У створенні творів російські і західні класики застосовували різні засоби і прийоми. На початку минулого століття в світовій літературі почала даватися взнаки тенденція до символічності, іносказанню. Такі особливості не тільки присутні в сучасній прозі, але і є сьогодні предметом пильного вивчення літературознавців. Художніми фігурами, на які дослідники звернули особливу увагу в XX столітті, стали алюзії. Що це таке? Для чого вони потрібні? І які форми можуть мати алюзії?

походження терміна

Зовсім недавно літературні теоретики сформулювали визначення алюзії. Що це за явище, раніше мало хто замислювався, і не тому, що майстри художнього слова не застосовували його. Приклади алюзії зустрічаються вже в поезії Середньовіччя. Скоріше, справа в тому, що до початку минулого століття літературознавство не розвивалося настільки активно.

У сучасній філології цей термін використовується для позначення одного із стилістичних прийомів. У перекладі з латинської мови він означає «натякати». Алюзія - це художній образ, який автор запозичує в біблійних сюжетах, античної або середньовічної міфології або в творах інших письменників. Мета такого запозичення - провести паралель між власним літературним творінням і вже створеним до нього широко відомим твором. Таким чином, можна сказати, що автор, використовуючи вже наявний образ, «натякає» на його схожість з героєм, сюжетом або ідеєю свого роману, новели або повісті.

види алюзії

За допомогою таких стилістичних прийомів автор може посилатися не тільки на загальновідоме літературний твір, а й на будь-якої історичний факт. Різні елементи з біблійних або міфічних сюжетів можуть грати роль алюзії. Що це за художнє явище, відповісти в рамках однієї статті неможливо. Цій темі присвячують праці багато літературні дослідники, кожен з яких пропонує своє трактування і класифікацію. Щоб отримати загальне поняття про алюзії, слід навести кілька прикладів з літератури і класифікувати їх за основною ознакою, а саме - джерела, з якого вона може бути запозичена. Отже, подібні мистецькі образи можуть бути:

• міфологічними;
• біблійними;
• історичними;
• літературними;
• філософсько-естетичними.

Застосовуються алюзії для освіти сюжету, розкриття образу героя або ідеї автора. Перебувати вони можуть у заголовку твору або в його кінцівці. Також ці можуть займати медіальну позицію.

"У колі першому"

Алюзія в романі Олександра Солженіцина знаходиться в заголовку твору. У своїй «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі сформував сувору структуру загробного світу, розділивши його на дев'ять кіл. Грішна душа, відповідно до сюжету поеми італійського автора, виявляється в одному з них. Але кожен з кіл відповідає тяжкості скоєних за життя проступків. У першому знаходяться найшкідливіші грішники, чия вина вельми сумнівна: нехрещені немовлята, добродійні, але нехрещені люди. У романі Солженіцина дантовский перше коло узятий в якості алюзії. Що це за алегоричний прийом і яку функцію він виконує, можна зрозуміти, згадавши слова автора: «Найдорожче в світі усвідомлювати, що не береш участі в несправедливості». Герої російського письменника покарані, страждають, наче мешканці першого кола італійського філософа, безвинно і є жертвами величезної страшної системи.

шекспірівські алюзії

Елементи, запозичені з творчості Вільяма Шекспіра, активно використовуються в творах сучасних авторів, перш за все англомовних. Однією з таких алюзій є образ чорного принца з роману Сюжет цього твору є передісторією до легенди про принца Датському.

Англійський письменник проводить паралель між героями свого роману «Колекціонер» і шекспірівськими персонажами з трагедії «Буря». Як в першому, так і в другому випадку символи займають медіальну позицію.

А що стосується творів російської класичної літератури, то яскравим прикладом алюзії на образи з творчості англійського драматурга служить повість Лєскова «Леді Макбет Мценського повіту».

Інші художні алюзії

Вибір джерела алюзій залежить від часу, в якому живе автор, від його ідей. У романі «Майстер і Маргарита» присутні всюди іносказання, тонкі натяки на біблійні образи і сюжети. Твір Булгакова породжує безліч питань і загадок. Але посилання автора культового твору XX століття на «Фауста» Гете очевидні. ім'я головної героїні - основна алюзія. Любові і темі швидкоплинного щастя присвятив Булгаков головну сюжетну лінію, яка також є цікавим предметом вивчення критиків в силу великої кількості в ній образів німецького поета.

Ремінісценція є більш загальним поняттям. Використання різних образів і елементів з відомого може приймати різні форми. Стилістичний прийом, якому присвячена ця стаття, має на увазі найбільш однозначне прочитання.

Алюзія і ремінісценція в загальному розумінні є майже синонімами. Великі персонажі і сюжети, можливо, вже створені. Сучасним авторам залишається лише переосмислити їх і перенести в наш час. І варто сказати, що подібні використовуються не тільки в літературі, а й в кіно. Приклад з радянського кінематографа - кінострічка «Діти дон Кіхота». Головний герой цього фільму робить добро, не чекаючи нагороди. Він віддається роботі з усією душею, не звертаючи уваги на глузування. Вчинки його можуть здатися божевільними простим обивателям. Але ці безумства шляхетні. І в цьому схожість кіногероя з персонажем Сервантеса.

Людина завжди звертається до першоджерел і авторитетним особам, щоб зміцнити своє висловлювання, надати йому більше значимості, при цьому розповісти про щось однозначно, без натяків на інше значення. В літературному жанрі використовуються багато прийомів, серед яких поширеною на сьогоднішній день стає алюзія. До недавнього часу мало хто замислювався над поняттям даного прийому, проте приклади сучасних літературних напрямів використовують різні види алюзій.

Інтернет-журнал сайт, кажучи про алюзії, розуміє відсилання читача на якесь відоме літературне обличчя, подія або явище, яке вже описувалося раніше, має чітке розуміння і образ. Навіщо автору ще раз описувати, хто такий Ісус або богиня Венера, якщо можна відразу застосувати дані імена загальні, які відомі всім і мають чіткі образи, які не вимагають пояснень?

Таким чином, алюзія - це прийом в літературному жанрі, коли автор посилається на якесь літературне обличчя або явище, яке вже описувалося в інших творах і відомо всім людям, оскільки вважається історичним фактом.

Що таке алюзія?

У літературі автори застосовують різні прийоми свого викладу. В один час були популярні іносказання і символічність. На сьогоднішній день часто використовуються літературні образи і явища, які описуються в інших творах, мають чіткий образ, однозначність розуміння. Щоб багато часу не витрачати на описування свого явища, автор може вдаватися до алюзії - це літературний прийом запозичення, коли береться якийсь герой або явище з іншого літературного твору.

Алюзія в перекладі з латинської означає «натякати», «жартувати». Таким чином автор посилається на якогось персонажа, який повинен бути відомий читачеві і про якого вже не потрібно що-небудь пояснювати.

Навіщо застосовувати алюзію? Вона допомагає посилити образ того героя, про який йде мова. Оскільки кожен читач може щось своє розуміти під тими словами, які автор використовує, він дає посилання на того персонажа, з яким порівнює свого. Проводиться паралель, щоб читачеві було зрозуміло, про що автор веде мову.

Алюзія часто використовується в літературній або ораторської мови. Вона допомагає автору швидко передати свою думку без додаткових пояснень і роз'яснень. Варто використовувати загальне ім'я якогось відомого персонажа або історичний факт, який відомий всім, як тут же слухачі або читачі зрозуміють, про що говорить автор.

Алюзія відрізняється від цитати тим, що вона передає значення персонажа або події, а не переказує, що було сказано. Хоча можна використовувати цитати або крилаті вирази, які теж можуть передавати якийсь сенс, на який посилається автор. Головне тут - загальновідомість того, про що говорить автор. Він не використовує імена або не називає події, про які іншим людям нічого не відомо. Він застосовує лише ті персонажі і факти, які відомі всім людям і можуть навіть використовуватися ними для порівняння або посилання, посилення своїй промові.

Ще одна відмінність цитати від алюзії полягає в тому, що:

1. Цитату потрібно розуміти так, як вона вимовляється. Її чоловік міг раніше не почув. Однак тепер йому просто потрібно зрозуміти інформацію з цитати дослівно.
2. Алюзія вимагає знань і ерудиції у слухачів, читачів. Якщо якась людина не знає, хто така Клеопатра, ніж вона була відома і чим прославилася, тоді він і не зможе зрозуміти, чому автор посилається на даний образ. Людині потрібні пояснення не тільки того образу, який описується самим автором, а й роз'яснення поняття Клеопатри, щоб зрозуміти, чому на нього посилаються.

Таким чином, алюзія виступає джерелом знань і освіченості людини, який не зрозуміє, про що говорить автор, якщо не буде начитаним і ерудованим.

Алюзія - це символічний образ, який може бути історичним, біблійним і навіть вигаданим. Однак якщо про нього багато чого відомо, він уже став загальним особою, тоді його можна використовувати для посилення і додання своїм словам певного забарвлення.

Досить легко сказати «Сильний, як Геркулес», ніж використовувати великий набір слів, щоб описати, який є сила. Геркулес - міфічний герой, який володів найбільшою силою, здатною пересувати і піднімати будь-які предмети, якими б важкими вони не були. Ніхто не міг зрівнятися з ним по силі, оскільки звичайній людині не були надані такі природні дані. А ось Геркулес вважався напівбогом, який був гідний володіти надприродними здібностями.

Якщо читач або слухач знає про те, що вміщає в себе образ того чи іншого героя або події, яке використовує автор, тоді створюється певний настрій. Автору не доводиться використовувати багато слів, щоб передати свою думку, при цьому він створює певний настрій. Легше написати про злості, яка була властива Гітлеру, ніж описувати багатьма словами про те, які почуття переживав герой автора.

Близьким за значенням алюзії є ремінісценція - це теж відсилання на деякий подія, яке було раніше прочитано або почуте. Часом важко відрізнити ремінісценцію і алюзію, однак прийнято вважати, що алюзія є одним з напрямків ремінісценції.

До алюзії можна віднести крилаті фрази, які також відомі багатьом людям і на які можна посилатися. Прикладами можуть бути:

1. «Чим менше жінку ми любимо, тим більше подобаємося ми їй».
2. "Прийшов побачив переміг".
3. "Сім разів відмір один раз відріж".

Алюзію застосовують в психокорекції, коли потрібно усунути захисні бар'єри і механізми, що можливо, якщо людина не відчуває негативного ставлення до тієї посиланню, яке застосовується. Таким чином, можна використовувати алюзію для переорієнтації людини, зниження захисних механізмів і виклику певних емоцій.

Нерідко люди пишуть щоденники, використовуючи алюзію як відведення негативних емоцій або передачі своєї думки. Звичайно, для того, щоб алюзію розуміли, слухач або читач повинні були стикатися з тим чином або подією, на яке посилається автор, в інших творах, які як раз і розкривають поняття. Якщо ж читач / слухач не знайомі з алюзією, тоді вони можуть її пропустити, не помітити або просто не зрозуміти.

Алюзія повинна носити такі характеристики, щоб бути зрозумілою читачеві або слухачеві:

1. Бути розпізнається, тобто вона не повинна бути занадто замаскованої.
2. Бути зрозумілою, або хоча б автор повинен вказати джерело, на який він посилається, щоб за бажанням самого читачеві можна було ознайомитися з визначенням в повному обсязі.
3. Бути впровадженої в контекст правильно і коректно, що вимагає від автора зміни структури свого викладу.

Посилатися за допомогою методу алюзії можна на що завгодно: не тільки на якийсь персонаж, але навіть на історичну подію. Залежно від того, як автор використовує алюзію, можна не тільки посилити значимість самого тексту, а й дізнатися ставлення самого автора до подій. Виділяють різні види алюзії:

• Міфологічна.
• Літературна.
• Історична.
• Біблійна.
• Філософсько-естетична.

На вигляд алюзії впливає те, звідки береться персонаж або подія. Наприклад, «його ніс росте, як у Буратіно» - літературна алюзія, оскільки «Буратіно» - вигаданий персонаж з літературного твору. Властивістю Буратіно було те, що він був зроблений з дерева, жвавий і його ніс ріс, коли він брехав (обманював).

Алюзія може замінити цілий контекст, використовуватися для посилення образу або пояснення того сенсу, який хоче висловити автор.

Розглянемо приклади алюзій:

1. Біблійні або релігійні: «Добрий самаритянин», «Вдарили по одній щоці, підстав другу».
2. Історичні: найчастіше використовуються імена історичних особистостей для надання більшої точності і емоцій. Наприклад, «Кровожерлива, як Єлизавета Баторі», «Безстрашний, як Олександр Македонський», «Великий, як Юлій Цезар».
3. Міфологічні - використання героїв, імен богів, явищ. Наприклад, Великий потоп, Зевс, Титани.

Для розуміння алюзії необхідно, щоб пізнання і розуміння окремих персонажів і фактів у автора і читача / слухача співпадали. В іншому випадку читач / слухач не зрозуміє, про що йому кажуть, не помітить посилання, проігнорує її. Також важливо, як обидві сторони відносяться до одного і того ж явища або персонажу. Автор може висловлювати негативне ставлення до поведінки великого завойовника Наполеона, в той час як читач може відчувати позитивні почуття до того, що людина мала таким розумом і мужністю, щоб здійснювати такі історичні події (незважаючи на те, що вони несли шкоду звичайним людям).

Таким чином, алюзія стає необхідною для додання більшого багатства тексту оратора або письменника:

• Посилання для визначення однозначності того, що хочеться сказати.
• Додання сказаного більше емоцій і почуттів.
• Збагачення значущості слів, які передає автор.

підсумок

Алюзія - літературний прийом, який можна використовувати не тільки при написанні текстів, а й в ораторському мистецтві. Людина відносить себе до освічених і культурних істотам, які повинні знати свою історію і культурну спадщину. Чим більше людина знає і утворюється, тим більшим багажем слів він володіє. Адже можна звертатися до історичних подій або біблійним героям, щоб всього лише назвати їх і передати всю ту гаму почуттів або понять, які хочеться висловити.

При цьому автору слід розуміти, що його текст не кожна людина зможе зрозуміти. Щоб усунути цю прогалину, необхідно робити зноски, пояснення хоча б в короткому вигляді. Якщо слухачеві / читачеві буде цікаво дізнатися побільше про ту подію або персонажа, на який сталася посилання, тоді він зможе з ним ознайомитися самостійно.

Алюзія допомагає збагатити текст автора, більш того, виставити його освіченою людиною, зв'язати його текст з іншими загальновідомими текстами. Людина бажає посилатися на крилаті фрази і відомі персонажі або події, щоб таким чином посилити сказане ним. Адже якщо людина використовує те, що відомо і вже давно прийнято, його слова не піддають критиці і оцінці.

Таким чином, в деякій мірі алюзія допомагає впливати на сприйняття тексту як беззастережно і безоціночно. А це допомагає автору надавати потрібну дію на слухачів або читачів. Чим більше відомими і зрозумілими є посилання для аудиторії, тим більше автора розуміють, з ним погоджуються і наповнюються потрібних емоцій. А чого ще потрібно автору, який залишився почутим, зрозумілим і позитивно оціненим ?!

Типи літературних алюзій

Найбільш популярною формою літературної інтертекстуальності є введення одних текстів в інший в фрагментарне вигляді. Подібні «включення» і «відсилання» до попередніх літературним фактам прийнято називати алюзіями і ремінісценціями. Ці форми інтертекстуальності є найбільш розробленими. Кордон між алюзією і ремінісценцією трудноустановіма.

Дотримуючись попереднім традиціям літературознавства, Н.Г.Владімірова визначила алюзію як «стилістичну фігуру, натяк на відомий літературний або історичний факт, риторичну фігуру». Ремінісценція ж, на її думку, є спогад про художній образ, творі або запозичення автором (частіше несвідоме) художнього образу або будь-яких елементів «чужого» твори Владимирова Н.Г. Умовність, що творить світ. В.Новгород, 2001. С.144 .. В.Е.Халізев називає ремінісценції «образами літератури в літературі» і вважає найбільш поширеною їх формою цитату, точну або неточну. Ремінісценції, на його думку, можуть або включатися в твір свідомо і цілеспрямовано, або виникати незалежно від волі автора, мимоволі ( «літературне пригадування») Хализев В.Є. Теорія літератури. М., 1999. с.253 .. Н.А.Фатеева вважає, що алюзія часто може обертатися ремінісценцією, і навпаки. Згідно концепції Ж.Женетта, що визначає алюзію і цитату рівнозначними категоріями інтертекстуальності, дослідниця зосереджує увагу саме на цих формах. Цитату Фатєєва визначає як «відтворення двох або більше компонентів тексту донора з власної предикацией». Алюзія - це запозичення певних елементів претекста, за якими відбувається їх впізнавання в тексті-реципієнті, де і здійснюється їх предикация. Алюзію від цитати відрізняє те, «що запозичення елементів відбувається вибірково, а ціле висловлювання або рядок тексту-донора, співвідносні з новим текстом, присутні в останньому, як би« за текстом », тільки імпліцитно». Тобто в разі цитацій автор переважно експлуатує реконструктивну інтертекстуальність, реєструючи спільність «свого» і «чужого» текстів, а в разі алюзії на перше місце виходить конструктивна інтертекстуальність, мета якої організувати запозичені елементи таким чином, щоб вони виявилися вузлами зчеплення семантико-композиційної структури нового тексту Фатєєва Н.А. Контрапункт інтертекстуальності, або Інтертекст в світі текстів. М., 2000. С.122-129 ..

В даному дослідженні не проводиться чіткої межі між цитатою, алюзією і ремінісценцією, оскільки дослідники так і не прийшли до єдиної думки в розмежуванні даних явищ. Грунтуючись на наведених вище твердженнях про існування «прямий» (цитатної) і «непрямий» (непрямої) алюзії, три вищеперелічені інтертекстуальні включення ми позначаємо як аллюзівние.

Багатьма дослідниками були зроблені спроби систематизації видів і функцій алюзій і аллюзівних включень.

М.Д. Тухарелі пропонує таку класифікацію алюзій на їхню семантику:

1. Імена власні - антропонімів. До цієї ж групи належать: часто зустрічаються в художньому творі зооніми - імена тварин, птахів; топоніми - географічні назви; космонімія - назви зірок, планет; ктематоніми - назви історичних подій, свят, художніх творів і т.д .; теоніма - назви богів, демонів, міфологічних персонажів і т.д.

2. Біблійні, міфологічні, літературні, історичні та інші реалії.

3. Відлуння цитат, ходових висловів, контамінації, ремінісценції.

З точки зору структури алюзія може бути представлена \u200b\u200bсловом, словосполученням і більшими за обсягом і конструкції словесними утвореннями. М. Д. Тухарелі виділяє алюзії - надфразовою єдності, алюзії - абзаци, алюзії - строфи, алюзії - прозові строфи, алюзії - глави, нарешті, алюзії - художні твори Тухарелі М.Д. Алюзія в системі літературного твору: Автореф. дис. канд. філол. наук. - Тбілісі, 1984. - 18с .. Що стосується останнього різновиду алюзії, А А. Мамаєва називає її архітектонічною. Така алюзія представлена \u200b\u200bцілим художнім твором, що повторює розташування частин і особливості іншого художнього твору. Але в світовій літературі знайдений лише один приклад подібного роду алюзії - «Улісс» Д. Джойса, яке дублює «Одіссею» Гомера.

На нашу думку, найбільш повна класифікація запропонована в роботі Д.Дюрішіна Дюришин Д. Теорія порівняльного вивчення літератури. М., 1979. 397 с .. Серед інтегральних форм сприйняття найпростішої він вважає алюзію, тобто «Звернення до певного художньому прийому, Мотиву, ідеї і тому подібному переважно корифеїв світової літератури ». Алюзію відрізняє «одномоментне спонукання до асоціації з яким-небудь компонентом першоджерела». До числа найбільш популярних алюзій Дюришин відносить пряме і завуальоване цитування першоджерела. Цитатні алюзії становлять істотну різновид «неавторської» слова. За Дюришина, це «найпростіший тип літературної зв'язку» [Дірюшін Д., 1979. 340]. Цитатні алюзії, націлені на «опуклу радість пізнавання», можуть бути як імпліцитних так і експліцитно. Найбільш чистою формою прямої цитацій можна вважати цитати з точною атрибуцією і тотожним відтворенням зразка.

У романі Д.Фаулза «Волхв» йде пряма цитацій поеми Т. С. Еліота: «Одна з них відзначала сторінку, на якій хтось обвів червоним чорнилом чотиривірш з поеми« Літтл Гіддінг »:

Ми будемо блукати думкою,

І в кінці поневірянь прийдемо

Туди звідки ми вийшли,

І побачимо свій край вперше.

(Пер. А. Сергєєва)

... Я відразу зрозумів, що господар вілли - той самий колабораціоніст, з яким Мітфорд посварився; але раніше він представлявся мені таким собі хитрощі, рогач грецьким Лавалем, а не людиною того рівня культури, що дозволяє читати - або приймати гостей, які читають - Еліота і Одена в оригіналі ».

В даному випадку віршоване аллюзівное включення явно виділяється в прозовому тексті і має підвищену узнаваемостью, так як поряд з цитатою згадується назва цитованого твору та ім'я його автора. Цитата з Еліота - натяк на майбутнє переродження головного героя роману. Так зверненням до аналогічного мотиву відомого автора письменник підсилює звучання власного. У «Волхве» також неодноразово цитується шекспірівська «Буря». Це пов'язано з аллюзівним уособленням героїв роману з персонажами цієї трагікомедії. До «Бурі» звертається і О.Хакслі. Герой «Прекрасного нового світу» висловлюється шекспірівськими цитатами, протиставляючи природне (Шекспір) - штучного (утопічною цивілізації), природне - панування технократії.

Імпліцитно цитатна алюзія не дає прямої вказівки на автора або твір. Часто мова йде про цитацій фрагментів відомих творів, так що асоціація з претекстом «мається на увазі сама собою». Прикладом найпростішої форми звернення до Шекспіра може служити цитата, за якою безпомилково вгадується авторство. Такий приклад дає п'єса Хауарда Брентона «Гітлерівські танці», яка виросла з імпровізації акторів на задану тему. Поступово імпровізація оформляється в історію дівчини, яка вирішила відправиться на фронт, щоб помститися за загибель улюбленого. Коли героїня прибуває на призовний пункт, починається наліт. Її майбутній наставник, капітан Поттер, зачинившись в темній кімнаті, п'є, тремтячи від страху. На стук героїні в двері він відповідає кілька невпопад: «Стук! Стук! ». Саме те, що - невпопад, вказує на цитатної характер відповіді. Це слова Воротаря з «Макбета», відомі, ймовірно, будь-якого англійської школяреві. Як і в оригіналі, ця репліка служить засобом ретардації дії. У Брентона ця ретардация досягається за рахунок впізнавання читачем слів шекспірівського героя, яке дозволяє розширити ігрове поле і ігровий контекст його п'єси. Вона ж посилює загальний комічний характер епізоду Коренєва М.М. Художній світ Шекспіра і сучасна англійська драма // Англійська літера

туру ХХ століття і спадщина Шекспіра. М., 1997. С.23-24 ..

Таким чином, «свідома цитація або алюзія є таке включення елемента« чужого »тексту в« свій », яке має модифікувати семантику останнього за рахунок асоціацій, пов'язаних з текстом джерелом, якщо ж таких змін не виявиться, швидше за все, ми маємо справу з несвідомим запозиченням ». між героями літературних творів нерідко виникають своєрідна «цитатні» діалоги. Інтертекстуальний посилання виступає в ролі первинного засоби комунікації, звернення одного персонажа до іншого. Обмін інтертекст при спілкуванні, з'ясування здатності комунікантів їх адекватно розпізнавати і вгадувати стоїть за ними інтенцію дозволяє встановити спільність культурної пам'яті і естетичних уподобань. Приклад такого «аллюзівно-цитатного» спілкування представлений в романі А.Мердок «Чорний принц». В ході розмови з дочкою свого друга Арнольда Баффина закоханий в неї письменник Бредлі Пірсон намагається хвалити книги її батька: «У його речах велике життєлюбство, і він вміє будувати сюжет. Вміти побудувати сюжет - це теж мистецтво ». Джуліан же називає творчість батька «мертвечиною». Пірсон жартівливо докоряє її цитатою з «Короля Ліра»: «Так молода і так черства душею!» На це слід відповідь з того ж твору, більш того, з того ж діалогу: «Так молода, мілорде, і прямодушним». Таким чином дівчина дає зрозуміти, що вловила код спілкування, впізнала наведену цитату і добре знайома з джерелом. «Закавичіваніе» ж тут служить способом маркування цитати. Неатрібутірованное аллюзівное включення розпізнається, і його значення розширюється, виходячи за рамки певного стилю.

Періфразірованная цитата має підвищену узнаваемостью і загострює момент гри в тексті. Так, в фаулзовской «Вежі чорного дерева» Девід Вільямс, характеризуючи грубувату прямоту і природність Анни, каже: «Блаженні вбогі смаком» Фаулз Д. Вежа чорного дерева. Київ, 2000. С.166 .. Перифраз однієї з євангельських заповідей: «Блаженні вбогі духом ...» так само добре акцентує упізнання интертекстуального елемента, як і пряма цитацій.

Деякі художні тексти стають настільки популярними, що перетворюються на справжні «комори цитат». На прикладі шекспірівського «Гамлета» це явище яскраво характеризує персонаж роману «Чорний принц» Бредлі Пірсон: «Гамлет» - саме широко відомий твір світової літератури. Землероби Індії, лісоруби Австралії, скотарі Аргентини, норвезькі матроси, американці - все найтемніші і дикі представники роду людського чули про Гамлета. ... З якого ще твори літератури стільки місць увійшли в прислів'я? ... «Гамлет» - це монумент з слів, саме риторичне твір Шекспіра, найдовша його п'єса, саме хитромудре винахід його розуму. Поглянь, як легко, з яким невимушеним прозорим витонченістю закладає він фундамент всієї сучасної англійської прози ». Дійсно, багато цитати, візьмемо, хоча б, знамените «бути чи не бути» з плином часу стали афоризмами. В результаті відокремлені від загального тексту, «популяризувати» цитати уподібнюються шаблонним мовним метафор, стають елементами мас-культури.

Щоб усунути «затертими» відомих претекстів, письменники користуються технікою їх «дефаміліарізаціі». Одним з подібних прийомів є використання алюзії в формі парафрази. Вона носить більш загальний характер і менш «пізнавана» читачем, незнайомим з повним комплексом літературних асоціацій, що викликаються першоджерелом. Так, роман Фаулза «Волхв» пронизаний парафразами творів Шекспіра. «Ми всі актори і актриси», - каже Лілія Ніколасу, що віддалено нагадує шекспірівські рядки «Весь світ театр». У «театральному» контексті романних подій автор дає нам зрозуміти реплікою героїні, що все, що відбувається - всього лише гра, і гру цю не слід сприймати всерйоз. Аллюзівное іносказання завжди проходить шлях «дешифрування», в результаті якої відновлюються проекції на тексти попередників.

Надалі «нова» критика розробила такий вид інтертекстуальності підходу, в якому текст включається в діалог не тільки з літературою, а й з різними видами мистецтва, культури. Це явище отримало назви «синкретичної інтертекстуальності» і «інтермедіальних», яка розуміється як «інтертекстуальні стосунки між словесним і образотворчим мистецтвом»Арнольд І.В. Проблеми інтертекстуальності // Вісник СПБУ. - 1992.с.132 .. Такі включення стали називатися мальовничими алюзіями. Їм властиві відсилання до створінням різних видів мистецтва як реально існуючим (численні мальовничі ремінісценції в романах Д.Фаулза «Колекціонер», «Волхв», «Вежа чорного дерева»), так і вигаданим письменником ( «Доктор Фаустус» Т. Манна, докладно « малює »живописні та музичні твори,« Колекціонер »з« вигаданими »картинами художника Джоржа Пастона). Останній тип відсилання до неіснуючих творів мистецтва і літератури вчені позначили як псевдоінтертекстуальность. У.Гебель і Г.Плетт помічали, що псевдоінтертекстуальние алюзії відрізняє підвищена умовність, підкреслено ігровий характер. Потрібно відзначити, що подібна «гра» з читачем є висунутим прийомом постмодерністського дискурсу.

Зв'язки, що існують між персонажами різних художніх творів, являють собою одну з найбільш цікавих і маловивчених сторін інтертекстуальності. Введення імен раніше створених персонажів, аллюзівное уособлення «своїх» героїв з «чужими» свідомо використовуються письменниками як відсилання до інших текстів. Такий тип міжтекстових зв'язку можна позначити як інтерфігуральние алюзії, використовуючи термін німецького вченого В.Мюллера «інтерфігуральность» Muller W. Interfigurality. A Study of Interdependence of Literary Figures // Intertextuality, Berlin and New

York, 1991. P.176-194 .. На думку дослідника, повна або часткова ідентичність імен персонажів різних художніх творів завжди є інтерфігуральним елементом (за винятком випадків несвідомого запозичення). Вчений також стверджує, що, як і цитата, ім'я відомого літературного персонажа виявляється «чужим» елементом, «вмонтованим» в свій текст, і, подібно до цитаті, запозичене ім'я часто приречене на трансформацію не тільки форми, а й змісту. Наприклад, в п'єсі Т.Стоппарда другорядні персонажі «Гамлета» Розенкранц і Гільденстерн стають центральними фігурами дії. Автор надає їх іменами сучасний відтінок, скорочуючи їх до фамільярних «Роз» і «Гіл». Адаптацією шекспірівського «Макбета» стала політична сатира Барбари Гарсон «МакБед!» ( «МacBird!»): Ім'я Данкан трансформується в Про "Данк, що є натяком на ірландське коріння родини Кеннеді.

Іншою формою інтерфігуральной трансформації є контекстуальна адаптація імен персонажів іншомовних творів. Так, Дон Жуан Теноріо «англізіруется» в «Людині і суперлюдина» Б.Шоу. Результатом такої трансформації є ім'я Джон Таннер. «Закодована» інтерфігуральная алюзія вимагає розшифровки і орієнтована на компетентну читацьку аудиторію. Незмінена ім'я відомого літературного персонажа найбільш впізнається в контексті «нового» твори. Воно несе на собі певне смислове навантаження, є вмістилищем певних якостей, або «сем» (Р. Барт), так чи інакше характеризують «нового» персонажа. Так, в «Імені троянди» Умберто Еко фігури протагоністів Вільяма Баскервілльского і Адсо засновані на образах Шерлока Холмса і Доктора Ватсона. Але якщо «сищика в чернечій рясі» видає його «конандойлевського» прізвище, то у випадку з Адсо ми стикаємося з аллюзівним уособленням, а також з мовною грою з претекстом: «Adso - Watson». Іноді самі персонажі вибирають свій «прототип», який визначається часто навколо них читання. Міранда з «Колекціонера» Фаулза не випадково носить ім'я героїні Шекспіра. Однак, зачитуючись романами Джейн Остін, дівчина частіше уособлює себе з їх героїнями, ніж з образом своєї тезки з «Бурі».

Алюзії глибоко значущі в художньої словесності різних країн і епох. Такі форми аллюзівності, як міф, тексти канонічних релігій, шедеври світової літератури, придбали в сучасному літературному процесі ряд специфічних особливостей, що відрізняють їх від споконвічних форм. Використовуючи класичні образи і сюжети, художник висловлює ідеали і настрої своєї епохи.

§1.3 Функції алюзій

У складі художнього твору алюзія має величезний потенціал створення підтексту. Цей прийом дає автору можливість в стислій формі передати велику кількість інформації, висловити своє ставлення до героїв або подій, навести читача на певну думку Євсєєв А.С. Основи теорії алюзії. (На мат. Рус. Яз.): Автореф. дис. ... канд. філол. наук / А.С. Євсєєв. - М., 1990. - 18 с .. Алюзія виконує наступні функції:

Оціночно-яка характеризує;

"... Aunt Alexandra would have been analogous to Mount Everest: throughout my early life, she was cold and there" (Harper Lee, "To Kill a Mockingbird").

Як відомо, Еверест - найвища гора в світі, розташована в Гімалаях. Подібне порівняння персонажа з горою не може не обійтися без додаткової розшифровки, так як дана алюзія може викликати масу різних асоціацій, які у кожного читача будуть індивідуальні. Вона породжує образи величі, сили, переваги, з одного боку, і недоступності, таємничості, з іншого. В даному контексті виділяються такі сторони даного топоніма, як холодність і вічність існування.

окказиональная;

Використання посилань на історичні факти і особистості відтворює дух епохи, в яку розгорталася дія твору. Досить згадати всім відомий роман Маргарет Мітчелл «Віднесені вітром», де дія відбувається на тлі громадянської війни в США в 1861-1865 рр. У творі зустрічається безліч імен генералів, битв та інших реалій, пов'язаних з цією історичною подією.

Текстоструктурірующая;

Текст являє собою формування знаково-тематичне: в тексті здійснюється розкриття певної теми, яке об'єднує всі його частини в інформаційне єдність.

Здійснювана алюзією внутритекстовой зв'язок відноситься до форми асоціативної когезії, бо дає змогу в скріпленні художнього твору і одночасно вносить додаткову інформацію ззовні.

§1.4 Механізм дії алюзій

Процес актуалізації читачем алюзії включає в себе кілька етапів:

1. Розпізнавання маркера. Якщо алюзія замаскована або вона незначна (вона не з'являється в цитатах, має привабливі не аллюзівную інтерпретацію і так далі), читач може не розуміти, що вона присутня. Деякі письменники можуть використовувати прийом алюзії для того, щоб задовольнити деяких читачів, яким подобається сам процес розпізнавання алюзій. Проте, це викликає ризик того, що алюзія може бути втрачена і справжнє значення буде хоч і правдоподібним, але слабким, т. Е. Читач може багато втратити. Письменник може сподіватися тільки на те, що читач пізнає алюзію пізніше, або її зрозуміє тільки певне коло читачів;

2. Ідентифікацію читаного тексту. В даний час не існує певного списку книг, обов'язкових для всіх - коло читачів ширше, Біблія менш популярна і книг набагато більше. Сучасні автори більше люблять аллюзіровать похмурі, дуже особисті, нетривалі або навіть неіснуючі тексти. Розшифровка багатьох алюзій часом неможлива без виносок і авторських пояснень;

3. Модифікацію первісної інтерпретації частини тексту. На даному етапі відбувається зміна початкового розуміння тексту, що містить алюзію;

4. Активацію читаного тексту. Під час читання тексту читач закріплює прочитане в короткочасної пам'яті. Активація кожної ідеї активізує суміжні з нею ідеї. Таким чином, активація поширюється через всю структуру пам'яті, визначаючи, що має бути додано і переміщено з інтерпретації тексту. Цей процес триває до тих пір, поки подальша активація суміжних припущень не змінить припущення в цілому інтерпретується тексту.

Або натяк на якийсь літературний, історичний, міфологічний або політичний факт, закріплений в текстовій культурі або в розмовній мові. Матеріалом при формулюванні аналогії або натяку, що утворює алюзію, часто служить загальновідоме історичне висловлювання або будь-яка крилата фраза. У тому числі можуть використовуватися біблійні сюжети. Наприклад, назва фільму «В. Давидов і Голіаф »відсилає до широко відомому біблійного сюжету про Давида і Голіафа.

На відміну від ремінісценції, частіше використовується в якості риторичної фігури, що вимагає однозначного розуміння і прочитання. Нерідко виникають складнощі з вживанням терміна алюзія, а саме з вибором управління. З одного боку, визначення алюзії як натяку підказує авторові управління з приводом на (Алюзія на щось). З іншого боку, алюзія як відсилання передбачає, що буде вжито прийменник до (Алюзія до чогось).

Напишіть відгук про статтю "Алюзія"

література

• - стаття з Великої радянської енциклопедії

фігури стежки

Уривок, що характеризує Алюзія

Мавра Кузмінішна відімкнула хвіртку. І на двір увійшов років вісімнадцяти кругловидий офіцер, типом особи схожий на Ростові.
- Поїхали, батюшка. Вчорашнього числа в вечірні зволили виїхати, - ласкаво сказала Мавра Кузміпішна.
Молодий офіцер, стоячи в хвіртці, як би в нерішучості увійти або не ввійти йому, поклацав мовою.
- Ах, яка прикрість! .. - промовив він. - Мені б вчора ... Ах, як шкода! ..
Мавра Кузмінішна між тим уважно і співчутливо розглядала знайомі їй риси ростовської породи в особі молодого чоловіка, І пошматований шинель, і стоптані чоботи, які були на ньому.
- Вам навіщо ж графа треба було? - запитала вона.
- Та вже ... що робити! - з досадою промовив офіцер і взявся за хвіртку, як би маючи намір піти. Він знову зупинився в нерішучості.
- Бачите? - раптом сказав він. - Я родич графу, і він завжди дуже добрий був до мене. Так ось, бачте (він з доброї і веселою посмішкою подивився на свій плащ і чоботи), і обносився, і грошей нічого не має так я хотів попросити графа ...
Мавра Кузмінішна не дала договорити йому.
- Ви хвилиночку б почекали, батюшка. Одною хвилиночку, - сказала вона. І як тільки офіцер відпустив руку від хвіртки, Мавра Кузмінішна повернулась і швидким старечим кроком пішла на задній двір до свого флігеля.
У той час як Мавра Кузмінішна бігала до себе, офіцер, опустивши голову і дивлячись на свої прорвані чоботи, злегка посміхаючись, походжав по двору. «Як шкода, що я не застав дядька. А славна старенька! Куди вона побігла? І як би мені дізнатися, якими вулицями мені ближче наздогнати полк, який тепер повинен підходити до Рогожской? » - думав в цей час молодий офіцер. Мавра Кузмінішна з переляканим і разом рішучим обличчям, несучи в руках згорнутий картатий хустку, вийшла з за рогу. Не доходячи кілька кроків, вона, розгорнувши хустку, вийняла з нього білу двадцатіпятірублевую асигнацію і поспішно віддала її офіцерові.

Привіт, шановні читачі блогу сайт. Сьогодні ми розповімо про таке маловідомому терміні в російській мові і літературі, як алюзії.

Слово це має латинське коріння і в дослівному перекладі «allusio» означає «Натяк» або «жарт».

Алюзія - це ...

Алюзія - це стилістичний прийом, який містить вказівку або аналогію на якийсь історичний, міфологічний, політичний або літературний факт, який є загальновідомим і вже давно став частиною культури або розмовної мови.

Щоб краще зрозуміти, про що йде мова, відразу наведемо приклад. Часто ви чули фразу «Сильний як Геракл»? Тут явна відсилання до героя давньогрецьких міфів.

Геракл - син бога Зевса, він мав нелюдською силою і зробив 12 подвигів, наприклад, тримав небо на своїх плечах або переміг величезного лева, розірвавши йому пащу руками. І коли ми чуємо таке порівняння «сильний як Геракл», ми розуміємо, що людина дійсно дуже сильний.

Приклади популярних алюзій

Дуже часто приклади алюзій можна знайти в крилатих виразах і приказках:

головне, не плутати алюзію цитуючи. Останнє - це точне відтворення чийогось вислови, думки.

Наприклад, фраза «Жереб кинуто» має відсилання до вже згаданого Юлію Цезарю. Але, а не алюзія, хоча саме словосполучення досить широко використовується багатьма і в повсякденній мові.

Алюзії в літературі

Багато авторів у своїх творах користуються цим стилістичним прийомом. Він дозволяє їм коротко охарактеризувати характер персонажів, їхні вчинки або ситуацію в цілому. Причому образ виходить набагато більш барвистий, Ніж якщо б все це описували своїми словами.

А буває, що письменники беруть рядки якогось відомого твору і трохи їх переінакшують, вкладаючи в відомі вирази зовсім інший сенс. Наприклад, знаменита репліка Чацького в монолозі «А судді хто?» - з «Горе від розуму» Грибоєдова:

І світ Батьківщини нам солодкий і приємний ...

Мало хто знає, що Грибоєдов використовував рядки іншого російського поета - Гавриїла Державіна:

Мила нам добра звістка про нашому боці
Вітчизни і дим нам солодкий і приємний.

І що цікаво, у Державіна ця фраза має явний позитивний відтінок. Він відкрито пишається своєю Вітчизною, щоб з ним і всередині нього не відбувалося. А ось Грибоєдов вустами Чацького, навпаки, висміює це сліпе поклоніння. До речі, те ж саме набагато пізніше зробить і Володимир Маяковський, використовуючи всі ті ж слова:

Такого Вітчизни такий дим хіба так вже й приємний?

А буває так, що алюзії використовуються в назві літературних творів. Яскравий приклад - роман Олександра Солженіцина «У колі першому». Адже тут явна відсилання до Данте і його «Божественної комедії», де яскраво розписані всі кола Ада.

У Данте кожне коло призначений для певних грішників в залежності від тяжкості їх діянь. Так ось, в першому колі знаходяться найшкідливіші, чия вина і зовсім може здатися сумнівною. Наприклад, Данте помістив туди нехрещених немовлят, а також хороших, але знову ж таки нехрещених дорослих.

І Солженіцин вже в назві роману вказує, що герої його твори - люди, які ні в чому не винні. Вони жертви, які потрапили під жорна величезної системи. І дійсно, в романі «У колі першому» йдеться про вчених, яких замкнули в «шарашках» як ув'язнених і змусили працювати на державу.

замість висновку

Алюзія - це красивий прийом, який дозволяє людині не тільки прикрасити мова, але і блиснути ерудицією. Адже вона має на увазі наявність певних знань.

Головне, щоб співрозмовник, до якого звертаються, теж був інтелектуально підкований. Інакше він може просто не зрозуміти, про що йому говорять.

Удачі вам! До швидких зустрічей на сторінках блогу сайт

Вам може бути цікаво

Антураж - це спосіб створення потрібного враження Асонанс - це єдність голосних ЛОЛ - що це таке і що значить lOl в інтернеті Як видалити свою сторінку на Одноклассниках
Кек - що це значить на сленгу Вконтакте та інших інтернет-спільнот Що таке егоїзм і егоцентризм - в чому між ними різниця Хто такий фрік і чим займаються ці люди Що таке патч - для чого вони потрібні, чи можуть завдати шкоди і які патчі розрізняють Головні і другорядні члени речення - тотальний розбір Що таке декларація, навіщо вона потрібна і де застосовується Стежки - це секретна зброя російської мови Медіана - це золотий перетин трикутника