<…> Ну, а що, якщо це наш же душевний місто і сидить він у будь-якого з нас?<…> Що не кажи, але страшний той ревізор, який чекає нас біля дверей труни. Ніби не знаєте, хто цей ревізор? Що прикидатися? Ревізор цей - наша прокинулася совість, яка змусить нас раптом і разом поглянути в усі очі на самих себе. Перед цим ревізором ніщо не сховається, бо по іменем вищого веління він посланий і кликалося про нього тоді, коли вже й кроку не можна буде зробити назад. Раптом відкриється перед тобою, в тобі ж, таке страховище, що від жаху підніметься волосся. Краще ж зробити ревізовку всьому, що тільки є в нас, на початку життя, а не в кінці її ».

Мова тут йде про Страшний суд. І тепер стає зрозумілою заключна сцена «Ревізора». Вона є символічна картина саме Страшного суду. Поява жандарма, який подаватиметься про прибуття з Петербурга «по іменним повелінням» ревізора вже сьогодення, справляє приголомшливе дію на героїв п'єси. Ремарка Гоголя: «Вимовлені слова вражають як громом всіх. Звук подиву одностайно излетает з жіночих вуст; вся група, раптом перемінивши положення, залишається в скам'янінні »(курсив мій. - В. В.).

Гоголь надавав виняткового значення цієї «німій сцені». Тривалість її він визначає в півтори хвилини, а в «Уривки з листа ...» говорить навіть про двох-трьох хвилинах «скам'яніння» героїв. Кожен з персонажів всій фігурою як би показує, що він вже нічого не може змінити у своїй долі, ворухнути хоча б пальцем, - він перед Суддею. За задумом Гоголя, в цей момент в залі повинна настати тиша загального роздуми.

У «Розв'язки» Гоголь запропонував не нове тлумачення «Ревізора», як іноді думають, а лише оголив його головну думку. 2 листопада (н. Ст.) 1846 року писав Івану Сосницькому з Ніцци: «Зверніть вашу увагу на останню сцену« Ревізора ». Обміркуйте, продумати знову. З заключній піеси «Розв'язка« Ревізора »ви збагнете, чому я так дбаю про цю останній сцені і чому мені так важливо, щоб вона мала повний ефект. Я впевнений, що ви поглянете самі іншими очима на «Ревізора» після цього висновку, якого мені, з багатьох причин, не можна було тоді видати і тільки тепер можливо ».

З цих слів випливає, що «Розв'язка» не надавала нового значення «німій сцені», але лише роз'яснювала її сенс. Дійсно, в пору створення «Ревізора» в «Петербурзьких записках 1836» з'являються у Гоголя рядки, прямо що передують «Розв'язку»: «Спокійний і грізний Великий піст. Здається, чути голос: «Стій, християнин; озирнися на життя свою ».

Однак дане Гоголем тлумачення повітового міста як «душевного міста», а його чиновників як втілення бешкетують в ньому пристрастей, зроблене в дусі святоотецької традиції, стало несподіванкою для сучасників і викликало неприйняття. Щепкін, якому призначалася роль Першого комічного актора, прочитавши нову п'єсу, відмовився грати в ній. 22 травня 1847 року писав Гоголю: «... до сих пір я вивчав всіх героїв« Ревізора »як живих людей ... Не давайте мені ніяких натяків, що це, мовляв, не чиновники, а наші пристрасті; ні, я не хочу такої переробки: це люди, справжні живі люди, між якими я взрос і майже постарів.<…> Ви з цілого світу зібрали кілька осіб в одне місце збору, в одну групу, з цими людьми в десять років я абсолютно зріднився, і ви хочете їх відняти у мене ».

Тим часом гоголівське намір зовсім не передбачало мети зробити з «живих людей» - повнокровних художніх образів - якусь алегорію. Автор тільки оголив головну думку комедії, без якої вона виглядає як просте викриття вдач. «Ревізор» - «Ревізором», - відповідав Гоголь Щепкіна близько 10 липня (н. Ст.) 1847 р - а застосування до самого себе є неодмінна річ, яку повинен зробити кожен глядач з усього, навіть і не «Ревізора», але яке приличней йому зробити з приводу «Ревізора».

У другій редакції закінчення «Розв'язки» Гоголь роз'яснює свою думку. Тут Перший комічний актор (Міхал Міхалч) на сумнів одного з героїв, що запропонована ним трактування п'єси відповідає авторському задуму, каже: «Автор, якби навіть і мав цю думку, то і в такому випадку вчинив би погано, якби її виявив ясно . Комедія тоді б збилася на алегорію, могла б з неї вийти якась бліда повчальна проповідь. Ні, його справа була зобразити просто жах від заворушень речових не в ідеальному місті, а в тому, що на землі ...<…> Його справа зобразити цю темну так сильно, щоб відчули всі, що з ним треба боротися, щоб кинуло в трепет глядача - і жах від заворушень пройняв б його наскрізь всього. Ось що він повинен був зробити. А це вже наша справа виводити мораль. Ми, слава Богу, не діти. Я подумав про те, яке моралями можу вивести для самого себе, і напав на те, що вам тепер розповів ».

І далі на питання оточуючих, чому тільки він один вивів таке віддалене, за їхніми поняттями, мораль, Міхал Міхалч відповідає: «По-перше, чому ви знаєте, що це моралями вивів один я? А по-друге, чому ви вважаєте його віддаленим? Я думаю, навпаки, ближче всього до нас власна наша душа. Я мав тоді в розумі душу свою, думав про себе самого, тому і вивів це мораль. Якби й інші мали на увазі перш за себе, ймовірно, і вони вивели б те ж саме мораль, яке вивів і я. Але хіба всяк з нас приступає до творів письменника, як бджола до квітки, потім, щоб витягти з нього потрібне собі? Ні, ми шукаємо у всьому моралями для інших, А не для себе. Ми готові рятувати і захищати все суспільство, опікуючись дбайливо моральністю інших і забувши про свою. Адже посміятися ми любимо над іншими, а не над собою ... »

Не можна не помітити, що ці роздуми головного дійової особи «Розв'язки» не тільки не суперечать змісту «Ревізора», але в точності відповідають йому. Більш того, висловлені тут думки органічні для всієї творчості Гоголя.

Ідея Страшного суду повинна була отримати розвиток і в «Мертвих душах», так як вона дійсно випливає зі змісту поеми. Один з чорнових начерків (очевидно, до третього тому) прямо малює картину Страшного суду: «Навіщо ж ти не згадав про Мене, що Я на тебе дивлюся, що Я твій? Навіщо ж ти від людей, а не від Мене очікував нагороди і вниманья, і заохочення? Яке б тоді було тобі діло звертати увагу, як витратить твої гроші земної поміщик, коли у тебе Небесний Поміщик? Хто знає, чим би закінчилося, якби ти до кінця дійшов, чи не від страху перед? Ти б здивував величчю характеру, ти б нарешті взяв верх і змусив подивуватися; ти б залишив ім'я, як вічний пам'ятник доблесті, і кидали б струмки сліз, потоки слізні про тебе, і як вихор ти б розвівав в серцях полум'я добра ». Опустив голову, засоромившись, управитель і не знав, куди йому подітися. І багато слідом за ним чиновників і благородних, прекрасних людей, які почали служити і потім кинули терені, сумно похнюпили голови ». Зауважимо, що тема Страшного суду пронизує всю творчість Гоголя 3
Згадаймо, наприклад, що в повісті «Ніч перед Різдвом» біс затаїв злобу на коваля Вакулу за те, що той в церкві зобразив святого Петра в день Страшного суду, виганяє з пекла злого духа.

І це відповідало його духовного життя, його прагненню до чернецтва. А монах і є людина, що з світ, який готує себе до відповіді на суді Христовому. Гоголь залишився письменником і як би ченцем у миру. У своїх творах він показує, що не людина поганий, а діючий в ньому гріх. Те ж завжди стверджувало і православне чернецтво. Гоголь вірив у силу художнього слова, що може вказати шлях до морального відродження. З цією вірою він і створював «Ревізора».

Микола Васильович Гоголь

На дзеркало нема чого нарікати, коли пика крива.

народне прислів'я

Комедія в п'яти діях

Діючі лиця

Антон Антонович Сквозник-Дмухановский, Городничий.

Анна Андріївна, Дружина його.

Марія Антонівна, Дочка його.

Лука Лукич Хлопов, Доглядач училищ.

Дружина його.

Аммос Федорович Ляпкин-Тяпкін, Суддя.

Артемій Пилипович Суниця, Піклувальник богоугодних закладів.

Іван Кузьмич Шпекин, Поштмейстер.

Петро Іванович Добчинський, Міський поміщик.

Петро Іванович Бобчинський, Міський поміщик.

Іван Олександрович Хлестаков, Чиновник з Петербурга.

Осип, Слуга його.

Християн Іванович Гібнер, Повітовий лікар.

Федір Іванович Люлюков

Іван Лазаревич Растаковскій, Відставний чиновник, почесне особа в місті.

Степан Іванович Коробкін, Відставний чиновник, почесне особа в місті.

Степан Ілліч Уховертов, Приватний пристав.

Свистунов, поліцейський

Пуговіцин, поліцейський

Держиморда, поліцейський

Абдулін, Купець.

Февронія Петрівна Пошлепкиной, Слесарша.

Дружина унтер-офіцера.

Мишка, Слуга городничого.

слуга трактирний.

Гості та гості, купці, міщани, прохачі.

Характери і костюми

Зауваження для панів акторів

поштмейстер, Простодушний до наївності людина.

Інші ролі не вимагають особливих пояснень. Оригінали їх завжди майже знаходяться перед очима.

дія перша

Кімната в будинку городничого

явище I

городничий, , доглядач училищ, суддя, приватний пристав, лікар, два квартальних.

городничий. Я запросив вас, панове, з тим, щоб повідомити вам дуже неприємне звістка: до нас їде ревізор.

Аммос Федорович. Як ревізор?

Артемій Пилипович. Як ревізор?

городничий. Ревізор з Петербурга, інкогніто. І ще з секретним приписами.

Аммос Федорович. Ось тобі й маєш!

Артемій Пилипович. От не було турботи, так подай!

лука Лукич. Господи боже! ще й з секретним приписами!

Аммос Федорович. Так, обставина таке ... надзвичайно, просто надзвичайно. Що-небудь недарма.

лука Лукич. Навіщо ж, Антон Антонович, чому це? Навіщо до нас ревізор?

городничий. Ек куди перебрали! ще розумна людина! У повітовому місті зрада! Що він, прикордонний, чи що? Так звідси, хоч три роки скачи, ні до якої держави не доїдеш.

Аммос Федорович. Ні, я вам скажу, ви не того ... ви не ... Начальство має тонкі види: дарма що далеко, а воно собі мотає на вус.

городничий. Мотає або НЕ мотає, а я вас, панове, предуведоміть. Дивіться, по своїй частині я деякі розпорядження зробив, раджу і вам. Особливо вам, Артемій Пилипович! Без сумніву, що проїжджає чиновник захоче перш за все оглянути підвідомчі вам богоугодні заклади - і тому ви зробіть так, щоб все було пристойно: ковпаки були б чисті, і хворі не походили б на ковалів, бо так вони ходять по-домашньому.

Артемій Пилипович. Ну, це ще нічого. Ковпаки, мабуть, можна надіти і чисті.

городничий. Так, і теж над кожним ліжком надписати по латині або іншою мовою ... Це вже по вашій частині, Християн Іванович, - всяку недугу: коли хто захворів, якого дня і числа ... Недобре, що у вас хворі такий міцний тютюн курять, що завжди расчіхаешься, коли ввійдеш. Та й краще, якщо б їх було менше: негайно віднесуть до поганого смотрению або немистецтво лікаря.

Артемій Пилипович. О! щодо лікування ми з Християном Івановичем взяли свої заходи: чим ближче до натури, тим краще, - ліків дорогих ми не вживаємо. Людина простий: якщо помре, то і так помре; якщо видужає, то і так одужає. Та й Християнові Івановичу важко було б з ними висловлюватися: він по-російськи ні слова не знає.

Християн Іванович видає звук, почасти схожий на букву і та кілька на е.

городничий. Вам теж порадив би, Аммос Федорович, звернути увагу на присутні місця. У вас там в передній, куди зазвичай є прохачі, сторожа завели домашніх гусей з маленькими гусенят, які так і шастають під ногами. Воно, звичайно, домашнім господарством заводитися всякому похвально, і чому ж сторожу і не завести його? тільки, знаєте, в такому місці непристойно ... Я і раніше хотів вам це помітити, але все якось забував.

Аммос Федорович. А ось я їх сьогодні ж велю всіх забрати на кухню. Хочете, приходьте обідати.

городничий. Крім того, погано, що у вас висушується в самому присутності всяка погань і над самим Шкапа з паперами мисливський арапник. Я знаю, ви любите полювання, але все на час краще його прийняти, а там, як проїде ревізор, мабуть, знову його можете повісити. Також засідатель ваш ... він, звичайно, людина обізнана, але від нього такий запах, як ніби-то він зараз вийшов з гуральні, - це теж недобре. Я хотів давно про це сказати вам, але був, не пам'ятаю, чимось розважений. Є проти цього кошти, якщо вже це дійсно, як він каже, у нього природний запах: можна порадити йому їсти цибулю, або часник, або що-небудь інше. У цьому випадку може допомогти різними медикаментами Християн Іванович.

Християн Іванович видає той же звук.

Аммос Федорович. Ні, цього вже неможливо вигнати: він говорить, що в дитинстві мамка його забила, і з тих пір від нього віддає трохи водкою.

городничий. Так я тільки так зауважив вам. Що ж до внутрішнього розпорядження і того, що називає в листі Андрій Іванович грішками, я нічого не можу сказати. Та й дивно говорити: немає людини, яка б за собою не мав якихось гріхів. Це вже так самим богом влаштовано, і волтеріанци марно проти цього говорять.

Аммос Федорович. Що ж ви вважаєте, Антон Антонович, грішками? Грішки грішкам - різниця. Я говорю всім відкрито, що беру хабарі, але чим хабарі? Хортенятами. Це зовсім інша річ.

городничий. Ну, цуценятами, або чим іншим - все хабара.

Аммос Федорович. Ну немає, Антон Антонович. А ось, наприклад, якщо у кого-небудь шуба коштує п'ятсот рублів, та дружині шаль ...

городничий. Ну, а що з того, що ви берете хабарі хортенятами? Зате ви в бога не вірите в; ви до церкви ніколи не ходіть; а я, по крайней мере, в вірі твердий і щонеділі буваю в церкві. А ви ... О, я знаю вас: ви якщо почнете говорити про створення світу, просто волосся дибки піднімаються.

Аммос Федорович. Та сам собою дійшов, власним розумом.

городничий. Ну, в іншому випадку багато розуму гірше, ніж би його зовсім не було. Втім, я так тільки згадав про повітовому суді; а по правді сказати, навряд чи хто коли-небудь загляне туди; це вже таке завидне місце, сам бог йому протегує. А ось вам, Лука Лукич, як доглядачеві навчальних закладів, потрібно подбати особливо щодо вчителів. Вони люди, звичайно, вчені і виховувалися в різних колегіях, але мають дуже дивні вчинки, натурально нерозлучні з вченим званням. Один з них, наприклад, ось цей, що має товсте обличчя ... Не згадаю його прізвище, ніяк не може обійтися без того, щоб зійшовши на кафедру, не зробити гримасу, отак (Робить гримасу), І потім почне рукою з-під краватки прасувати свою бороду. Звичайно, якщо учневі зробить таку пику, то воно ще нічого: може бути, воно там і потрібно так, про це я не можу судити; але ви посудіть самі, якщо він зробить це відвідувачеві, - це може бути дуже зле: пан ревізор або інший хто може прийняти це на свій рахунок. З цього чортзна-що може статися.

лука Лукич. Що ж мені, право, з ним робити? Я вже кілька разів йому говорив. Ось ще на днях, коли зайшов було в клас наш проводир, він скроїв таку пику, який я ніколи ще не бачив. Он-то її зробив від доброго серця, а мені догану: навіщо вільнодумні думки вселяються юнацтву.

городничий. Те ж я повинен вам помітити і про вчителя по історичній частині. Він вчена голова - це видно, і відомостей нахапав пітьму, але тільки пояснює з таким жаром, що не пам'ятає себе. Я раз слухав його: ну поки говорив про ассірійцями і вавілоняни - ще нічого, а як дістався до Олександра Македонського, то я не можу вам сказати, що з ним сталося. Я думав, що пожежа, їй-богу! Втік з кафедри і що є сили хвать стільцем об підлогу. Воно звичайно, Олександр Македонський герой, але навіщо ж стільці ламати? від цього збиток скарбниці.

лука Лукич. Так, він гарячий! Я йому це кілька разів вже помічав .. Каже: «Як хочете, для науки я життя не прощу».

городничий. Так, такий вже нез'ясовний закон доль: розумна людина або п'яниця, або пику таку скорчить, що хоч святих винось.

лука Лукич. Не дай господь служити по вченій частині! Всього боїшся: всякий заважає, кожному хочеться показати, що він теж розумна людина.

городничий. Це б ще нічого, - інкогніто прокляте! Раптом загляне: «А, ви тут, голубчики! А хто, скаже, тут суддя? » - «Ляпкин-Тяпкін». - «А подати сюди Ляпкина-Тяпкіна! А хто попечитель богоугодних закладів? » - «Суниця». «А подати сюди Суницю!» Ось що погано!

явище II

Ті ж і поштмейстер.

поштмейстер. Поясніть, панове, що, який чиновник їде?

городничий. А ви хіба не чули?

поштмейстер. Чув від Петра Івановича Бобчинского. Він тільки що був у мене в поштовій конторі.

городничий. Ну що? Як ви думаєте про це?

поштмейстер. А що думаю? війна з турками буде.

Аммос Федорович. В одне слово! я сам той же думав.

городничий. Так, обидва пальцем у небо вцілили!

поштмейстер. Право, війна з турками. Це все француз паскудить.

городничий. Яка війна з турками! Просто нам погано буде, а не туркам. Це вже відомо: у мене лист.

поштмейстер. А якщо так, то чи не буде війни з турками.

городничий. Ну що ж ви, як ви, Іван Кузьмич?

поштмейстер. Так що я? Як ви, Антон Антонович?

городничий. Так що я? Страху-то немає, а так, трошки ... Купецтво та громадянство мене бентежить. Кажуть, що я їм солоно припав, а я, ось їй-богу, якщо і взяв з іншого, то, право, без будь-якої ненависті. Я навіть думаю (Бере його під руку і відводить в сторону), Я навіть думаю, чи не було на мене якогось доносу. Навіщо ж справді до нас ревізор? Послухайте, Іван Кузьмич, чи не можна вам, для загальної нашої користі, всяке лист, яке прибуває до вас в поштову контору, що входить і виходить, знаєте, так трошки роздрукувати і прочитати: чи не міститься в ньому якогось донесення або просто листування. Якщо ж ні, то можна знову запечатати; втім, можна навіть і так віддати листа, роздруковане.

поштмейстер. Знаю, знаю ... Цьому не вчіть, це я роблю не те щоб з обережності, а більше з цікавості: смерть люблю дізнатися, що є нового на світі. Я вам скажу, що це прецікаве читання. Інша лист з насолодою прочитаєш - так описуються різні пасажі ... а повчальність яка ... краще, ніж в «Московських відомостях»!

городничий. Ну що ж, скажіть, нічого не начитували про якомусь чиновникові з Петербурга?

поштмейстер. Ні, про петербурзькому нічого немає, а про костромських і саратовских багато говориться. Шкода, проте ж, що ви не читаєте листів: є прекрасні місця. Ось недавно один поручик пише до приятеля і описав бал в самому грайливому ... дуже, дуже добре: «Життя моє, милий друг, тече, каже в емпіріях: панянок багато, музика грає, штандарт скаче ...» - з великим, з великим почуттям описав . Я навмисне залишив його у себе. Хочете, прочитаю?

городничий. Ну, тепер не до того. Так зробіть милість, Іван Кузьмич: якщо на випадок попадеться скарга або донесення, то без будь-яких міркувань затримуйте.

поштмейстер. З великим задоволенням.

Аммос Федорович. Дивіться, дістанеться вам коли-небудь за це.

поштмейстер. Ах, батюшки!

городничий. Нічого нічого. Інша справа, якби ви з цього публічне що-небудь зробили, але ж це справа сімейність.

Аммос Федорович. Так, недобре діло заварилося! А я, зізнаюся, йшов було до вас, Антон Антонович, з тим щоб почастувати вас собачка. Рідна сестра того псові, якого ви знаєте. Адже ви чули, що Чептовіч з Варховінскім затіяли судову справу, а тепер мені розкіш: цькування зайців на землях і у того і іншого.

городничий. Батюшки, не милі мені тепер ваші зайці: у мене інкогніто прокляте сидить в голові. Так і чекаєш, що ось відчиняться двері і - шусть ...

явище III

Ті ж, Бобчинський і Добчинський, Обидва входять, захекавшись.

Бобчинський. Надзвичайна подія!

Добчинський. Несподівана звістка!

Усе. Що, що таке?

Добчинський. Непередбачене справа: приходимо в готель ...

Бобчинський (Перебиваючи). Приходимо з Петром Івановичем в готель ...

Добчинський (Перебиваючи). Е, дозвольте, Петро Іванович, я розповім.

Бобчинський. Е, ні, дозвольте вже я ... дозвольте, дозвольте ... ви вже й складу такого не маєте ...

Добчинський. А ви зіб'єтеся і не пригадаєте все.

Бобчинський. Нагадаю, їй-богу, пригадую. Чи не заважайте, нехай я розповім, не заважайте! Скажіть, панове, зробіть милість, щоб Петро Іванович не заважав.

городничий. Так говорите, заради бога, що таке? У мене серце не на місці. Сідайте, панове! Візьміть стільці! Петро Іванович, ось вам стілець.

Всі сідають навколо обох Петров Ивановичей.

Ну, що, що таке?

Бобчинський. Дозвольте, дозвольте: я все по порядку. Як тільки мав задоволення вийти від вас після того, як ви зволили зніяковіти отриманим листом, да-с, - так я тоді ж забіг ... вже, будь ласка, не перебивайте, Петро Іванович! Вже все, все, все знаю-с. Так я, як бачите, забіг до Коробкін. А не застав Коробкіна-то будинку, повернув до Растаковскій, а не заставши Растаковскій, зайшов ось до Івана Кузьмича, щоб повідомити йому отриману вами новина, так, ідучи звідти, зустрівся з Петром Івановичем ...

Добчинський (Перебиваючи).Возле будки, де продаються пироги.

Бобчинський. Біля будки, де продаються пироги. Так, зустрівшись з Петром Івановичем, і кажу йому: «Чи чули ви про новини-та, яку отримав Антон Антонович з достовірного письма?» А Петро Іванович вже почули про це від ключниці вашої Авдотьи, яка, не знаю, за чимось була послана до Пилипа Антоновичу Почечуеву.

Добчинський (Перебиваючи).За бочонком для французької горілки.

Бобчинський (Відводячи його руки).За бочонком для французької горілки. Ось ми пішли з Петром-то Івановичем до Почечуеву ... Вже ви, Петре Івановичу ... ентого ... не перебивайте, будь ласка, не перебивайте! .. Пішли до Почечуеву, та на дорозі Петро Іванович говорить: «Зайдемо, каже, в трактир. У Шлунку-то у мене ... з ранку я нічого не їв, так шлунковий трясіння ... »- так-с, в шлунку щось у Петра Івановича ...« А в трактир, каже, привезли тепер свіжої сьомги, так ми закусимо ». Тільки що ми в готель, як раптом молода людина ...

Добчинський (Перебиваючи).Недурной зовнішності, в партикулярному плаття ...

Бобчинський. Непоганий зовнішності, в партикулярному плаття, ходить отак по кімнаті, і в особі отаке міркування ... фізіономія ... вчинки, і тут (Крутить рукою близько чола) багато, багато всього. Я ніби передчував і кажу Петру Івановичу: «Тут щось неспроста-с». Так. А Петро-то Іванович вже моргнув пальцем і покликали шинкаря-с, шинкаря Власа: у нього дружина три тижні тому тому народила, і такий пребойкій хлопчик, буде так само, як і батько, містити трактир. І покликав Він Власа, Петро Іванович і запитай його потихеньку: «Хто, каже, ця молода людина?» - а Влас і відповідає на це: «Це», - говорить ... Е, не перебивайте, Петро Іванович, будь ласка, не перебивайте; ви не розповісте, їй-богу не розповісте: ви прішепетиваете; у вас, я знаю, один зуб у роті зі свистом ... «Це, каже, молодий чоловік, чиновник, - так-с, - що їде з Петербурга, а на прізвище, каже, Іван Олександрович Хлестаков-с, а їде, каже, в Саратовську губернію і, каже, дуже дивний себе атестує: іншу вже тиждень живе, з корчми не їде, забирає все на рахунок і не копійки не хоче платити ». Як сказав він мені це, а мене так ось понад і напоумило. «Е!» - кажу я Петру Івановичу ...

Добчинський. Ні, Петро Іванович, це я сказав: «Отак!»

городничий. Хто, який чиновник?

Бобчинський. Чиновник-та, про яку зволили отримали нотіцію, - ревізор.

городничий (у жаху). Що ви, господь з вами! це не він.

Добчинський. Він! і грошей не платить і не їде. Кому ж б бути, як не йому? І подорожній прописана в Саратов.

Бобчинський. Він, він, їй-богу він ... Така наглядова: все оглянув. Побачив, що ми з Петром-то Івановичем їли сьомгу, - більше тому, що Петро Іванович щодо свого шлунка ... да, так він і в тарілки до нас заглянув. Мене так і пройняло страхом.

городничий. Господи, помилуй нас, грішних! Де ж він там живе?

Добчинський. У п'ятому номері, під сходами.

Бобчинський. У тому самому номері, де минулого року побилися приїжджі офіцери.

Добчинський. А тижнів зо два вже. Приїхав на Василья єгиптянина.

городничий. Два тижні! (В бік.) Батюшки, сватушко! Виносьте, святі угодники! У ці два тижні висічена унтер-офіцерська дружина! Арештантам не видавали провізії! На вулицях шинок, нечистота! Ганьба! поношені! (Хапається за голову.)

Артемій Пилипович. Що ж, Антон Антонович? - їхати парадом в готель.

Аммос Федорович. Ні ні! Вперед пустити голову, духовенство, купецтво; ось і в книзі «Діяння Іоанна Масон» ...

городничий. Ні ні; дозвольте вже мені самому. Бували важкі випадки в житті, сходили, ще навіть і спасибі отримував. Авось бог винесе і тепер. (Звертаючись до Бобчинський.) Ви говорите, він молода людина?

Бобчинський. Молодий, років двадцяти трьох або чотирьох з невеликим.

городничий. Тим краще: молодого швидше пронюхали. Біда, якщо старий чорт, а молодий весь нагорі. Ви, панове, готуйтеся по своїй частині, а я відправлюся сам або ось хоч з Петром Івановичем, приватно, для прогулянки, навідатися, не терплять чи проїжджають неприємностей. Гей, Свистунов!

Свистунов. Що завгодно?

городничий. Іди зараз за приватним приставом; чи ні, ти мені потрібен. Скажи там кому-небудь, щоб якомога скоріше до мене приватного пристава, і приходь сюди.

Квартальний біжить похапцем.

Артемій Пилипович. Йдемо, йдемо, Аммос Федорович! Справді може трапитися біда.

Аммос Федорович. Так вам чого боятися? Ковпаки чисті надів на хворих, так і кінці в воду.

Артемій Пилипович. Яке ковпаки! Хворим велено габерсуп давати, а у мене по всіх коридорах несе така капуста, що бережи тільки ніс.

Аммос Федорович. А я з цього приводу спокійний. Справді, хто зайде в повітовий суд? А якщо і загляне в який-небудь папір, так він житті не буде радий. Я ось вже п'ятнадцять років сиджу на суддівському стільці, а як загляну в доповідну записку - а! тільки рукою махну. Сам Соломон не дозволить, що в ній правда і що неправда.

суддя, попечитель богоугодних закладів, доглядач училищ і поштмейстер йдуть і в дверях стикаються з повертаються квартальним.

явище IV

городничий, Бобчинський, Добчинський і квартальний.

городничий. Що, дроги там стоять?

квартальний. Коштують.

квартальний. Прохоров в приватному будинку, та тільки до справи не може бути вжито.

городничий. Як так?

квартальний. Та так: привезли його вранці до нестями. Ось уже два цебра води вилили, до сих пір не витверезився.

городничий (Хапаючись за голову). Ах, боже мій, боже мій! Іди швидше на вулицю, чи ні - біжи перш в кімнату, чуєш! і принеси звідти шпагу і новий капелюх. Ну, Петро Іванович, поїдемо!

Бобчинський. І я, і я ... дозвольте і мені, Антон Антонович!

городничий. Ні, ні, Петре Івановичу, не можна, не можна! Ніяково, та й на дрожках не поміститься.

Бобчинський. Нічого, нічого, я так: півником, півником побіжу за дрожками. Мені б тільки трошки в шпаринку-та, в двері так подивитися, як у нього ці вчинки ...

городничий (Беручи шпагу, до квартального). Біжи зараз візьми десяцьких, так нехай кожен з них візьме ... Ек шпага як подряпав! Проклятий купчішка Абдулін - бачить, що у городничого стара шпага, не надіслав нової. О, лукавий народ! А так, шахраї, я думаю, там вже прохання з-під поли і готують. Нехай кожен візьме в руки по вулиці ... чорт візьми, по вулиці - по мітлі! і вимели б всю вулицю, що йде до трактиру, і вимели б чисто ... Чуєш! Так дивись: ти! ти! я знаю тебе: ти там кума та крадеш в ботфорти срібні ложечки, - дивись, у мене вухо гостро! .. Що ти зробив з купцем Черняєва - а? Він тобі на мундир дав два аршини сукна, а ти стягнув всю штуку. Дивись! не по чину береш! Іди!

явище V

Ті ж і приватний пристав.

городничий. А, Степан Ілліч! Скажіть, заради бога: куди ви щезли? На що це схоже?

приватний пристав. Я був тут зараз за воротами.

городничий. Ну, слухайте ж, Степан Ілліч. Чиновник із Петербурга приїхав. Як ви там розпорядилися?

приватний пристав. Так так, як ви наказували. Квартального Пуговіцин я послав з десятниками підчищати тротуар.

городничий. А Держиморда де?

приватний пристав. Держиморда поїхав на пожежній трубі.

городничий. А Прохоров п'яний?

приватний пристав. П'яний.

городничий. Як же ви це допустили?

приватний пристав. Та бог його знає. Вчорашнього дня трапилася за містом бійка, - поїхав туди для порядку, а повернувся п'яний.

городничий. Послухайте ж, ви зробіть ось що: квартальний Пуговіцин ... він високого зросту, так нехай стоїть для благоустрою на мосту. Так розкидати нашвидку старий паркан, що біля шевця, і поставити солом'яну віху, щоб було схоже на планування. Воно чим більше ламання, тим більше означає діяльності градоправителя. Ах, Боже мій! я й забув, що біля того паркану навалено на сорок возів всякого сміття. Що це за поганий місто! тільки де-небудь постав який-небудь пам'ятник або просто паркан - чорт їх знає откудова і завдадуть всякої гидоти! (Зітхає.) Так якщо приїжджий чиновник буде питати службу: чи задоволені? - щоб говорили: «Всім задоволені, ваше благородіє»; а який буде незадоволений, то йому після дам такого невдоволення ... О, ох, хо, хо, х! грішний, багато в чому грішний. (Бере замість капелюха футляр.) Дай тільки, Боже, щоб зійшло з рук скоріше, а там-то я поставлю вже таку свічку, якої ще ніхто не ставив: на кожну бестію купця накладу доставити по три пуди воску. О боже мій, боже мій! Їдемо, Петро Іванович! (Замість капелюха хоче одягти паперовий футляр.)

приватний пристав. Антон Антонович, це коробка, а не капелюх.

городничий (Кидаючи коробку). Коробка так коробка. Чорт з нею! Так якщо запитають, чому не вибудувана церква при богоугодну закладі, на яку рік тому була асигновано сума, щось не забути сказати, що почала будуватися, але згоріла. Я про це і рапорт представляв. А то, мабуть, хтось, забувши, здуру скаже, що вона і не починалася. Так би мовити Держиморда, щоб не надто давав волі куркулів своїм; він, для порядку, всім ставить ліхтарі під очима - і правому, і винуватому. Їдемо, їдемо, Петро Іванович! (Виходить і повертається.) Та не випускати солдатів на вулицю без усього: ця паскудна Гарнізов одягне тільки понад сорочки мундир, а внизу нічого немає.

Всі йдуть.

явище VI

Анна Андріївна і Марія Антонівна вбігають на сцену.

Анна Андріївна. Де ж, де ж вони? Ах, Боже мій!.. (Відчинити двері.) Чоловік! Антоша! Антон! (Каже скоро.) А все ти, а все за тобою. І пішла копатися: «Я булавочку, я косинку». (Підбігає до вікна і кричить.) Антон, куди, куди? Що, приїхав? ревізор? з вусами! з якими вусами?

Анна Андріївна. Після? Ось новини - після! Я не хочу після ... Мені тільки одне слово: що він, полковник? А? (З зневагою.) Поїхав! Я тобі згадаю це! А все ця: «Матінка, матінка, стривайте, зашпілю ззаду косинку; я зараз". Ось тобі і зараз! Ось тобі нічого і не дізналися! А все прокляте кокетство; почула, що поштмейстер тут, і давай перед дзеркалом манірності: і з того боку, і з цього боку підійде. Уявляє, що він за нею волочиться, а він просто робить мені гримасу, коли ти відвернешся.

Марія Антонівна. Так що ж робити, матінка? Все одно через дві години ми всі дізнаємося.

Анна Андріївна. Через дві години! уклінно дякую. Ось позичила відповіддю! Як ти не здогадалася сказати, що через місяць ще краще можна дізнатися! (Звішувати в вікно.) Гей, Авдотья! А? Що, Авдотья, ти чула, там приїхав хтось? .. Не чула? Дурна якась! Махає руками? Нехай махає, а ти б все-таки його розпитала. Не могла цього дізнатися! В голові нісенітниця, все женихи сидять. А? Скоро виїхали! да ти б побігла за дрожками. Іди, іди зараз! Чуєш, пагони розпитай, куди поїхали; да розпитай гарненько, що за приїжджий, який він, - чуєш? Підглянуті в щілину і дізнайся все, і очі які: чорні чи ні, і вмить повертайся назад, чуєш? Швидше, швидше, швидше, швидше! (Кричить до тих пір, поки не опускається завіса. Так завісу і закриває їх обох, що стоять біля вікна.)

дія друга

Маленька кімната в готелі. Постіль, стіл, чемодан, порожня пляшка, чоботи, платтяна щітка та інше.

явище I

Осип лежить на панської ліжку.

Чорт забирай, є так хочеться і в животі тріскотня така, як ніби-то цілий полк затрубив в труби. От не доїдемо, та й годі, додому! Що ти маєш робити? Другий місяць пішов, як уже з Пітера! Профінтіл дорогою грошики, голубчику, тепер сидить і хвіст підкрутив і не гарячкує. А стало б, і дуже б стало на прогони; немає, бач, потрібно в кожному місті показати себе! (Дражнить його.) «Гей, Осип, іди подивися кімнату, кращу, так обід запитай найкращий: я не можу їсти поганого обіду, мені потрібен кращий обід». Хай би вже було справді щось путнє, а то адже елистратишка простий! З проїжджаючим знайомиться, а потім в карти - ось тобі і догрався! Ех, набридло таке життя! Право, на селі краще: воно хоч немає публічності, та й заботності менше; візьмеш собі бабу, та й лежи весь вік на полу та їж пироги. Ну, хто ж сперечається: звичайно, якщо піде на правду, так життя в Пітері найкраще. Гроші б тільки були, а життя тонка і політично: кеятри, собаки тобі танцюють, і все що хочеш. Розмовляє все на тонкій делікатності, що хіба тільки дворянству поступиться; підеш на Щукін - купці тобі кричать: «Поважний!»; на перевозі в човні з чиновником сядеш; компанії захотів - іди в лавочку: там тобі кавалер розповість про табори і оголосить, що будь-яка зірка означає на небі, так ось як на долоні все бачиш. Стара офіцерша забреде; покоївка іноді загляне така ... фу, фу, фу! (Посміхається і трясе головою.) Галантерейне, чорт візьми, обходження! Неввічливої \u200b\u200bслова ніколи не почуєш, всякої говорить тобі «ви». Набридло йти - береш собі візника і сидиш собі як пан, а не захочеш заплатити йому - мусиш: у кожного вдома є наскрізні ворота, і ти так шмигнешь, що тебе ніякої диявол не знайде. Одне погано: іноді славно наїсися, а в інший ледь не лопнеш з голоду, як тепер, наприклад. А все він винен. Що з ним зробиш? Батюшка надішле гроші, чим би їх притримати - і куди! .. пішов гуляти: їздить на візнику, кожен день ти діставай в кеятр квиток, а там через тиждень, глядь - і посилає на толкучий продавати новий фрак. Інший раз все до останньої сорочки спустить, так що на ньому всього залишиться сертучішка та шінелішка ... Їй-богу, правда! І сукно таке важливе, аглицким! карбованців півтораста йому один фрак стане, а на ринку спустить рублів за двадцять; а про брюках і говорити нічого - дарма йдуть. А чому? - від того, що справою не займається: замість того щоб в посаду, а він йде гуляти по прешпекта, в карти грає. Ех, якщо б дізнався це старий пан! Він не подивився б на те, що ти чиновник, а, піднявши сорочечку, таких би засипав тобі, що б дня чотири ти чухати. Коли служити, так служи. Ось тепер шинкар сказав, що не дам вам є, поки не заплатите за колишнє; ну, а коли не заплатимо? (Зітхнувши.) Ах, боже ти мій, хоч би якісь щі! Здається, так би тепер весь світ з'їв. стукає; вірно, це він йде. (Поспішно схоплюється з ліжка.)

явище II

Осип і Хлестаков.

Хлестаков. На, візьми це. (Віддає кашкет і паличку.) А, знову валявся на ліжку?

Осип. Так навіщо ж би мені валятися? Чи не бачив я хіба ліжка, чи що?

Хлестаков. Брешеш, валявся; бачиш, вся склочена.

Осип. Так на що мені вона? Не знаю я хіба, що таке ліжко? У мене є ноги; я і постою. Навіщо мені ваша ліжко?

Хлестаков (Ходить по кімнаті). Подивися, там в картузі тютюну немає?

Осип. Так де ж йому бути, тютюну? Ви четвертого дня останнім викурили.

Хлестаков (Ходить і різноманітно стискає свої губи, нарешті каже гучним і рішучим голосом). Послухай ... агов, Осип!

Осип. Чого бажаєте?

Хлестаков (Гучним, але не настільки рішучим голосом). Ти іди туди.

Осип. Куди?

Осип. Та ні, я і ходити не хочу.

Хлестаков. Як ти смієш, дурень!

Осип. Та так; все одно, хоч і піду, нічого з цього не буде. Господар сказав, що більше не дасть обідати.

Хлестаков. Як він сміє не дати? Ось ще дурниця!

Осип. «Ще, каже, і до городничему піду; третій тиждень пан грошей не плоть. Ви-де з паном, каже, шахраї, і пан твій - шахрай. Ми, мовляв, кажуть, отаких шерамижніков і негідників бачили ».

Хлестаков. А ти вже й радий, скотина, зараз переказувати мені все це.

Осип. Каже: «Так всякий прийде, обживеться, заборгували, після і вигнати не можна. Я, каже, жартувати не буду, я прямо зі скаргою, щоб на розправу та в тюрму ».

Хлестаков. Ну, ну, дурень, повно! Іди, іди скажи йому. Таке грубе тварина!

Осип. Так краще я самого господаря покличу до вас.

Хлестаков. На що ж господаря? Ти піди сам скажи.

Осип. Так, право, пане ...

Хлестаков. Ну, іди, чорт з тобою! поклич господаря.

Осип йде.

явище III

Хлестаков один.

Жахливо як хочеться їсти! Так трошки пройшовся, думав, чи не пройде апетит, - немає, хай йому грець, не проходить. Так, якщо б в Пензі я не Покуття, стало б грошей доїхати додому. Піхотний капітан сильно підчепив мене: Штос дивно, бестія, зрізують. Всього якихось чверть години посидів - і все обібрав. А попри все те страх хотілося б з ним ще раз поборотися. Випадок тільки не привів. Який поганий містечко! У овошенних крамницях нічого не дають в борг. Це вже просто підло. (Як візьме спочатку з «Роберта», потім «Не шей ти мені матінка», а нарешті ні се ні те.) Ніхто не хоче йти.

явище IV

Хлестаков, Осип і трактирний слуга.

слуга. Господар наказав запитати, що вам завгодно?

Хлестаков. Здрастуй, братику! Ну, що ти, здоровий?

слуга. Слава Богу.

Хлестаков. Ну, що, як у вас в готелі? добре чи все йде?

слуга. Так, слава богу, все добре.

Хлестаков. Багато проїжджаючих?

слуга. Так, досить.

Хлестаков. Послухай, люб'язний, там мені до сих пір обіду не приносять, так, будь ласка, покваптеся, щоб скоріше, - бачиш мені зараз після обіду потрібно чимось зайнятися.

слуга. Так господар сказав, що не буде більше відпускати. Він, ніяк, хотів йти сьогодні скаржитися городничему.

Хлестаков. Так що ж скаржитися? Посудіть самі, люб'язний, як же? адже мені потрібно їсти. Так я можу зовсім охляв. Мені дуже їсти хочеться; я не на жарт це говорю.

слуга. Так-с. Він говорив: «Я йому обідати не дам, поки він не заплатить мені за колишнє». Такий вже відповідь його був.

Хлестаков. Так ти урезонити, умов його.

слуга. Так що ж йому таке говорити?

Хлестаков. Ти поясни йому поважно, що мені потрібно їсти. Гроші самі собою ... Він, думає, що, як йому, мужику, нічого, якщо не поїсти день, так і іншим теж. Ось новини!

слуга. Мабуть, я скажу.

явище V

Хлестаков один.

Це погано, проте ж, якщо він зовсім нічого не дасть є. Так хочеться, як ще ніколи не хотілося. Хіба з сукні що-небудь пустити в оборот? Штани, чи що, продати? Ні, вже краще поголодувати, так приїхати додому в петербурзькому костюмі. Шкода, що Иохим не дав напрокат карети, а добре б, чорт забирай, приїхати додому в кареті, підкотити таким собі чортом до якого-небудь сусідові-поміщику під ганок, з ліхтарями, а Осипа ззаду, одягнути в ліврею. Як би, я уявляю, все переполошилися: «Хто такий, що таке?» А лакей входить (Витягується і представляючи лакея)

слуга. Та вже відомо, що не такі.

Хлестаков. Які ж?

слуга. Обнакновенно які! вони вже відомо: вони гроші платять.

Хлестаков. Я з тобою, дурень, не хочу розмірковувати. (Наливає суп і їсть.) Що це за суп? Ти просто води налив в чашку: ніякого смаку немає, тільки смердить. Я не хочу цього супу, дай мені іншого.

слуга. Ми приймемо-с. Господар сказав: коли не хочете, то і не потрібно.

Хлестаков (Захищаючи рукою страву). Ну, ну, ну ... залиш, дурень! Ти звик там звертатися з іншими: я, брате, не такого роду! зі мною не раджу ... (Їсть.) Боже мій, який суп! (Продовжує є.) Я думаю, ще жодна людина в світі не їв такого супу: якісь пір'я плавають замість масла. (Ріже курку.) Ай, ай, ай, яка курка! Дай спекотне! Там супу трохи залишилося, Осип, візьми собі. (Ріже спекотне.) Що це за спекотне? Це не спекотне.

Осип (Входить). Там чомусь городничий приїхав, довідується і питає про вас.

Хлестаков (Злякавшись). Ось тобі й маєш! Ото вже бестія шинкар, встиг уже поскаржитися! Що, якщо він справді потягне мене до в'язниці? Що ж якщо благородним чином, я, мабуть ... ні, ні, не хочу! Там в місті волочаться офіцери і народ, а я, як навмисне, задав тону і переморгнувся з однієї купецької донькою ... Ні, не хочу ... Так що він, як він сміє справді? Що я йому, хіба купець чи ремісник? (Бадьорий і випрямлівается.) Так я йому прямо скажу: «Як ви смієте, як ви ...» (У дверей крутиться ручка; Хлестаков блідне і зменшується.)

явище VIII

Хлестаков, городничий і Добчинський. Городничий, вошед, зупиняється. Обидва з переляку дивляться кілька хвилин один на іншого, витріщивши очі.

городничий (Трохи оговтавшись і простягнувши руки по швах). Здорові!

Хлестаков (Кланяється). Моє шанування…

городничий. Вибачте.

Хлестаков. Нічого ...

городничий. Обов'язок моя, як градоначальника тутешнього міста, дбати про те, щоб проїжджаючим і всім шляхетним людям ніяких утисків ...

Хлестаков (Спочатку трохи заїкається, але до кінця промови говорить голосно). Так що ж робити? Я не винен ... Я, право, заплачу ... Мені надішлють з села.

Бобчинський визирає з дверей.

Він більше винен: яловичину мені подає таку тверду, як колода; а суп - він чорт знає чого хлюпнув туди, я повинен був викинути його за вікно. Він мене морить голодом цілими днями ... Чай такий дивний, смердить рибою, а не чаєм. За що ж я ... Ось новина!

городничий (Боячись). Вибачте, я, право, не винен. На ринку у мене яловичина завжди хороша. Привозять холмогорские купці, люди тверезі і поведінки хорошого. Я вже не знаю, звідки він бере таку. А якщо щось не так, то ... Дозвольте мені запропонувати вам переїхати зі мною на іншу квартиру.

(Тремтячи). Через недосвідченість, їй-богу через недосвідченість. Недостатність стану ... Самі будьте ласкаві поміркувати: казенного платні не вистачає навіть на чай і цукор. Якщо ж і були якісь хабарі, то зовсім небагато: до столу що-небудь та на пару сукні. Що ж до унтер-офіцерської вдови, яка займається купецтвом, яку я нібито висік, то це наклеп, їй-богу наклеп. Це вигадали лиходії мої; це такий народ, що на життя мою готові зазіхнути.

Хлестаков. Та що? мені немає ніякого діла до них. (В роздумі.) Я не знаю, проте ж, навіщо ви говорите про лиходіїв або про якийсь унтер-офіцерської вдови ... Унтер-офіцерська дружина зовсім інше, а мене ви не смієте висікти, до цього вам далеко ... Ще чого! дивись ти! .. Я заплачу, заплачу гроші, але у мене тепер немає. Я тому і сиджу тут, що у мене немає ні копійки.

городничий (в бік). О, тонка штука! Ек куди метнув! якого туману напустив! розбери хто хоче! Не знаєш, з якого боку і взятися. Ну да уж спробувати Та нехай уже! Що буде, то буде, спробувати на авось. (Вголос.) (Добчинський.) Сідайте, прошу уклінно.

городничий. Нічого, ми й так постоїмо.

Хлестаков. Будьте ласкаві, сідайте. Я тепер бачу абсолютно відвертість вашого характеру і привітність, а то, зізнаюся, я вже думав, що ви прийшли з тим, щоб мене ... (Добчинський.) Сідайте.

Городничий і Добчинський сідають. Бобчинський визирає в двері і прислухається.

городничий (в бік). Потрібно бути сміливіший. Він хоче, щоб вважали його інкогніто. Добре, підпустимо і ми туруси; Прикинь, як ніби зовсім і не знаємо, що він за людина. (Вголос.) Ми, походжаючи по справах посади, ось з Петром Івановичем Добчинским, тутешнім поміщиком, зайшли навмисне в готель, щоб довідатися, чи добре містяться проїжджаючі, тому що я не так, як інший городничий, якому ні до чого діла немає; але я, крім посади, ще й за християнським людинолюбства хочу, щоб кожному смертному опинявся хороший прийом, - і ось, як ніби в нагороду, випадок доставив таке приємне знайомство.

Історія написання «Ревізора»

аналіз твору

опис твору

герої комедії

Іван Олександрович Хлестаков

городничий

Поштмейстер Іван Кузьмич Шпекин

Анна Андріївна Сквозник-Дмухановского

Композиція і аналіз сюжету

Комедія в п'яти діях

Зауваження для панів акторів

Микола Васильович Гоголь Ревізор

* * *

Над чим сміявся Гоголь. Про духовному сенсі комедії «Ревізор»

Комічне в «Ревізорі»

Сенс епіграфа і «Німий сцени»

Комедія в п'яти діях

Зауваження для панів акторів

Микола Васильович Гоголь
Ревізор